«Для мене особисто героєм є газета «День»

Війна змушує нас визначитися відносно того, яку державу ми хочемо побудувати. Вже майже три роки війна для нас — це жорстокий і прискіпливий екзаменатор, навіть певною мірою час одкровення. Розкручені ідоли стали розчаруванням. Терміни на кшталт «боротьба з корупцією» та «необхідність реформ» вицвіли від відсутності конкретних дій. Проте залишається надія на те, що народ, який зміг у час страшних випробувань мобілізуватися, створивши рухи добровольців і волонтерів, зрештою здатен і до старанної, надскладної роботи з розбудови держави.

Цей рік був 25-ю річницею відновлення Україною незалежності. В Декларації про державний суверенітет, написаній рукою дисидента Левка Лук’яненка, значиться ключова фраза про «тисячолітню традицію державотворення». Експерти «Дня» в черговий раз зробили зріз часу нашого, без сумніву, історичного періоду, в якому українці випробовуються не лише на міцність, а й на спроможність виправдати згадану фразу, що прописана в паспорті держави.

Отже, наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2017-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.

1. Які події 2016 року, на вашу думку, вплинули на Україну і світ?

2. Чим рік, що минає, став особливим персонально для вас?

3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?

4. 2016-го наше видання відзначило 20-річчя свого існування. Ви і «День». Які проекти газети за всі ці роки відіграли найбільшу роль для розвитку нашого суспільства?

Марія ЧАДЮК, випускниця Літньої школи журналістики «Дня» 2016 року, студентка Києво-Могилянської академії:

1. 2016 був доволі складним роком. Невдача референдуму в Нідерландах, вихід Великої Британії з ЄС, вибори у низці країн, зокрема США, спроба військового перевороту в Туреччині, конфлікт у Сирії. І це ще на додачу до задавнених викликів – війна на Сході, боротьба з корупцією (у 2016 р. – уведення електронних декларацій), розслідування злочинів на Майдані (у т.ч. цьогорічний суд над Януковичем). У 2016 році відійшли у вічність Орест Субтельний, Павло Шеремет, Богдан Гаврилишин та інші визначні діячі. Ще один спогад з 2016 (він не може зрівнятися зі згаданими вище у впливі на Україну і світ, а втім є символом ставлення в України до пам’яток історії) – викрадення «Апостола» з бібліотеки Вернадського. У той же час цей рік подарував Україні і світу позитивні моменти – Олімпіада (спадають на думку досягнення нашої Параолімпійської збірної), Чемпіонат Європи по футболу, Євробачення (і перемога Джамали), святкування 25-річчя незалежності і 20-річчя газети «День».

2. Цей рік мені запам’ятається участю у Літній школі журналістики газети «День». Це справді було найінтелектуальніше літо в моєму житті. І це не тільки долучення до важливих, цікавих ініціатив газети, а й внутрішній ріст, розвиток навичок критичного й аналітичного мислення, розширення «інтелектуальних горизонтів». Приємно і надзвичайно почесно бути там, де твориться альтернатива. Адже «День» – газета, яка не лише констатує українські проблеми (що робить більшість), але шукає їхнє коріння й пропонує варіанти вирішення. Крім того, у зв’язку з ЛШЖ-2016 у моєму житті з’явилася поїздка у штаб-квартиру НАТО. І якщо літня школа дала образ України зсередини, то поїздка в Брюссель дозволила подивитися на Україну збоку, з іншої позиції. Я для себе відкрила, що справді проблем дуже багато, але потрібно шукати наші сильні сторони, які допоможуть нам позбавитися радянських рудиментів і стати «гравцем» на світовій арені.

3. Щодо героїв, то у мене їх два. Для усієї України, я думаю, героєм є Джамала. Її перемога – це хороший шанс Україні презентувати себе по-іншому в Європі, започаткувати «перезапуск» іміджу нашої країни – показати її творчою, самостійною, відкритою для туристів. Я дуже сподіваюсь, що Україна не втратить цього шансу. Для мене особисто героєм є газета «День» на чолі з головним редактором Ларисою Олексіївною Івшиною. У ЛШЖ відбувся мій власний «перезапуск». У літній школі знаходиш однодумців і розумієш, що твої думки, як зробити країну кращою, допомогти їй, насправді потрібні. До речі, літня школа газета «День» - це також один із небагатьох в українському суспільстві «соціальних ліфтів», які дають шанс кожному піднятися до вищих цілей. І справді, ЛЖШ метафорично підняла мене від рівня буденних проблем до більш глобальних, які структурують і в подальшому формують наше майбутнє. Звання антигероя можна було б віддати і минулорічному кандидату – президенту Росії. А втім, мабуть, варто брати більше відповідальності на себе, і висувати на це місце тих людей, які й досі захищають його інтереси в нашій країні.

4. Донедавна я була лише читачем газети «День», цього року стала літньошколяркою. Щодо проектів, то я думаю, що усі вони брали участь у формуванні громадянського суспільства, повернення йому національної пам’яті (такі собі ліки від амнезії). Проте найбільшу роль, напевне, відіграли «Бібліотека газети «День» і фотовиставки. Хоч екстрактами названо тільки чотири книги та насправді усі книги «Дня» є вибіркою найцінніших, найактуальніших знань, які необхідні для того, щоб зупинити маніпуляції нашим минулим, нашим світоглядом, а отже і нашою сучасною позицією. Інколи мені навіть здається, що статті цих книг – це метафоричні цеглини фундаменту, на якому стоїть наша нація. Колонізатори виймали їх у нас, забираючи собі; таким чином, фундамент ставав хитким, непевним. Тільки повернувши їх, ми згадаємо, хто ми є, і перестанемо залежати від імперських версій нашої історії і планів щодо нашого майбутнього. З такими книгами – українці вчаться мислити самостійно, а отже і самостійно керувати своїм життям, життям країни. Цього року, (мабуть, після ЛШЖ) я по-іншому відкрила для себе фотовиставки газети «День». Це не просто показ найважливіших подій України в мікроісторіях-фотографіях. Це також платформа для об’єднання усієї України, локус, у якому кожен може сказати свій голос. І у той час, коли багато мовиться про відмінності українців, про те, що їх роз’єднує, фотовиставка – прекрасний символ того, що наше різноманіття тільки збагачує нас, коли має спільну мету – розвиток країни (або у випадку фотовиставки – представлення її).