ЩОДЕННИК

20 травня Олена ЦУКРОВА За царя Опенька, коли Союз був нерушимим, а соціалізм — розвиненим, колективний розум найпередовішої частини радянської молоді в особі доблесних відповідальних працівників ЦК ЛКСМУ подарував світу чудове дітище — агітпотяг ЦК ЛКСМУ «Комсомолець України». І був цей потяг красивим і корисним: для відповідальних працівників — як новаторська форма проведення ідеологічної та виховної роботи, самодіяльним артистам — як нагода явити світу таланти, лекторам й іншій професурі — як спосіб інтелектуально підхалтурити, а для нас, співробітників Державного історичного музею УРСР, — як швидке й безболісне виконання плану екскурсій. Бо серед решти чудових вагонів — штабного, класного, дискотеки, їдальні, житлових — був там вагон-виставка голограм історичних реліквій з музеїв України та світу. Саме вздовж цих голограм і водили ми екскурсії в агітпотягу протягом двох тижнів відрядження. Про інші принади поїздки не згадую — люди всі дорослі.

Маститий поет (чийого імені я, каюся, не пам’ятаю) оспівав цей потяг у натхненних віршах: «Комсомолец Украины,
агитпоезд голубой,
На железной на дороге
снова встретимся с тобой!» Ці рядки, негайно після проголошення, уїдливий особовий склад розтлумачив геть перекручено.

Якось під час цієї агітпоїздки сиділи ми в купе одного з лекторів і жваво розмовляли про все на світі, зокрема про різноманітні високі матерії. Поезію, живопис, літературу... Перейшли на особистості. Заходилися обговорювати колег за агітпотягом. І пролунало ім’я поета-початківця, юнака років шістнадцяти, вірші котрого були вельми актуальні, патріотичні, піднесені, але геть незносні, позаяк насправді ні віршами, ні чимось схожим на них не були. Слухати їх було нестерпно, соромно й гидко, і хтось, не витримавши цієї барабанної словесної тріскотні, запитав хлопця, мовляв, чому ти так погано пишеш? Ти читав яких-небудь поетів-класиків? Пушкіна, приміром... На що почув відповідь: «Не читав і не буду — не хочу псувати стиль...»

Які тут можуть бути коментарі? Стиль — річ самоцінна, і псувати його різними там Пушкіними — не варто. Але, здається мені, юнак той зробив непогану кар’єру. У плані пропаганди. Часто його згадую, слухаючи наше радіо й телерепортажі.