Сміливість не цуратися свого

Григорій Крук одним із перших вніс сільський сюжет (буденну українську дійсність) у світове мистецтво

Українські мистецтвознавчі дослідження відкривають чимало імен, явищ і творів світового рівня, ще недавно «закритих» для культурно-мистецьких, навчальних і музейних закладів. Своєї черги дочекався і скульптор Григорій Крук. З нагоди 100-річного ювілею в Українському Вільному Університеті в Мюнхені (де Крук прожив більшу частину свого життя) відбулася презентація великої мистецької спадщини українського скульптора.

Напередодні виставки авторові вдалося ближче запізнатися із особистістю Григорія Крука через його масштабну творчість, поспілкувавшись із його колегами і друзями. Але найповніше інформаційне джерело — це архівні документи, періодичні видання довоєнних і повоєнних часів, діаспорна література, монографії, фотоальбоми, зосереджені в Українському Вільному Університеті — оазі української культури в Баварії.

Коріння славетного скульптора Григорія Крука — у Галичині. Після закінчення Станіславської школи він вступає до Львівського коледжу декоративного мистецтва, на відділ скульптури, до професорів Нальборчика й Стажинського. Саме тут Григорій познайомився із С. Литвиненком, який із Парижа «привіз» новітні західноєвропейські тенденції, утіливши їх у пам’ятнику Іванові Франкові (на Личаківському кладовищі), до роботи над яким долучився і Григорій Крук.

1934-го за протекцією вчителя Лукашевича Крук вступив до Краківської академії мистецтв до професора Ляшка (де навчався і С. Литвиненко). У тандемі з учителем студент різьбив бічний вівтар для української церкви Св. Норберта в Кракові (1947). Цей храм польська влада відібрала в українців, а іконостас і предмети богослужіння східного обряду знищила.

1937 року, закінчивши з найвищими відзнаками Краківську академію, з ініціативи письменника Б. Лепкого Крук вступає до Берлінської академії мистецтв — до професорів Отто Гітцбергера, Альфреда Фока й Августа Кранца.

Професор О. Гітцбергер високо оцінив творчий потенціал українського мистця, розгледівши в ньому вміння стилізовано «означувати» ідентичність свого народу. У Берлінській академії мистецтв відбувається одна з найважливіших у житті Григорія Крука зустрічей — із професором-скульптором Ф. Ємцем, який тривалий час мав потужний творчо-емоційний вплив на колегу. За два роки по закінченні академії, 1942-го, Крук уперше показує свої роботи на академічній виставці як єдиний учасник чужоземного походження.

1945 року Крук разом із братом Іваном переїжджає до Мюнхена, де мешкає в мансардовій робітні-ательє. Його помешкання було центром спілкування українсько-німецької богеми. Цього ж року з ініціативи французького письменника Жана Кассу, директора Музею сучасного мистецтва в Парижі, за підтримки німецького дипломатичного представництва у Франції, яке очолював відомий німецький мистецтвознавець доктор Вільгельм Гаузенштейн, було організовано першу персональну виставку скульптури Г. Крука.

У Німеччині вперше свої твори Крук презентував на масштабній виставці українського образотворчого мистецтва в Мюнхені 1947 року. Пізніше поділиться враженнями Жан Кассу: «Твори свідчать про намагання автора до спрощення форми і виразності руху». Домінантою виставки була композиція «Бандурист». Мистецтвознавець слушно додає: «Він хотів вирвати з людини неможливе, безконечне, відважившись на безглузду, сповнену протиріч спробу відобразити в творі зв’язок духовного з тілесним, одвічного з тимчасовим».

Усього за життя Григорія Крука роботи українського мистця експонувалися на 52-х виставках — у Мюнхені (1952), Парижі (1945, 1954), Лондоні, Единбурзі (1954), Бонні (1955), Нью-Йорку, Філадельфії (1961), Відні (1962), Дубровнику (1970) тощо.

Як відомо, на початку ХХ ст., за митрополита Андрея Шептицького, склалося так, що галицький клір опікувався мистецькою богемою. Наслідуючи Шептицького, священнослужителі брали під свій духовний і матеріальний провід талановитих митців. Для Крука таким духовним провідником був єпископ Іван Бучко — апостольський візитатор для українців у Західній Європі. За його підтримки скульптор дістав цілорічну стипендію на навчання в Італії. Саме на Римських студіях (1950), збагатившися досвідом мистецтва Римської імперії, побачивши розкішні музейні колекції, мистець утверджує свій пластичний стиль. Домінантою творчості Григорія Крука залишається національна тематика.

Григорій Крук створив галерею портретів визначних українських діячів, що ввійшли в нашу історію як провідні постаті доби: це князь Володимир Великий, княгиня Ольга, французька королева Анна Ярославна, Тарас Шевченко, Павло Скоропадський, Симон Петлюра...

Мистець створює і образи сучасників. Важливою подією була робота над скульптурами патріарха греко-католицької церкви Йосипа Сліпого та Папи Павла VI. Ці роботи здобули першу відзнаку на конкурсі в Римі, а також медаль відзнаки від Папи Римського.

Пристрастю скульптора були портрети дітей. Крук сформував власний образ людини з чітко відбитою психічною сутністю — індивідуальними душевними прикметами. Терпіння, утома, болісна праця — зміст Крукової творчості.

У його скульптурах закладено «суворий кодекс моралі» українського села, яке у важкій щоденній праці верстає земну путь. Скульптор одним із перших вніс сільський сюжет — буденну українську дійсність — у світове мистецтво.

Ще замолоду, мандруючи мистецькими столицями Європи, Крук вивчав мистецтво провідних шкіл, збагачував творчий досвід найпрогресивнішими віяннями. Він уважно спостерігав за чужими здобутками, мистецькими процесами й культурним контекстом. Прагнув бути обізнаним у мистецькій ситуації. Заявляв: «Мені достатньо перенаситися всім чужим, знати всі протиріччя «високого» мистецтва, дослідити «за» і «проти» в перспективах мистецького розвитку, з метою вкотре переконатися у власному «покликанні».

Г. Крук прагнув утвердити українність, віддзеркаливши колорит і неповторність чарівної статі в образі «сильної» працелюбної українки.

Григорієві Круку не важило наслідувати — він мав чимало вчителів, «авторитетів», котрі намагалися залишити карб свого стилю на його творах. Проте, на відміну від них та інших колег, Григорій не крокував за новітніми тенденціями, не синтезував європейських стилів у власній творчій манері. Він знайшов інше джерело натхнення. Це — реалістичне відтворення образу українського селянина, без гіперболізації форм і деталей, у дещо узагальненому, змонументалізованому форматі, проте зі збереженням «рухомої статики» й емоційності образу.

Цивілізаційний смак та естетична зваженість репрезентували українського мистця як європейця. Він дотримувався власноруч вибудуваних норм у мистецтві, утім, світові тенденції епізодично позначалися на Круковій скульптурі.

У європейських шкіл скульптор запозичив сміливість не цуратися свого, керуватися бажанням і вмінням реалізувати справжню емоцію — не ту, яка відбивається на обличчі, а приховану глибоко в душі образу.

Ще юнаком Григорій цікавився дерев’яною народною скульптурою, а також силуетами кам’яних стел. Його захоплювали «баби-стели» спрощено-узагальнених масивних форм, проте з вібораженням внутрішнього світу. В еміграції Г. Крук цікавився скульптурою давніх східних та європейських цивілізацій. У Парижі вдавався до імпресіоністичної скульптури Родена й експресіоністичних творінь Дега. Є така мистецька паралель: Крук запозичав позу і динаміку в Дега, припасовуючи їх до своїх масивних жіночих силуетів.

Подібність до Крукової скульптури вбачаємо у творчості іспанського скульптора Антоніо Кампільйо: мистці передають узагальнено і дещо перебільшено постаті іспанських галіціянок і українських галичанок. Є аналогії в підході до вибору теми і в техніці виконання. Під час перебування Крука в Римі дороги скульпторів могли перетинатися в Римській академії мистецтв, де обидва мали творчі студії.

Певну концептуальну подібність до Крукового художнього світогляду знаходимо і в колумбійського мистця Франческо Боттеро. У Мюнхені Крук мав змогу ознайомитися з творчістю колумбійця.

Однак самобутність і оригінальність українського скульптора — незаперечні. Г. Крук укотре підтвердив результативність «рутинної» праці, наголосивши не на святковості, а на злободенності потреб поневоленого народу. Як В. Стефаник передає у слові «тверді», «згрубілі» характери, так і Григорій Крук створює образи сильних українців — засобами скульптури.

Утім, образи Г. Крука ніколи не втрачали іронічно-патріотичного настрою, який «розвільнював» побутову метушню. У багатьох Крукових творах панує почуття гумору, який допомагав українському простолюдові зберегти незламний дух і високу гідність.

Українських селян Григорій Крук розумів як єдиний духовний організм, що має цілісний образ. Мистець підносився сходинками родової пам’яті українського дитинства й юності до загальнолюдського етичного й естетичного ідеалу.

Сьогодні маємо велику потребу, надто ж у мистецьких колах, наживо ознайомитися з творчою спадщиною Григорія Крука. Епізодично ми вже мали можливість побачити зразки скульптури Григорія Крука (навесні 2010 року, під час Скульптурного салону, невеличкої виставки творів Крука у Львові). Проте особливо доречним було б організувати персональні, ретроспективні, масштабні виставки українського скульптора світового рівня в центрах мистецького життя, там, де зосереджено найбільші мистецькі навчальні заклади, — у Києві, Львові, Харкові, Одесі. Тільки так ми зможемо нарешті повернути митця Україні.

Сміливість не цуратися свого

Сміливість не цуратися свого

Григорій Крук одним із перших вніс сільський сюжет (буденну українську дійсність) у світове мистецтво

Українські мистецтвознавчі дослідження відкривають чимало імен, явищ і творів світового рівня, ще недавно «закритих» для культурно-мистецьких, навчальних і музейних закладів. Своєї черги дочекався і скульптор Григорій Крук. З нагоди 100-річного ювілею в Українському Вільному Університеті в Мюнхені (де Крук прожив більшу частину свого життя) відбулася презентація великої мистецької спадщини українського скульптора.

Напередодні виставки авторові вдалося ближче запізнатися із особистістю Григорія Крука через його масштабну творчість, поспілкувавшись із його колегами і друзями. Але найповніше інформаційне джерело — це архівні документи, періодичні видання довоєнних і повоєнних часів, діаспорна література, монографії, фотоальбоми, зосереджені в Українському Вільному Університеті — оазі української культури в Баварії.

Коріння славетного скульптора Григорія Крука — у Галичині. Після закінчення Станіславської школи він вступає до Львівського коледжу декоративного мистецтва, на відділ скульптури, до професорів Нальборчика й Стажинського. Саме тут Григорій познайомився із С. Литвиненком, який із Парижа «привіз» новітні західноєвропейські тенденції, утіливши їх у пам’ятнику Іванові Франкові (на Личаківському кладовищі), до роботи над яким долучився і Григорій Крук.

1934-го за протекцією вчителя Лукашевича Крук вступив до Краківської академії мистецтв до професора Ляшка (де навчався і С. Литвиненко). У тандемі з учителем студент різьбив бічний вівтар для української церкви Св. Норберта в Кракові (1947). Цей храм польська влада відібрала в українців, а іконостас і предмети богослужіння східного обряду знищила.

1937 року, закінчивши з найвищими відзнаками Краківську академію, з ініціативи письменника Б. Лепкого Крук вступає до Берлінської академії мистецтв — до професорів Отто Гітцбергера, Альфреда Фока й Августа Кранца.

Професор О. Гітцбергер високо оцінив творчий потенціал українського мистця, розгледівши в ньому вміння стилізовано «означувати» ідентичність свого народу. У Берлінській академії мистецтв відбувається одна з найважливіших у житті Григорія Крука зустрічей — із професором-скульптором Ф. Ємцем, який тривалий час мав потужний творчо-емоційний вплив на колегу. За два роки по закінченні академії, 1942-го, Крук уперше показує свої роботи на академічній виставці як єдиний учасник чужоземного походження.

1945 року Крук разом із братом Іваном переїжджає до Мюнхена, де мешкає в мансардовій робітні-ательє. Його помешкання було центром спілкування українсько-німецької богеми. Цього ж року з ініціативи французького письменника Жана Кассу, директора Музею сучасного мистецтва в Парижі, за підтримки німецького дипломатичного представництва у Франції, яке очолював відомий німецький мистецтвознавець доктор Вільгельм Гаузенштейн, було організовано першу персональну виставку скульптури Г. Крука.

У Німеччині вперше свої твори Крук презентував на масштабній виставці українського образотворчого мистецтва в Мюнхені 1947 року. Пізніше поділиться враженнями Жан Кассу: «Твори свідчать про намагання автора до спрощення форми і виразності руху». Домінантою виставки була композиція «Бандурист». Мистецтвознавець слушно додає: «Він хотів вирвати з людини неможливе, безконечне, відважившись на безглузду, сповнену протиріч спробу відобразити в творі зв’язок духовного з тілесним, одвічного з тимчасовим».

Усього за життя Григорія Крука роботи українського мистця експонувалися на 52-х виставках — у Мюнхені (1952), Парижі (1945, 1954), Лондоні, Единбурзі (1954), Бонні (1955), Нью-Йорку, Філадельфії (1961), Відні (1962), Дубровнику (1970) тощо.

Як відомо, на початку ХХ ст., за митрополита Андрея Шептицького, склалося так, що галицький клір опікувався мистецькою богемою. Наслідуючи Шептицького, священнослужителі брали під свій духовний і матеріальний провід талановитих митців. Для Крука таким духовним провідником був єпископ Іван Бучко — апостольський візитатор для українців у Західній Європі. За його підтримки скульптор дістав цілорічну стипендію на навчання в Італії. Саме на Римських студіях (1950), збагатившися досвідом мистецтва Римської імперії, побачивши розкішні музейні колекції, мистець утверджує свій пластичний стиль. Домінантою творчості Григорія Крука залишається національна тематика.

Григорій Крук створив галерею портретів визначних українських діячів, що ввійшли в нашу історію як провідні постаті доби: це князь Володимир Великий, княгиня Ольга, французька королева Анна Ярославна, Тарас Шевченко, Павло Скоропадський, Симон Петлюра...

Мистець створює і образи сучасників. Важливою подією була робота над скульптурами патріарха греко-католицької церкви Йосипа Сліпого та Папи Павла VI. Ці роботи здобули першу відзнаку на конкурсі в Римі, а також медаль відзнаки від Папи Римського.

Пристрастю скульптора були портрети дітей. Крук сформував власний образ людини з чітко відбитою психічною сутністю — індивідуальними душевними прикметами. Терпіння, утома, болісна праця — зміст Крукової творчості.

У його скульптурах закладено «суворий кодекс моралі» українського села, яке у важкій щоденній праці верстає земну путь. Скульптор одним із перших вніс сільський сюжет — буденну українську дійсність — у світове мистецтво.

Ще замолоду, мандруючи мистецькими столицями Європи, Крук вивчав мистецтво провідних шкіл, збагачував творчий досвід найпрогресивнішими віяннями. Він уважно спостерігав за чужими здобутками, мистецькими процесами й культурним контекстом. Прагнув бути обізнаним у мистецькій ситуації. Заявляв: «Мені достатньо перенаситися всім чужим, знати всі протиріччя «високого» мистецтва, дослідити «за» і «проти» в перспективах мистецького розвитку, з метою вкотре переконатися у власному «покликанні».

Г. Крук прагнув утвердити українність, віддзеркаливши колорит і неповторність чарівної статі в образі «сильної» працелюбної українки.

Григорієві Круку не важило наслідувати — він мав чимало вчителів, «авторитетів», котрі намагалися залишити карб свого стилю на його творах. Проте, на відміну від них та інших колег, Григорій не крокував за новітніми тенденціями, не синтезував європейських стилів у власній творчій манері. Він знайшов інше джерело натхнення. Це — реалістичне відтворення образу українського селянина, без гіперболізації форм і деталей, у дещо узагальненому, змонументалізованому форматі, проте зі збереженням «рухомої статики» й емоційності образу.

Цивілізаційний смак та естетична зваженість репрезентували українського мистця як європейця. Він дотримувався власноруч вибудуваних норм у мистецтві, утім, світові тенденції епізодично позначалися на Круковій скульптурі.

У європейських шкіл скульптор запозичив сміливість не цуратися свого, керуватися бажанням і вмінням реалізувати справжню емоцію — не ту, яка відбивається на обличчі, а приховану глибоко в душі образу.

Ще юнаком Григорій цікавився дерев’яною народною скульптурою, а також силуетами кам’яних стел. Його захоплювали «баби-стели» спрощено-узагальнених масивних форм, проте з вібораженням внутрішнього світу. В еміграції Г. Крук цікавився скульптурою давніх східних та європейських цивілізацій. У Парижі вдавався до імпресіоністичної скульптури Родена й експресіоністичних творінь Дега. Є така мистецька паралель: Крук запозичав позу і динаміку в Дега, припасовуючи їх до своїх масивних жіночих силуетів.

Подібність до Крукової скульптури вбачаємо у творчості іспанського скульптора Антоніо Кампільйо: мистці передають узагальнено і дещо перебільшено постаті іспанських галіціянок і українських галичанок. Є аналогії в підході до вибору теми і в техніці виконання. Під час перебування Крука в Римі дороги скульпторів могли перетинатися в Римській академії мистецтв, де обидва мали творчі студії.

Певну концептуальну подібність до Крукового художнього світогляду знаходимо і в колумбійського мистця Франческо Боттеро. У Мюнхені Крук мав змогу ознайомитися з творчістю колумбійця.

Однак самобутність і оригінальність українського скульптора — незаперечні. Г. Крук укотре підтвердив результативність «рутинної» праці, наголосивши не на святковості, а на злободенності потреб поневоленого народу. Як В. Стефаник передає у слові «тверді», «згрубілі» характери, так і Григорій Крук створює образи сильних українців — засобами скульптури.

Утім, образи Г. Крука ніколи не втрачали іронічно-патріотичного настрою, який «розвільнював» побутову метушню. У багатьох Крукових творах панує почуття гумору, який допомагав українському простолюдові зберегти незламний дух і високу гідність.

Українських селян Григорій Крук розумів як єдиний духовний організм, що має цілісний образ. Мистець підносився сходинками родової пам’яті українського дитинства й юності до загальнолюдського етичного й естетичного ідеалу.

Сьогодні маємо велику потребу, надто ж у мистецьких колах, наживо ознайомитися з творчою спадщиною Григорія Крука. Епізодично ми вже мали можливість побачити зразки скульптури Григорія Крука (навесні 2010 року, під час Скульптурного салону, невеличкої виставки творів Крука у Львові). Проте особливо доречним було б організувати персональні, ретроспективні, масштабні виставки українського скульптора світового рівня в центрах мистецького життя, там, де зосереджено найбільші мистецькі навчальні заклади, — у Києві, Львові, Харкові, Одесі. Тільки так ми зможемо нарешті повернути митця Україні.