Ірина Дерюгіна: "Політики "залицяються" до спортсменів перед виборами. Отримавши владу - про нас забувають"

Сьогодні у Києві стартує VI Міжнародний Кубок Дерюгіної з художньої гімнастики, в якому візьмуть участь спортсменки із 25 країн. На сьогоднішній день це головний "головний біль" нашої видатної спортсменки. Спорт завжди був, є і буде у нас на першому місці. Ірина знає, чого хоче, і завжди досягає поставленої мети. Ефектна, розумна, гостра на язик. Із співрозмовником тримає дистанцію. Якщо питання її не зачіпає за живе, відповідає односкладово "так" чи "ні"

"Я ЗНАЮ ЦІНУ ПЕРЕМОГАМ"

- Інтерес обивателів до життя кумирів для мене зрозумілий. Подивіться, як швидко розкуповується "жовта" преса, в якій пікантні подробиці обростають такими деталями, що іноді страшенно дивуєшся, до яких висот тягнуться фантазії вигадників опусів. Звикнути до підвищеної уваги до себе або членів моєї родини - неможливо. З роками на багато речей я просто перестала звертати увагу. Виправдовуватися, сперечатися - грати на руку тих, хто запустив явну побрехеньку. А коли справою займатися? Хочуть думати, що живу, як у раю, - й добре. Я звикла працювати й досягати поставленої мети, майже все, що задумую, обов'язково збувається.

Помітила, що до мене існує неоднозначне ставлення: або дуже люблять, або не сприймають. Багато заздрісників, але це - їхні проблеми. Негативна енергія нічого доброго не дає, вона руйнівна, а не творча. Дякувати спортові, саме він загартував мій характер і зробив мене сильною. Я знаю ціну перемогам, а на поразках - учуся. Скільки великих спортивних зірок після, того як пішли з великого спорту - зламалося. Комусь не вистачило сили волі, у когось синдром зоряної хвороби переріс у хронічний, не дозволив вчасно оцінити ситуацію, подумати про завтрашній день. Нарікати на долю, обставини, невдачу, жаліти себе - тільки ятрити рани. Від солоних сліз вони не заживуть. Чекати на манну небесну - безглуздо.

Зараз, перед виборами до Верховної Ради, політики почали "залицятися" до спортсменів, діячів мистецтв, інтелігенції. Знають, що в загальній масі самі вони сірі й невиразні, а за допомогою яскравих особистостей хочуть дістатися до ласого пирога. Отримають владу і знову нас не будуть помічати. На жаль, це ми вже проходили.

В усьому світі спорт - це візитка країни, престиж держави. Наведу приклад "Кубка Дерюгіної". Сьогодні вшосте стартує це міжнародне змагання, подібного до якого в Україні немає. Воно входить до системи Гран-прі, а це - визнання виду спорту й країни-організатора. На сьогоднішній день підтримки держави ми не маємо. Держкомспорт виділив лише 6 тисяч гривень. Для заходу такого масштабу - сума смішна. З року в рік ми тягнемо акцію на своїх плечах, самостійно шукаємо спонсорів. А ставлення чиновників таке, неначе ми проводимо змагання виключно для власного задоволення. На наші змагання (завжди!) - безкоштовний вхід. Ніякого прибутку від продажу квитків немає, хоч завжди дуже сильний склад учасників із багатьох країн. Став традицією виступ артистів естради. Виходить естрадно-спортивне шоу, за масштабністю ці поняття досить близькі. Якщо раніше запрошували російських зірок, то цього року ставку робимо на своїх. За попередньою домовленістю обіцяє виступити ЕL-Кравчук. Сподіваюся, що хороші спортивні результати покажуть і вихованки Школи Дерюгіних.

ДВІ ЗІРКИ

Буквально з дня одруження деякі недоброзичливці ледве чи не укладали парі, що наш шлюб з Олегом розпадеться. Вогонь і воду ми вже пройшли, пройдемо й мідні труби. Обставини склалися так, що наша родина довгий час жила на два житла. У мене робота тут, а він - видатний футболіст - виявився не потрібним вдома, клубові "Динамо" (Київ), якому віддав усього себе. У Греції розкрився його талант тренера, хоч робота там - не з медом. Є серйозні плани очолити їхню Національну збірну. Крім цього Олег консультує одеський "Чорноморець". А те, що хоче поринути у політику (№16 у партсписку "Громади") - цілком зрозуміло. Треба в корені міняти ставлення влади до спорту й лише людина, яка знає все зсередини, компетентна у цих питаннях зможе підняти цю нелегку ношу.

Ми поважаємо інтереси одне одного, а коли є взаєморозуміння - багато що по плечу. Уявити себе домогосподаркою, у халаті біля телевізора - не можу. Гімнастика віднімає багато сил і енергії, але іншого життя - не хочу. Мрію побудувати центр художньої гімнастики з хорошим залом для тренування. Час зараз більш цікавий для виявлення своїх можливостей, ніж у ті роки, коли я виступала. Головне - реально оцінити сили, не заганяти себе в рамки, поставити мету й наполегливою працею її домагатися.

СКАЖИ, ХТО ТВІЙ ДРУГ

Скільки себе пам'ятаю, моєю кращою подругою завжди була мама, а зараз дочка - Ірина. Їй нещодавно виповнилося 15 років, але ставиться до життя вона, як доросла. Вона фантастично працелюбна, розумна й талановита. Розуміє, що її батьки знамениті, але комплексу зоряних дітей у неї немає. Їй легко даються іноземні мови. Знає англійську й грецьку, як рідну, прекрасно говорить французькою. Я завжди приділяла увагу її освіті. Довелося навіть спортом пожертвувати заради цієї мети: гімнастика відійшла на другий план. Ірина спортом займається, як аматор, добре співає й танцює. Готує до запису перший альбом "Ножиці", що дістав назву від заголовної пісні, написаної Василем Ткачем та Євгеном Рибчинським. Євген погодився спільно зі своєю "Музичною біржею" продюсувати її як співачку. Він вважає, що Ірина перспективна, самобутня й дуже оригінальна.

У Греції вона вчилася у приватній англійській школі, а тут віддали до американської. Гроші ті ж самі, а рівень викладання значно нижчий. У нас іноземці вважають, що будь-яка халтура пройде, не заняття, а напівфабрикат. Мені здається, що органи, які видають ліцензії, повинні цікавитися, контролювати рівень навчання, і якщо він низький, то - забирати ліцензії.

Ким стане дочка, яку професію обере - вирішувати їй. У моєму житті мама не тиснула: вибір залишався за мною. Я навчилася нічого не боятися. Так само чиню з Іриною.

ВСЕ НАШЕ ЖИТТЯ У СМУЖЕЧКУ

Я людина настрою. Іноді хочеться розворушитися, повеселитися у великій і галасливій компанії, а часом навпаки - посидіти з найближчими людьми, коли нічого не говориш, а вони все розуміють.

Як будь-яка жінка, люблю отримувати подарунки й завжди ретельно продумую приємні сюрпризи для рідних. Не розумію нинішнього поголовного захоплення гороскопами. Ставлюся до них, як до забавної гри, почитала й забула.

В одязі віддаю перевагу класичним кольорам: чорному та білому. Та й до темних смуг у житті ставлюся філософськи - адже за ними обов'язково будуть світлі.

Фото Володимира РАСНЕРА