"Депеш Мод", "Макдональдс" і "Мазда" на доважок

- Олено, Ваша медаль була й очікуваною, і несподіваною водночас. Чи Ви самі сподівалися на успіх?

- Для багатьох увесь п'єдестал цієї "срібної" 15-кілометрівки був несподіваним. А щодо мене особисто, то вірила в успіх і під час гонки впевненість моя міцніла. Ця нагорода стала для мене першою на такому високому рівні. Вона дуже важлива у психологічному плані, адже перший мій олімпійський старт у Ліллехаммері вийшов невдалим.

- Чи можна сказати, що Ви мали перед собою конкретно поставлене завдання до старту?

- Завдання завоювати медаль ставилося не мені, а команді. Відверто кажучи, думаючи про нас чотирьох, я більше розраховувала на успіх інших, незважаючи на наші приблизно однакові шанси. І я рада, що вдалося завоювати медаль, певно тому, що я трохи більше вірила в це.

- Традиційне запитання: як починався Ваш шлях у великий спорт?

- Я народилася в сім'ї робітників у невеличкому удмуртському селищі Шаркан. У 15-річному віці, навчаючись у медичному училищі, стала займатися лижними гонками. Моїм першим тренером був Валентин Олексійович Лимонов, якого я досі згадую із вдячністю. Якщо чесно, я думала, що займаюся спортом для себе, заради задоволення. Однак уже через рік-другий з ініціативи Анатолія Леонідовича Богданова перейшла в біатлон, і тренер намалював мені досить перспективне майбутнє. Повірила я в це після мого першого серйозного успіху: 1989 року виграла першість СРСР серед дівчат.

Звичайно, заняття спортом на периферії пов'язані з певними труднощами, серед них і фінансовими. І ми переїхали до України, причому я стала першою на Спартакіаді України відразу у двох гонках. Напевно, саме тоді я й усвідомила, що спорт багато що означатиме в моєму житті.

- Чи могли Ви тоді уявити, що попереду на Вас чекає і перше місце на етапі Кубка світу в естафеті, й олімпійська нагорода?

- Якщо присвячуєш своє життя спорту, необхідно ставити високі цілі. Нехай навіть у реальності щодо їхнього здійснення трошки сумніваєшся, все одно треба вірити!

- Можна сказати, що Японія стала щасливою для Вас країною? Адже саме два найвищі досягнення у Вашій кар'єрі випали на змагання, що проходили в Країні вранішнього сонця.

- Безперечно. Хоча мої успіхи може зі мною розділити й уся команда. У нас одна з найрівніших команд, ми тягнемося одне за одним, а іноді навіть по-товариському заздримо. Дуже приємно працювати в таких умовах. На першій для України зимовій Олімпіаді "вистрілила" Валентина Цербе, потім рівень наших претензій підтвердила трьома срібними медалями на чемпіонаті світу Олена Зубрилова, тепер, очевидно, моя черга.

- А що Ви скажете про чоловічу збірну?

- Там переважно молоді хлопці, у яких ще все попереду. У Нагано вони набули досвіду, а результати прийдуть обов'язково. Ми дуже звикли одне до одного, адже збори часто загальні. Тепер ось чекаємо, як вони привітають нас зі святом 8 Березня...

- Чи є у Вас друзі в олімпійській команді з інших видів спорту?

- Моя найближча подруга - лижниця Марина Пестрякова, а з хлопців нікого не вирізняю й до всіх ставлюся однаково. На Іграх випала рідкісна можливість уболівати за всіх, адже зазвичай ми не бачимо інших змагань. І в Нагано ми цією можливістю скористалися.

- А самі Ви потребували підтримки під час змагань?

- Я людина неспокійна, і якщо мені щось потрібно, то, насамперед, заспокоєння. Мій особистий тренер - Роман Романович Бондарук - уміє сказати потрібні слова, аби додати впевненості, проте на Олімпіаді може бути спокійною тільки людина, котра не хвилюється за результат. Я перед стартами ходила, весь час про щось думала, хоча й розуміла, що треба бути розкутою і не хвилюватися.

- Хоча Ви й не вперше в Японії, чи були якісь яскраві враження?

- Звісно. Дуже сильно різниться рівень техніки, і це дуже відчутно як у побуті, так і на змаганнях. Сподобалися люди, приємні у спілкуванні, відкриті, доброзичливі й безпосередні. Майже як діти. А щодо японської кухні, то я перевагу віддавала звичайним "Макдональдсам", добре, що їх було досить.

- Коли вже ми перейшли до кулінарної теми, скажіть, чи любите готувати?

- Раніше дуже любила займатися кухнею, а тепер просто немає часу.

- Уявіть собі, що Ви не займаєтеся спортом. Чому тоді віддали б перевагу?

- Музиці. У мене в дитинстві була мрія працювати диск-жокеєм у якомусь танцювальному закладі. І нині дуже люблю сучасну танцювальну музику. З груп віддаю перевагу стилю кінця 80-х - початку 90-х років, а улюблені групи - "Депеш Мод", "Пет Шоп Бойз", "Блю Систем", "Джой"...

- Не чекав таких знань щодо музики. А чи не заскочу зненацька Вас запитанням про улюблені алкогольні напої?

- Ні. Серед усіх алкогольних напоїв виберу тільки пиво. Іноді можу дозволити собі червоне міцне вино, бажано кримське.

- Фірма "Мазда Моторс" нагородила Вас новеньким автомобілем. Тепер додасться головного болю: права, екзамени, водіння...

- Тренер нашої жіночої команди Ігор Мирославович Починок хотів, щоб усі спортсменки вміли водити машину й навіть провів невеличкі курси. Напевно, мріє, щоб його за кермом міг підмінити хтось із нас. Тепер його мрія близька до здійснення: буду здавати на права. А проблеми з ДАІ вирішу сама: нехай спробують оштрафувати призера Олімпіади!

- І насамкінець, Олено, про плани на майбутнє.

- Скоро стартуємо на двох завершальних етапах Кубка світу. Вірю в дівчат, у те, що ми покажемо результат, на який здатні. І порадуємо наших уболівальників, чия підтримка відчувалася навіть у далекій Японії.