Олександр БОНДАР: «Націоналізація у нормальному вигляді — цілком звичайний процес»

Щоб остаточно вийти на грошову приватизацію, спочатку треба «розігріти» ринок заради залучення цих самих грошей. І треба діяти швидше


Уперше за останній рік у Фонду державного майна й у всієї української приватизації загалом з’явився реальний шанс нарешті знайти керівника.





ОЛЕКСАНДР БОНДАР

Як прогнозують експерти, це не в останню чергу сприятиме більш серйозному ставленню до нашого роздержавлення з боку потенційних інвесторів. До того ж в Україні, схоже, закінчується сертифікатна приватизація і починається продаж стратегічних об’єктів за живі гроші. Та й інвесторів, що побоюються як нестабільних законів, так і можливості націоналізації, не дуже густо. Словом, виконувачу обов’язків глави ФДМ Олександру БОНДАРЮ доведеться гарненько попрацювати, мінімум — два «рази». Перший, щоб пройти парламент, і другий — реально продаючи держмайно. Втім, про все по порядку:

— Олександре Миколайовичу, говорять, що внаслідок лівизни нового парламенту не виключена націоналізація. Чи можливий такий поворот подій, і ваші дії у разі цього?

— Націоналізація у нормальному вигляді — цілком звичайний процес.

— І в якому вигляді ви її приймаєте?

— Все має бути законно й справедливо. Тобто націоналізація можлива лише на умовах компенсації власнику всіх його витрат на підприємство, яке повертається у ведіння держави. Забирати ж безоплатно (як багатьом хотілося б) — не націоналізація, а експропріація чистої води.

Не виключено, до речі, що ряд власників із радістю продали б свої підприємства державі. Та виникає питання: де вона візьме гроші? Отож навряд чи ця тема буде реалізована найближчим часом. Як варіант націоналізації, може розглядатися питання про повернення у держвласність підприємств, чиї власники, наприклад, не виконують інвестзобов’язань. Гадаю, що до цього питання можна буде повернутися лише після ухвалення відповідного закону. Якщо мені доведеться цим займатися, то відстоюватиму свою позицію, виходячи з вищесказаного.

— Парламентарії старого скликання жалкували про те, що так і не дочекалися розгляду вашої кандидатури. Говорили, що за вас більшість у Верховній Раді віддала б свої голоси. І в той же час деякі експерти не виключають, що ваше призначення на вагому посаду в приватизації пов’язане з черговим переділом держвласності. Хотілося б почути ваш коментар.

— Так, я знаю, що моє призначення в парламенті було сприйняте нормально. Адже я на виду в приватизації уже шість років. До того ж, як мені здається, я володію умінням знаходити компроміси й мені важко назвати людину, з якою я б пішов на відкритий конфлікт. Я намагався працювати професіонально й поза політичними течіями. Тому з усіма фракціями старого парламенту у мене були рівні стосунки. Що ж до очікуваних змін у приватизації, то хочу відзначити, що роздержавлення — це і є переділ держвласності і кожний голова Фонду буде вимушений цим займатися. На чию користь він буде це робити й наскільки сам переділ буде законний — залежить не лише від нього, але й від політичної ситуації в країні. Я не пов’язую своє призначення з напівкримінальним переділом, оскільки не репрезентую ніяких фінансових кланів. А призначений тому, що, скажу без зайвої скромності, професіонал. Хоча, можливо, головний аргумент на мою користь — серед усіх кандидатур на цю посаду в мене найбільші шанси пройти парламент.

— Чому ж тоді Президент не виніс вашу кандидатуру на останнє засідання старого складу Верховної Ради? Адже проходження через новий парламент передбачає черговий «сплеск дружби» та просто знайомство зі «свіжими» депутатами, що потребує часу. А його й так мало — сотні підприємств уже досить довго чекають своїх власників.

— Згідно з попередніми оцінками, близько 300 депутатів колишнього скликання під час розгляду моєї кандидатури проголосували б «за». Однак новий парламент міг не прийняти мене в статусі глави Фонду, тому що він за мене не голосував, а найближчі чотири роки їм же працювати зі мною. Іншими словами, нинішня ВР сприймала б мене як чужорідне тіло. До того ж вони могли підняти питання про переголосування. Словом, щоб виключити додаткові проблеми, моя кандидатура й не виносилася на голосування.

— А як ви оцінюєте свої шанси пройти новий склад ВР?

— Половина депутатів нового парламенту зі старого складу мене теоретично підтримає. А із «свіжими» треба просто порозумітися й попрацювати. Чесно кажучи, не бачу тут особливих проблем. Принаймні сьогодні жодна з фракцій відкрито не заявила про те, що буде голосувати проти мене.

— З призначенням і шансами в принципі все зрозуміло. Тепер хотілося б дізнатися, які ваші приватизаційні плани. У чому ваша стратегія тут відрізняється від намірів ваших попередників?

— Насамперед моя стратегія відрізняється тим, що вона в мене є... Я знаю, як треба регулювати приватизаційний процес. Під моїм керівництвом пройшла мала приватизація й почалася біржова торгівля, яка працює сьогодні без збоїв. Як і що робити, я знаю. Інше питання — чи зможу я все здійснити. Адже мені дістався найскладніший період: приватизація стратегічних об’єктів за гроші та ще й у передвиборній ситуації. Однак, одне знаю точно: ніколи не ставитиму перед собою завдання, здійснити які не в змозі. А сьогоднішні складності не лише в тому, щоб розпланувати подальшу приватизацію, вони ще пов’язані з «розгрібанням» зробленого за останній рік. Ситуація не з оптимістичних — по багатьох об’єктах приватизаційні конфлікти, скандали. І якщо все це вихлюпнеться на новий парламент, я не візьмуся передбачити його подальші дії. Словом, усе треба «почистити» й привести в нормальну форму, щоб парламентом нормально сприймалася не лише моя кандидатура, але й приватизація загалом.

— Чи змінилися плани приватизації енергокомпаній і коли вона буде розморожена?

— По енергокомпаніях усі питання вже вирішені. Є домовленість і з прем’єром, і з Міненерго про зняття припинення їх приватизації. Впевнений — продамо ці підприємства. Адже ми, по суті, пішли на продаж пакету акцій разом із правом управління держпакетом. Причому, за останній інвестор не платить, а лише доплачує за право ним керувати. Самі ж конкурси з продажу треба провести обережно і зважено. Перед тим, як виставити енергопакети, потрібно пересвідчитися, що необхідні грошові суми на ринку є і пакети акцій будуть куплені. І, що важливо, не можна виставляти одночасно на продаж енергокомпанії, які дорого коштують (це стосується і нафтопереробних підприємств) — грошей таких на ринку не виявиться.

— До речі, фахівці прогнозують деякі ускладнення в приватизації українських нафтопереробних підприємств у зв’язку з продажем аналогічних об’єктів, який почався в Росії. Це, нібито, відверне потенційних російських інвесторів. Чи так це?

— Звичайно. Гроші в Росії не безмежні. Наше завдання — регулювати процес, спираючись на приватизаційні події інших країн. За таких умов вміння продавати характеризується аналізом кон’юнктури ринку та зваженим підходом. Для професіонала особливих проблем немає.

— Пригадую, останні пару років ви, перебуваючи на посаді першого заступника голови ФДМ, завзято агітували якнайшвидше «зав’язати» з сертифікатною приватизацією і повністю перейти до грошових конкурсів. Невже це нарешті станеться?

— Історично так склалося, що прихильники приватизації за приватизаційні та компенсаційні сертифікати — Ю. Єхануров, В. Лановий — її так і не закінчили, а мені, її противнику, очевидно, доведеться з нею покінчити. І я зроблю все можливе, щоб у цьому році вона закінчилася. Для цього необхідно продовжувати темпи нинішнього сертифікатного роздержавлення. А щоб остаточно вийти на грошову приватизацію, спочатку треба «розігріти» ринок заради залучення цих самих грошей. І треба діяти швидше — адже рік дуже багато говорили, та так практично нічого й не продали. А це, в свою чергу, підштовхнуло багатьох інвесторів до відходу з нашого ринку. Покупців треба повернути. Причому, почати повернення з вітчизняних інвесторів, оскільки на них орієнтуються і всі інші. Поки наші не купуватимуть, західних ми не примусимо.