Ольга БУЗУЛУК, журналістка, керівник громадської організації "Процвітання"

Звісно, змінив всіх і все #Євромайдан, про нього говорять в різних колах і на кожному кроці. Причому він змінив людей і на краще, і на гірше, саме зараз "вилазять" назовні всі хороші й погані людські та суспільні риси. Дуже добре видно, хто і як використовує цей народний сплеск людської гідності і солідарності, особливо це видно в регіонах. Ось у Луцьку спочатку була велика ейфорія і у ЗМІ, і в розмовах, і в людей. Але тепер, коли треба починати багато працювати, частина починає знову жити звичним життям, ЗМІ втрачають інтерес до теми #Євромайдану, у суспільстві починає панувати розчарування і розгубленість. Тому, хоч і важко визнавати, але #Євромайдан, напевно, вплинув на тих, хто і так був свідомий, а більшість "новых бедных Украины" так і залишились новими бідними. Інша річ, що з цими людьми треба працювати, а це знову дорогоцінний час.

Цього року я створила громадську організацію і отримала перший грант для написання дисертації. Ці події - величезний плюс для професійного самовдосконалення. Як керівник громадської організації я тепер планую і втілюю цікаві й корисні проекти. А щодо дисертації, то рано чи пізно я мушу її написати, от тільки тема моя дуже залежить від ситуації в країні, бо стосується інформаційної діяльності органів місцевого самоврядування, і в цій роботі я спробую подати багато нового й актуального контенту.

Оптимізму завжди мені додають моя донечка (1,9 р.) та моя бабуся (81 рік). Донечка, само собою ясно, маленька і дуже цікава, вона чудово схоплює все, має прекрасну пам'ять. Я хочу виростити її розумною і самостійною, а тому щодня навчаю чомусь новому і стараюсь бувати з нею скрізь, де це тільки можливо. А щодо бабусі, то вона вже 23-й рік прикована до ліжка, я не можу бувати у бабусі і дивитись на неї без сліз, бо я не розумію, навіщо Бог посилає їй такі муки. Але коли сльози і розпач відходять, я усвідомлюю, що своїм життям вона дає нам, здоровим і забезпеченим, приклад того, як можна виживати у найгірших умовах - коли твої ноги не ходять, а руки нічого не можуть робити. І я впевнююсь, що бабуся - це найбільший приклад людської гідності, який я коли-небуть бачила чи зустрічала. Ще була одна прикра ситуація зі мною, коли я так і не стала кандидатом у депутати Луцької міської ради, хоч одна з партій і висунула мене. Я досі не можу в цій ситуації розібратись, бо не маю доказів, і мушу всім пояснювати щось зовсім недоречне. Але хочу сказати, що ця ситуація дала мені двох нових друзів - справжніх друзів, яких я хочу бачити і з якими просто прекрасно розмовляти. Тому я вдячна Богу, що посилає мені життєві випробування, але ж разом з тим дає мені таких хороших людей на шляху.

У "Дні" завжди стараюсь прочитати блоги, бо дуже ціную суб'єктивні думки (мабуть, через надмірну об'єктивність інформації у сучасних ЗМІ). Цікаво читати С.Грабовського, П.Кралюка, Д.Десятерика та інших. Загалом, мене цікавить все, що пов'язано з медіа, а "День" приділяє цій темі серйозну увагу, за що як читачка вдячна Вам.