Південь України по коліно у воді
Миколаївська область. Старожили згадують, що вперше селище Горького, що на колиці Миколаєва, стало затоплювати років із двадцять тому - після румунського землетрусу. Нібито тоді зазнали зсуву могутні глиняні пласти, які порушили розташовану під селищем дренажну систему. Вода замість того, щоб стікати куди слід, почала підходити до поверхні.
Відтоді підтоплення селища почало відбуватися періодично, особливо сильними повені були 1986-го, 1991-го, 1993 року...
- І хоч багато разів ми зверталися до обласної та міської влади, ходили, писали, оббивали пороги - все марно, - крізь сльози розповідає мешканка одного з підтоплених будинків Алла Лукашова. Щоб підійти до нас, їй довелося пройти від будинку до воріт по коліно у воді майже півтора десятка метрів. Пес, який зустрів кореспондентів злим гавканням, у воду не поліз - залишився стояти на ганку.
Нинішній потоп почався ще з Нового року: вода з'явилася в підвалах, колодязях. Спочатку це нікого особливо не турбувало - звикли. Проте щодня вода прибувала, проступаючи на поверхню. Залила городи, підступи до будинків, у деяких хатах її рівень піднявся до 20 сантиметрів від підлоги. Усього, за даними міського штабу ЦО, в селищі підтоплено близько 190 будинків.
69-річна Лідія Зайцева, мешканка будинку № 13, що на вулиці Соколиній, уже кілька днів не живе вдома - боїться. Не так води, котра хлюпає під ногами, як того, що від вогкості "поповзли" стіни її будинку, який будь-якої миті може впасти; вже порвався електропровід, котрий був протягнутий від найближчого стовпа до однієї зі стін. Упродовж дня жінка стоїть на подвір'ї, знову ж таки у воді, а ночує в сусідки. Єдиним мешканцем нещасливого будинку залишився її 60-річний брат - хворий, прикутий до ліжка.
У "більш благополучних" сусідів перебивається й родина Наталії Дубніної. Спочатку вона відкачувала воду з будинку побутовими насосами. Коли мотори перегоріли, підняла меблі над рівнем води, поставивши їх на цеглини, одну дитину відправила в село до родичів, а з другою та 70-річною матір'ю пішла жити до добрих людей.
У своїх бідах жителі селища готові звинувачувати кого завгодно. Навіть... німців. Саме вони, захопивши 1941 року Миколаїв, побудували по сусідству з нинішнім селищем аеродром. А заодно - і дренажну систему, якої вистачило лише на півстоліття. "А могли й на сто років розрахувати". Селище опинилося у своєрідному оточенні: з одного боку - вже сучасний аеродром, із другого - залізниця, що огинає його. Залізничний насип виконує роль своєрідної греблі, яка перешкоджає проходженню води, котра накопичується на території селища.
"Надії" на те, що причиною нинішньої повені була аварія, яка сталася 4 листопада на каналізаційному колекторі, котрий належить авіабазі, не справдились: навіть після припинення подачі води на аеродром ситуація в селищі не змінилася. Жителі не мають особливого зла на військових. По-перше, військова частина теж уся залита: до останнього тримався плац, однак і він тепер перетворився на ставок. Єдиним сухим місцем залишається льотне поле, "рульожки" та злітні смуги. А по-друге, військові стали мало не єдиною силою, яка розпочала ліквідацію НП.
- Коли селище затопило, тут було проведено виїзне засідання міської надзвичайної комісії, - розповідає командир частини полковник Анатолій Басистий. - Ухвалили гарні рішення: вжити заходи, ліквідувати, провести роботи... А відтак усі роз'їхалися, і ми залишилися сам на сам із водою.
Протягом чотирьох днів дві аеродромівські пожежні машини відкачували воду із селища - перекидали її через залізничний насип. Рівень води вдалося знизити на 30 - 40 сантиметрів. Проте навіть якщо прибуде обіцяний міськводоканалом потужний насос і всю воду буде відкачано, місцеві жителі зможуть розслабитися ненадовго - до найближчої зливи. Щоб ліквідувати передумови для майбутніх повеней, необхідно міняти дренажну систему, будувати нові комунікації, залучати науково-дослідні та проектні інститути...
Миколаїв