«2015 рік став точкою неповернення для української влади»
Наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2016-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.
1. Чим вам найбільше запам’ятався 2015-й рік? Які події року, що минає, змінили Україну і світ?
2. Чим 2015 рік для вас особисто був особливим?
3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?
4. 2016-го наше видання відзначає 20-річчя свого існування. Ви і «День»: ваша історія.
Остап ДРОЗДОВ, ведучий телеканалу ZIK:
1. Колись згодом 2015 рік аналітики будуть вивчати як переломний рік у делегітимізації влади. Саме 2015 рік став точкою неповернення для української влади. Вона так нічого і не зрозуміла. Підтримка президента Порошенка ідентична підтримці Януковича два роки тому. Підтримка Яценюка перебуває в зоні статистичної похибки. Довіра до нинішнього парламенту з героями АТО така ж мізерна, як і до попереднього парламенту. Невіра в правосуддя така сама. За всіма параметрами ми маємо ідентичну картину зневаги українців до найвищої влади, як і напередодні Революції. І це, мабуть, рекорд для будь-якої влади – за два роки так стрімко стати старою. 2015 рік показав, що весь зріз українського політикуму (включно з усілякими сотниками, комбатами та правдолюбцями) вже належить до старої генерації. Для народу всі діячі наверху, які навіть половини своєї каденції не відбули, — уже списаний матеріал. Тому для себе я визначаю 2015 рік як рік найдинамічнішого розчарування. Це підтвердила вкрай низька явка, з якою країна вперше стикнулася 2015 року. Нас поглинає епідемія абсентеїзму – свідомої неучасті громадян у виборах, яка є ознакою бойкоту політиків. 2015 рік став водорозділом суспільства на абсолютну більшість, яка всього-на-всього відключилася від державотворення, і на меншість, яка все ще за інерцією продовжує вірити у зміни. 2015 рік відкинув нас назад. Якщо ця тенденція зберігатиметься, то ми рано чи пізно прийдемо до повного обнулення своєї державності. Або навпаки – до створення паралельного суспільного простору, який мінімально перетинатиметься з державним.
2. Цього року я остаточно прийшов до тези про перезаснування України. Як ніколи раніше, я дуже виразно побачив, що проект «Україна моделі 1991-2015» повністю себе вичерпав. Я виразно побачив, що система не може саму себе зламати, а народ не здатен, не хоче і не може перезаснувати свою державу. Я заперечую слово «перезавантаження», тому що абсурдно сотні разів перезавантажувати інфіковану систему. Треба наново все перезаснувати, з нуля, з іншими параметрами на старті. Влада цього ніколи не забезпечить, а народ у своїй більшості усунувся від державотворення. Саме тому під кінець цього року я для себе закрив «проект України» як псевдодержави кланово-олігархічного типу. Вона мені вже не цікава як така. Якщо у 2016 році запрацює безвізовий режим – проект Україна перестане цікавити й більшість населення. Люди просто сприйматимуть свою державу як територію абсурду, територію антижиття з антиправилами, територію змарнованих шансів. Україна зразка 2015 не є модерним явищем, отже, весь креативний, якісний, продуктивний сегмент населення буде її зневажати. У цьому немає нічого апокаліптичного. Навпаки – усвідомлення краху проекту України в її кланово-олігархічній моделі є дуже корисна й необхідна річ. Але ще не всі готові до цього. На жаль, суспільство воліє пристосуватися до системи і рухатися по міліметру, тоді як весь світ за вікном галопує. Я, звісно, нікуди не дінуся з цього корабля, тому й надалі буду вивчати анатомію дна і прояви деградації політикуму.
3. У нас один збірний атигерой – політикум як такий. Він дискредитований повністю. Загалом це непогано. Єдине побажання до нього – ніяких реформочок, тому що всі вони фасадні, вони всього-на-всього припудрюють стару бабу, яка хоче виглядати сучасною. Я б порадив нашим політикам якнайшвидше завалити все, що можна, і не відтягувати цю театральну агонію. Цьогорічний герой – теж збірний. Це Європа. Ми живемо на її гроші. І керуємося її рішеннями. Європа вже змирилася з тим, що корупцію в Україні побороти неможливо. Це те саме, що боротися проти алкоголізму в Росії, чи проти салату олів’є в новорічну ніч, чи проти обрізання юдеїв на сьомий день. Європейці для себе зрозуміли, що українці віками вчилися виживати в обхід закону. Корупціонер – це завжди добрий ґазда, взірцевий господар, який дбає про родину. Він ставиться у приклад для наступних поколінь. А чоловік, який живе на одну зарплату, — лох, наївний дурачок. Наші західні партнери уже змирилися з тим, що корупція є обов’язковою частиною філософії державного управління в Україні і що кожна українська влада буде красти. Саме тому Захід запровадив зовнішній фінансовий моніторинг (Яресько). Я скажу так: без тиску Заходу Україна уже б давно стала синьо-жовтою Росією. Європейський вектор руху України – це не наслідок дій уряду, а наслідок геополітичного рішення світових гравців. Мене це цілком влаштовує. Я теж вважаю, що західні стандарти треба насильно імплементувати в Україні, а не чекати, поки і народ, і його влада роздуплиться. Без Заходу Україна – ніщо, територія тотального «вечернего квартала».
4. Я щороку не втомлююся відзначати, що газета «День» потрібна країні як камертон високого мислення, неприземленого. Мені подобається у «Дні» відсутність безпомічної шароварності, якою так грішать різні «новонавернені» ЗМІ. Газета «День» дає Україні глобальний вимір розуміння себе, руйнує шкідливі міфологеми про «український пуп землі». Газета ніби вмонтовує Україну у вищі світові процеси, і це полегшує самосприйняття. Газета «День» не є і не може бути масовим виданням – і Слава Богу. Вона повинна працювати на якісну меншість, яка й витягне свою країну з «королівства кривих дзеркал».