Шахтарі приречені на вимирання

«Старе шахтне обладнання й порушення трудової дисципліни — головні причини нещасних випадків на українських шахтах», — сказав лідер Незалежної профспілки гірників України (НПГУ) Михайло Волинець в інтерв’ю агентству Рейтер, коментуючи трагедію на шахті «Петрівська».

 За даними НПГУ, з 1996 року по березень 1998 року всього на шахтах України загинуло 767 гірників. За чотири місяці цього року — 157 гірників. За 12 днів травня вже загинуло 15 шахтарів.

На середину вівторка кількість шахт, що страйкують в Україні, за словами М. Волинця агентству Рейтер, збільшилася й становила 45 (майже 120 тис. осіб), за даними Мінуглепрому, страйкують 33 шахти (12436 робочих). Як відзначили в НПГУ, на гірників чиниться тиск і «надходять прямі погрози» з боку керівництва шахт, вугільних об’єднань, Мінвуглепрому. Перелік осіб, котрі погрожували шахтарям, профспілка планує обнародувати найближчим часом. Основна вимога страйкуючих — виплата затриманої зарплати.
... Минув місяць від дня аварії у донецькій шахті імені Скочинського, а в середовищі шахтарів, незважаючи на висновки урядової комісії, досі з’являються найрізноманітніші версії того, що ж «насправді» трапилося 4 квітня на глибині 1300 метрів під Донецьком. Багато гірників, у тому числі й свідки аварії, не вірять у те, що «причиною вибуху послужило займання метану на бункері від іскріння в електродвигуні стрічкового конвеєра з подальшим вибухом вугільного пилу».

Цікаво, що недовір’я заключному акту спеціального розслідування виникло ще тоді, коли цього акта, підписаного 15 квітня, у Донецьку ще ніхто не бачив.

Найбільш сенсаційна (звичайно ж, неофіційна. — Авт.) версія — це диверсійний акт. Гірники, котрі пережили аварію, стверджують, що відразу після вибуху вони відчули запах вибухової речовини — амоніту. Доказом цієї версії є й той факт, що на початку 1997 року на найпродуктивнішій тоді ділянці було виявлено тліючу деревину, ніби посипану спеціальною самозаймистою хімічною речовиною. Тобто загроза вибуху була більш ніж реальною. Справою займалася СБУ, яка досі так і не відповіла на запитання, що ж це було: злий намір, недбалість чи диявольська випадковість? Після останнього вибуху запах амоніту вчені пояснюють однаковою кількістю окису, який виникає в повітрі під час вибуху вугільного пилу й вибухівки, що дає однакові запахи.

Інші версії стосувалися вибухових робіт у шахті та сильної загазованості, про яку люди нібито навіть знали заздалегідь. Ці варіанти експерти теж спростували. Хоча, приголомшуючи актом розслідування на тисячу сторінок і підписами незаперечних авторитетів під ним, вони самі визнали, що 4 квітня в шахті сталося «надзвичайне». Метан вибухнув на свіжому струмені повітря. «Те, що трапилося тут, — сказав технічний директор «Донвугілля» в. о. директора шахти імені Скочинського Віктор Орлов, — це збіг обставин і причин». Якраз тому, що саме в цьому місці скупчення метану ніхто не чекав, біля горезвісного бункера «було ціле накопичення різних порушень техніки безпеки». Проте біда, виправдовуючи народну мудрість, прийшла звідти, звідки її не чекали. Викид метану був короткотерміновим, і скупчилося його ніби мізерна кількість — 0,3 куб. метра. Однак цього нібито вистачило, аби при підвищеній концентрації він вибухнув від іскри електродвигуна й спрацював як детонатор для вугільного пилу. Пролунав вибух, який призвів до національної трагедії. Так гадають експерти. Але колектив шахти, з яким вони зустрічалися 30 квітня, не повірив у «неймовірний збіг причин і порушень». Гірники, котрі виступали, заявляли про те, що їхні свідчення було проігноровано комісією, і що коли справжню причину вибуху не буде виявлено й усунено — все може повторитися. Шахтарі вимагають нового розслідування із залученням своїх фахівців, які знають шахту багато років.

Які все ж таки заходи вжив Мінвуглепром для попередження трагедій на шахтах надалі?
Прем’єр Валерій Пустовойтенко плакав на похоронах із родичами одного з 63-х загиблих — молодого гірника, котрий відпрацював у шахті три місяці й загинув, не отримавши ані копійки свого заробітку. На кладовищі Пустовойтенко кинув: «Як таке може бути?..». А тим часом зростають борги по зарплаті — вже два мільярди 100 мільйонів шахтарських гривень «крутяться» невідомо де, причому кожні три місяці ця сума зростає ще на 100 мільйонів.

Іще 1994 року, під час передвиборного візиту до Донбасу, Леонід Кучма казав: «Проблеми шахтарів мені близькі й знайомі навіть через свою родину, в мене брат шахтар. І моїм першим кроком на посту Президента буде крок, скерований на реконструкцію вугільної промисловості». Тоді Леоніду Даниловичу шахтарі повірили, й багато хто на президентських виборах віддав за нього голоси. Відтоді минуло чотири роки, але нічого не змінилося. Бюджет 1998 року на потреби вугільної промисловості уряд знов урізав. Вузол проблем затягується все тугіше, а значить, треба готуватися до нових трагедій...