РЕМЕСЛО - ЧУЧЕЛЬНИК

Існуюче загальноприйняте поняття "набивати опудала" в жодній мірі не відповідає змістові широкого розділу зоології та прикладного мистецтва, що іменується таксидермією. Етимологія терміну грецька, і в перекладі означає пристрій (taxis) і шкіра, шкура (derma). Здавалося б, що може бути простіше за виготовлення опудала? Ба, ні! Ремесло це аж ніяк не просте. І, подібно до інших наук, має свої закони.

І В ОПУДАЛА Є ВОРОГИ

Спочатку, як вважає таксидерміст Олександр Вобленко, людина прагнула зберегти шкуру убитої тварини, тим самим зафіксувати свою перемогу над нею, зберегти здобутий трофей. Поступово в моду увійшло збирання трофеїв, почали з'являтися великі колекції. Згодом ремесло набуло наукового забарвлення. Цілком природним було прагнення зоологів зберегти об'єкти для їх подальшого вивчення. Тому таксидермісти працюють на майбутнє, а їхні роботи живуть сторіччями.

"Завдяки умільцям, ми маємо можливість побачити опудала собак і коня Петра І, в часи якого почала розвиватися таксидермія в Росії", - говорить О.Вобленко. Але не менш важливо зберегти опудало, чиї віковічні вороги - пил, міль, шкіроїди.

ОБРАЗ ТВАРИНИ МОЖНА ПОЛЮБИТИ ЧИ ЗНЕНАВИДІТИ

Таксидермією О.Вобленко почав займатися з п'ятого класу і абетку ремесла освоював самостійно.

"Ми дуже любили тварин і птахів, і страшенно переживали, коли вони вмирали. Найпершого грака я "оживив" разом з другом і мамою. З другом зняли шкуру, а потім з мамою до першої години ночі приводили птаха в "людський вигляд". Учителька сказала, що робота вдалася".

Проведені в Данії і Голландії дослідження про значущість таксидермічної скульптури (саме так О.Вобленко називає майстерно зроблені опудала) показали, що формування ставлення до тваринного світу часто відбувається під впливом музейних експонатів. Неохайно, недбало, брудно виконана робота в підсвідомості формує негативне ставлення до живих істот.

НЕБЕЗПЕКИ, ЩО ПІДСТЕРІГАЮТЬ

Перше, аніж узятися до виготовлення опудала, необхідно мати уявлення про зовнішній вигляд, анатомічні особливості, спосіб життя і звички тварини в природних умовах. Уміння красиво і правильно "поставити" фігуру - справа важка і цікава. Робота таксидерміста копітка, а на першому етапі брудна і небезпечна. Не кожний стане порпатися в трупі загиблої тварини.

"Якось ми з однокласником Вітьком Гусаром знайшли куріпку, в якої вже позеленіла очеревина, - розповідає Олександр. - Бажання зберегти красуню-птицю перемогло. На щастя, все обійшлося благополучно, але ми не були застраховані від зараження трупною отрутою".

БЕЗ НАУКИ УСПІХУ НЕ ДОСЯГНУТИ

Вершиною досконалості вважається скульптура, в якій "читається" характер тварини і яку важко відрізнити від живих побратимів. О.Вобленко вчився не тільки в природи. У Московський хутровий технікум він поїхав потай від мами. Потім вчився в Ніжинському педагогічному інституті, в аспірантурі Інституту зоології Академії наук України. Зараз працює старшим викладачем кафедри зоології й анатомії Ніжинського педінституту. Олександр Вобленко жалкує, що йому не довелося "попасти в учні" до відомого ленінградського вченого-таксидерміста Михайла Заславського, в лабораторії якого бував не раз.

"ОЖИВЛЕНИЙ" КАКАДУ І ВРЯТОВАНИЙ БУГАЙ

Одного разу Олександрові передали брикет спресованого посліду, з якого стирчало кілька рожевих пір'їн. "Розкопки" увінчалися успіхом, і в руках майстра "ожив" рожевочубий какаду, який і досі дивиться на відвідувачів з експозиційної шафи інститутського музею природи.

А якось принесли бугая. Живого, але дуже виснаженого. Прохачі дуже хотіли мати в себе опудало цього птаха. "Рука не піднялася, захотілося врятувати. Він з'їв кілограмів зо п'ять мойви (Богові дякувати, тоді це коштувало не дорого) і живий-здоровий відправився на волю. Повірте, задоволення було більше, аніж від майстерно виготовленого опудала".

ГОЛОВНЕ - "ЗРОБИТИ ОБЛИЧЧЯ"

Опудало - не самоціль, і будь-який експонат має нести науково-пізнавальне навантаження. Природно, щоб відтворити образ тварини, специфічну позу, рухи, необхідно знати його звички. Завдання таксидерміста ускладнюється в процесі роботи. Від елементарного - зняти шкуру, до ювелірного - "зробити обличчя", тобто все поставити на свої місця, правильно укласти перо, вовну. Це дано не кожному і, мабуть, тому професія таксидерміста досить рідкісна.

Здавалося б, чого простіше зробити жабу? Зняв шкуру, наповнив пластиліном і ліпи собі. Але як зберегти природний колір і ту саму шкуру, яка, всохнувши, може просто порватися? Або ще простіше - змія. Таксидермію змій, як вважає О.Вобленко, практично не розроблено. А кожний вид має свої особливості.

"Одного разу мене до сліз розсмішила голова кабанчика в одному з київських магазинів, - говорить Олександр. - Зі стіни дивилася кругла, як куля, пика, з косоокими, як у китайця, очима і стоячими, як у зайця, вухами. Найголовніше в професії таксидерміста - любити живність, яку робиш...".

ЖЕРТВИ В ІМ'Я НАУКИ

"Бажання зробити опудало не повинне пригнічувати життя, - каже Олександр, - яке завжди стоїть за роботою таксидерміста. Бо для створення скульптури необхідний труп. Одна справа, коли це тварина, що загинула. Але іноді доводиться відстрілювати певні види. Часом це єдина можливість зберегти рідкісний або такий, що зникає, вид для нащадків у природному стані. Щоб зробити опудала тварин, полювання на яких заборонене, потрібний спеціальний дозвіл міністерства екологічної безпеки на відстріл. Не можна вбивати, але ми вбиваємо, щоб убивши одну особину, навчити сотні й тисячі майбутніх фахівців.

У Ніжинському педагогічному інституті є власний багатостраждальний музей природи. Постійні переїзди, крадіжки, пожежа, затоплення знищили чимало експонатів. Але працівники роблять усе можливе, щоб їхня експозиція виглядала гідно. Професор Інесса Марисова - ініціатор створення музею - побувала на всіх материках за винятком Антарктиди. І звідусіль намагалися привезти для музею якусь дивовижу. Іноді науковий інтерес перемагав страх відповідальності - нехай пробачать митники і виправдає закінчення терміну давності за контрабанду.

ЧОМУ НЕ ЗБЕРЕГЛИСЯ ДИНОЗАВРИ

Динозаврам крупно не поталанило, що за їхніх часів не було таксидермістів. Інакше, хто знає, можливо і побачили б ми збережених тварюк, чиї розміри коливалися від 15 сантиметрів до 30 метрів. Фахівці не виключають, що були й дрібніші - завбільшки з мишу - особини, але вони ще чекають на своє відкриття. Олександрові Вобленку зі студентами під час польових практик доводилося знаходити залишки мамонтів і вовнистих носорогів. А виявлений у позаминулому році поблизу Ніжина скелет мамонта, поки повідомлення про нього досягло інституту, знищили проливні дощі. Для видів, що зникли - це єдина можливість показатися людям. Людині куди цікавіше подивитися на "справжнього" мамонта або динозавра, ніж розглядати його останки.

Давня мрія О.Вобленка - створити музей палеонтології. Для нього вже є й перший "живий" експонат. Студент п'ятого курсу Павло Дубровський виготував муляж прокомсогнатуса, дрібного всеїдного хижака розміром зі звичайну кішку. У цій "збірній" моделі використовувалися індичині лапи, кігті різних птахів і рогові зуби.

Ніжин

Фото автора