Андрій ТАВПАШ: "Ми почали працювати тоді, коли інші ходили лише на мітинги..."

Львівську кондитерську фірму "Світоч", представляти не треба. Протягом кількох років їй вдалося з регіонального виробника перетворитися на флагмана галузі, заслуги якого визнані й на міжнародному рівні. Зрозуміло, що вже й це могло стати приводом до розмови з президентом АТ "Світоч" Андрієм Тавпашем.

- Пане Андрію, ваша фірма - одна з тих, що успішно перейшли на капіталістичні рейки виробництва і ставлення до праці взагалі. Як вам це вдалося і чим це зумовлено?

- Якщо мова йде про будь-яку мету, якої хоче досягнути керівник, він повинен цього хотіти - все у житті залежить від бажання. Треба ставити перед собою мету і йти до неї.

Що ж стосується того, що одним вдалося, а другим ні... Розумієте, все це відбувалося наприкінці 80-х, коли ми всі відчули подих незалежності. І от саме тим моментом піднесення багато хто не скористався, а треба було б. Природно, що прокинулося бажання і розуміння того, що ми можемо не на когось, а на себе, на свій регіон, на свою країну попрацювати. Оце бажання і є найголовнішим.

- Але ви починали 1989 року, коли у Львові розганяли мітинги...

- Так, правда. Тоді все майно було наше і нічиє, не було господаря. Ми відчули свій шанс і пішли на оренду з викупом. А це вже дещо інше: нам віддали майно і сказали: "Господарюйте, як хочете!". За тодішніми законами весь понадплановий прибуток залишався на підприємстві. Два роки ми пропрацювали так, що понадплановий прибуток у нас був у кілька разів більший від планового. Зрозуміло, що з'явилося бажання працювати краще і ми почали говорити, що нарешті зможемо стати господарями - вирішили викупити підприємство. Почали збирати гроші. Знайшлося 600 осіб, які принесли гроші з дому. Вони могли купити від ста до п'яти тисяч акцій. Ті люди, що купили по-максимуму акцій фактично, зараз найбільші власники підприємства і його найцінніший капітал.

- А ви купили акції?

- Звичайно, адже я був зацікавлений у цьому. Після цього разом з фахівцями стали радитися, як нам жити далі, бо складалася безвихідна ситуація: потужності ми використовували майже на сто відсотків, напружено працювали, витискаючи з обладнання, все, що могли. Але воно було на 70% зношене, застаріле і могло витримати ще рік-другий. Саме тоді після детального аналізу було вирішено перейти до економічних методів керівництва, відмовившись від командно-адміністративних. Ну а політична та економічна відлига допомогла нам. Ми не могли не скористатись з такого шансу і не довести, що на нашій землі, що колись була житницею Європи, можуть працювати не гірше, ніж деінде.

Тим більше, що "Світоч" не тільки за останні роки став таким, яким його знають. Фактично, ми продовжуємо традиції, яким більше ста років. Саме про це ми завжди нагадуємо нашим конкурентам із Заходу, адже у Львові шоколад почали виготовляти тоді ж, коли він з'явився у Європі. Між іншим, на початку нашого століття столицями шоколаду на Старому континенті вважали Берн і Львів. До 1939 року у нашому місті існували десятки кондитерських підприємств і там працювали справжні умільці, котрі все робили руками. У нас їх теж чимало, хоч багато процесів автоматизоване. Однак особливістю нашого підприємства є те, що працює дуже багато людей, котрі все життя присвятили тільки цій благородній справі - виготовленню солодощів.

- Чи доводиться вам звільняти працівників за крадіжки?

- На жаль, так. У нас навіть у колективному договорі записано, що у разі виявлення факту крадіжки, колектив одразу ж позбавляється такого працівника. Причому, він сам пише заяву на звільнення. Зрештою, звільняємо не лише за крадіжки. От приміром, минулого тижня звільнили одного вантажника за те, що випив у робочий час. Колись отут під вікнами після обіду вантажники мало не завжди були "під мухою". Вони вважали себе окремою кастою - за добу ми пропускаємо до тисячі тонн вантажів і робочі руки на вагу золота. Але тепер бажаючих працювати хоч і вантажником понад міру, причому, трапляються й люди з вищою освітою.

- Але попри все, чому у вас люди крадуть, адже заробляють вони зовсім незле?

- Мабуть, недаремно у заповідях Божих записано "Не вкради": так було тисячі років тому, і я думаю, так ще довго буде. Людина спокуслива за своєю природою і, на жаль, від цього позбавитись не так легко. Мене переконують охорона та інші відповідальні служби, що у нас не крадуть взагалі. Але знаєте, колись ту саму продукцію випускали і в Львові і у Владивостоці. Тим не менше завжди питали, чому продукція "Світоча" продукція краща. То я вам скажу: якість продукції у першу чергу залежить від порядності. Саме тому порядність - головне у роботі з людьми, у роботі кожного керівника і кожного робітника підприємства. У нас що повинно бути в продукті, там і опиняється. Щоправда, тепер ми застосовуємо інші методи - у нових цехах все визначає комп'ютер і нічого тут не зміниш, тому що лінію обслуговує один інженер-електронник. А отже, суб'єктивізму бути не може - скільки треба складника, стільки й дадуть. Інша справа, що ідеальних людей немає й бути не може.

Що ж стосується роботи з людьми, то ми намагаємося створити такі умови роботи, щоб кожен працівник зміг якомога повніше себе розкрити. Ми намагаємося, щоб на кожній ділянці працювали молоді разом з ветеранами. З власного досвіду можу вам сказати, що на сьогодні для мене робота з кадрами - це найголовніше, тому що потрібно створити команду молодих фахівців. От де колись можна було б подумати, що в бухгалтерії працюватимуть чоловіки. А в нас начальниками відділів у фінансово-економічній сфері працюють молоді хлопці - одному 23, а другому 25 років. Це при тому, що їхньому директорові - 35 років. Звичайно, що ми шануємо старі кадри, але сьогодні зовсім інші підходи, потрібні нові знання, і старий багаж не зовсім підходить. Ми беремо нових людей обов'язково зі знанням іноземних мов. Тому що те, що ми зараз намагаємося опанувати - ринкові стосунки і под., на Заході вивчали протягом десятків, якщо не сотень років. Всі ці ринкові відносини - це якоюсь мірою азбука, яку треба знати, як табличку множення, напам'ять.

З іншого боку, бізнесмени - це особливі люди, обдарованіші від інших. І саме тому, згідно зі статистикою, справжнім бізнесом може займатися хіба невеликий відсоток населення. Є ще й інше правило - у бізнесі працюють найбільш порядні люди. Я на власному досвіді переконався, що це - абсолютна правда. Якщо ви маєте справу зі справжнім бізнесменом, то він вас ніколи не обдурить. І якщо я підписав контракт, вигідний для себе і невигідний для вас, то я не можу спати спокійно. Я спокійно себе почуваю тільки тоді, коли ми підписуємо взаємовигідний контракт. А щоби умови зберігалися в таємниці, ми його робимо конфіденційним. Бо конкуренція - це єдиний двигун, що змушує не дрімати, рано вставати і багато працювати.

- Пане Андрію, ви зачепили таку річ, як конкуренція. Як виживаєте ви у конкурентному середовищі і чи часто ви стикалися з недобросовісною конкуренцією?

- У світі конкуренцію справедливо називають війною. Це справді економічна війна, боротьба одного з другим. Між іншим, великі корпорації шанобливо ставляться одна до одної, хоч і ніколи не співпрацюють - кожна має свої правила. Але на війні, як на війні - одні підносяться, інші падають. Тому жодне підприємство за ринкових умов не застраховане від банкрутства. І цього не треба боятися, бо це теж певний рушій прогресу. Якщо підприємство стало банкрутом, то ясно, що воно не загине зовсім. Просто прийдуть нові люди, котрі господарюватимуть краще за попередніх. Звичайно, лише за тієї умови, що прийде людина, котра знає, за що береться.

- То ви не боїтеся банкрутства?

- Цього слід боятися всім. Але це має бути такий страх, який постійно підштовхуватиме до того, аби вистояти у конкурентній боротьбі. Хіба ми гірші? Ні!. Тож треба показати це всім і всюди. І треба, аби наші можновладці пам'ятали, що вивести країну з кризи може лише вітчизняний виробник. Жодна допомога нас не врятує, тим більше кредити.

У конкуренції, продовжуючи нашу тему, можуть вистояти тільки ті, що працюють зранку до вечора і звечора до ранку. Бо у бізнесі вихідних немає.

- Кого ви вважаєте своїми головними конкурентами?

-Що ж стосується головних конкурентів, то це західні компанії, що так наполегливо просувають свою продукцію на український ринок, намагаючись захопити якомога більший його сегмент. І в цьому вина як наша, так і органів влади. Адже ми не створили нормальних умов для власного виробника. Зрозумійте мене правильно: ми не прагнемо кращих умов, а лише - рівних. Бо коли до нас приходить іноземний виробник, то він часто обходить існуючі закони і може продавати вироби дешевше.

Хоча мушу вам сказати, що до честі "Світоча", за якістю наша продукція ніколи не поступалася "brand-name"-ам. До речі, конкуренти перевіряли нашу продукцію у найвідоміших лабораторіях світу і не змогли знайти такого дефекту, до якого можна було би присікатися. Та, попри це , наші західні конкуренти сплять і бачать, як би загальмувати роботу наших виробників і, в першу чергу, "Світоча".

- Яким чином "Світоч" може витримати конкуренцію, скажімо, "Філіп Моріс", що може вкладати величезні кошти у наш ринок, знаючи, які це потім принесе прибутки?

- От над цим ми сьогодні й думаємо. Ми дійшли висновку, що коли не залучимо інвестицій на десятки мільйонів доларів і не станемо на такий же технологічний рівень, як і наші західні конкуренти, то вижити буде складно. Нам доводиться за кілька років проходити той шлях, який вони долали десятиліттями. Нещодавно в пресі було повідомлення про те, що польські молочні продукти заборонили ввозити до країн ЄС. Знаєте чому?

Нашим гаслом повинно стати найпопулярніше зараз у Китаї висловлювання: "Менше кредитів, більше інвестицій". Зрештою, нема чого далеко ходити за зразками, тут дуже добрим прикладом можуть бути поляки. Вже п'ятий рік вони мають найбільший приріст національного валового продукту в Європі.

- Кого ви бачите своїм стратегічним інвестором? Компанію з вашої галузі чи може якийсь банк?

- Банк -ні, тому що це - кредити. Ми хочемо бачити стратегічним інвестором фірму, яка принесла б не стільки новітні технології - це не проблема для нас, а досвід у галузі реалізації продукції. Ми повинні зробити усе можливе для того, аби переконати покупця, що саме наша продукція - найкраща. Ми мусимо максимально прислухатися до потреб покупця і задовольняти його вимоги.