Трупний запах кримської політики
Розстрільний період політичної історії Криму розпочався з січня 1994 р., коли між першим і другим туром президентських виборів було вбито на подвір'ї власного будинку Ескендера Меметова, економічного радника голови Верховної Ради М.Багрова.
Хоча, можливо, все почалося двома місяців раніше, коли якось дивно було вбито Юрія Османова й дивно загинув Яків Аптер. Обоє кандидати в місцеві президенти. Ні, звісно, кримінальна стрілянина, так звані з'ясувки, інтенсивно йшли й до, й після, але ніколи спершу так явно не було видно зв'язку між трупами й політикою. Бо цього ніхто й не визнавав.
1995 р. у місцеві ради зграєю пішла шпана. В одній з міськрад лідери й члени ОЗУ(організованих злочинних угруповань) склали чверть депутатського корпусу, що двома роками пізніше зафіксовано міліційною довідкою.
А вже 1996 р., під час чергового піку боротьби угруповань Верховної Ради, приміщенням походжали бритоголові з пістолями, ніби демонструючи "аргументацію" тим, хто вагався.
Наприкінці 97-го міністр внутрішніх справ Ю.Кравченко визрів для висновку: "Злочинність характеризується наявністю в злочинних угрупованнях довготермінових проектів контролю за територіями... Такі угрупування, створені часто-густо під егідою політиків, вже можуть часом впливати на політику". Ну, дякувати Богові, прозріли й розплющили народові очі.
Тепер залишилось пригадати хоча б одне вбивство в Криму, кваліфіковане як політичне. А зась. І доки влада буде боязко ховати голову в пісок від реальності, котру вона ж створила, а будь-яка гучна стрілянина називатиметься "з'ясувками" зі спрямуванням усіх зусиль на підтвердження цієї версії, ми можемо й не помітити, як... Втім, слово фахівцеві:
"Ситуація близька до того, що численні важелі контролю й впливу на найважливіші сфери державного регулювання та життєдіяльності суспільства можуть перейти до кримінально-тіньових авторитетів, що само собою є проблемою політичною. Такою є наша оцінка, яка грунтується на аналізі наявних даних". (З виступу в Раді міністрів начальника ГУ СБУ в Криму Олександра Касьяненка). Крим, як усім відомо, полігон...
Убивством Дмитра Гольдича, першого заступника міністра в справах туризму, економічного радника Голови ВР почався черговий кримський сезон "кривавого полювання". За три тижні - 9 убивств. В тому числі й гендиректора об'єднання "Кримтеплокомуненерго" В.Кузіна. До кого з кримських діячів не зателефонуєш, аби обмінятися думками, - в слухавку дихає жах. Такої атмосфери не було навіть за часів Мєшкова, котрий переміг на "ура", коли Київ, зціпивши зуби цідив привітання, а місцева опозиція залишалась віч-на-віч з лячною невідомістю.
На тему "що коїться в Криму" відверто можна говорити лише з людьми, яким нібито нема чого втрачати. Андрій Сенченко, колишній віце-прем'єр, на розмову погодився. Це з його помешкання вранці 18 вересня вийшов і був розстріляний у під'їзді будинку Дмитро Гольдич. Кому призначалася насправді куля вбивці - досі не знає, схоже, ніхто, окрім замовників і виконавців. Ті, хто предметно займається в Криму політикою, знають: розстановка сил і перипетії політичної боротьби схиляються до того, що "замовлено" було саме вбивство колишнього віце-прем'єра.
- Коли ми з колегами приїхали того ранку до Вашого дому, Ви сказали, що напередодні події вашій дружині телефонували з телефонної станції й уточнювали номер помешкання нібито для телефонного довідника. Це підозріло хоча б тому, що в наших довідниках не вказують номер помешкання.
- Я сказав про це й слідчим. Але оскільки цим ніхто не зацікавився, з'ясував усе сам: ніхто на станції ніякого довідника не готує. Взагалі, на зустрічах із слідчими здивувала поверховість: не було задано жодного питання у дослідженні політичної версії. Хоча, на мій погляд, вона має право на життя. Тим більше, що зараз, коли затримують, відстежують людей, котрі мають до мене будь-який діловий чи дружній стосунок, деяким з них у правоохоронних інстанціях конфіденційно кажуть: Ви нам не потрібні, але ж Ви розумієте, що попереду вибори... І дають зрозуміти, що їх цікавить будь-який компромат на мене.
- Гольдич був близький і до Голови ВР Супрунюка, і до Голови ВР Гриценка, обидва й сьогодні наполягають на тому, що Дмитро був їхнім другом. Тобто він входив до цілком визначеної команди. Й сьогодні, коли міністр Ю.Кравченко повідомляє телебаченням, що в справі Гольдича ускладнення, пов'язані з "великими фінансовими операціями, причому незаконними", я думаю - та невже ніхто не пригадає, хто був ворогом "команди", до якої він входив?
- Так само після вбивства голови Фонду держмайна Криму О. Головізіна розбираються, й, певно, обгрунтовано, з великою кількістю "кінців" економічного плану. Але я маю сумнів, що здійснюються бодай якісь зусилля для вияснення: чи було самоцінним місце, яке він посідав, якщо було - чому "звільнилось" саме цього моменту, з чим-ким пов'язане? Мимохіть визнаєш, що здійснюються прогнози, які лунали неодноразово: в Криму кадрові питання вирішуватимуться будь-якими засобами, в тому числі найрадикальнішими: немає людини - немає проблеми.
- З приводу вбивства генерального директора "Кримтеплокомуненерго" В. Кузіна лідер КПК Л.Грач, який часто передрікав Кримові катаклізми за тих чи інших умов, сказав мені: на жаль, несподіванки немає. Одна серйозна газета пригадала, що під час стоденки першого уряду Франчука саме так було вбито начальника "Кримгазу" В. Синельника. Багато некримських засобів масової інформації згадали, що постачанням мазуту "Кримтеплокомуненерго" займалась фірма Франчука-молодшого, на що з бюджету акуратно йшло 100 млн. грн. на рік. Водночас "Чорономорнафтогазові" об'єднання заборгувало величезні суми.
- Так, увесь уряд в курсі справи: міністр фінансів кожного ранку мав доповідати прем'єрові про перерахування коштів на закупівлю мазуту. Взагалі, в цій сфері в Криму - цікава історія. Начальника "Кримгазу" Синельника вбито, начальник "Кримнафтопродукту" Родін раптово помер, і багато хто досі вважає його смерть, так би мовити, загадковою. Начальник "Кримтеплокомуненерго" Константиновський широко відсвяткував своє 60-річчя, потім ліг до лікарні і... зник. А згодом - надіслав з Ізраїлю листа прем'єрові: дякую, мовляв, за спільну працю, простіть-прощавайте, не шукайте. Й аналогічний випадок трапився з генеральним директором "Чорноморнафтогазу" Максимовим. Раптом, на рівному місці - щез. Згодом стало відомо, що він у В'єтнамі. Пішла поголоска, ніби там було вчинено невдалий замах на нього. А з автозаправками - теж історія. Всупереч Указу Президента, згідно з яким всі АЗС мають приватизуватися лише за гроші, їх було включено до складу акціонерного капіталу "Кримнафтопродукту". За півроку мого щоденного галасування в уряді - частину виключили, але заявили, що їх ніхто не купує... "Кримнафтопродукт" було вже приватизовано "Центр-ТЕРом" Ігоря Франчука й британським підприємством невідомого походження.
- Скільки урядів ви пережили?
- Я, так би мовити, "найстаріший" член уряду. Відпрацював майже сім повних років у складі Кабінету при керівниках, котрі змінюються. Й брав найактивнішу участь у тих процесах, що коїлись в Криму. В тому числі, на етапі виборів кримського президента й наступної боротьби з ним і тим оточенням, тією гоп-компанією, котра прийшла на галасі. Я боровся з цими людьми й на собі відчував їхні зусилля: кампанії в кримській пресі, наприклад, після яких я звертався до суду. В українській пресі досить професійно були сфабриковані матеріали, взяті на озброєння лідерами УНА-УНСО, що звинуватили мене в тому, що я ледве не російський шпигун. А пізніше, коли у ВР під керівництвом Цекова чинилась спроба піднести в голову уряду нардепа України п.Дроботова замість Франчука, я, власне, протягом тижня був у облозі у власному кабінеті, Франчук перебував у лікарні, й так сталося, що фактично я завадив Дроботову очолити уряд, а його компанії - реалізувати свої задуми. Це та сама мєшковська команда: депутати Заскока, Криников, Кизилов, той самий Щербина, який працював тоді головою Комітету зовнішньоекономічних зв'язків в уряді, колишній офіцер діючого резерву колишнього КДБ, а нині - радник у прем'єра Франчука.
Приголомшливі кульбіти робить історія. Ця команда боролася з урядом Франчука, а сам Анатолій Франчук розповідав пресі, що йому телефонують невідомі "соткою" (!) з погрозами; під дверима віце-прем'єра А(?).Демиденка стався вибух прямо в руках диверсанта, організований народ стояв біля Ради міністрів з плакатами про "сватів", а ми всі не могли дочекатися, доки Київ перепідпорядкує собі кримський уряд і покладе край цьому шабашеві. Хто ж знав, що згодом ця ж команда за підтримки своїх же опонентів, котрі заметушилися, зорганізує другий прихід Анатолія Франчука, який ніколи не розставався з думкою повернутися!
- Чи Ваша доля була наперед вирішеною?
- Я ніколи не робив спроб зберегтися в урядові після другого приходу Франчука. В нас доволі різні погляди на дитяче питання "Що є добре, а що - погано". В грудні 95-го здавалося, що й кримська Верховна Рада знає відповідь на це питання. Анатолієві Франчукові висловили тоді недовіру, а в газетах надрукували тези співдоповіді комісії ВР з підготовки питання про звіт уряду під гучним заголовком "Не виправдав сподівань кримчан..."
- Кримчани тоді влаштовували гучні читання й вірили, що в державі, нарешті, буде лад, якщо в газетах відверто пишуть "таке про таких": "Через цілковиту безконтрольність дій прем'єр-міністра та міністра фінансів бюджетові Криму завдано величезних збитків... Відверто проявилося ставлення А.Франчука до питань власності не з точки зору інтересів Криму, а з точки зору особистих інтересів. Різко суб'єктивного забарвлення вже на старті набув процес приватизації... За умов цілковитої таємничості застосовуються спроби приватизації цілої низки підприємств нафтогазового комплексу, інших галузей..."
- Свого часу ми не дали приватизувати Глібівське газосховище... А щодо повернення пана Франчука, то я не приховував своїх поглядів і впевнений, що їх багато разів і, навіть, з задоволенням терпіли політичні паразити. Спочатку я був впевнений - це неможливо, Президент цього ніколи не допустить, бо існують якісь правила пристойності, які просто переступати не можна. Я не маю сумніву, що голова держави має думати про свій престиж, оскільки його престиж - категорія не особиста. Але тепер остаточно зрозуміло, що всі кроки, всі дії підпорядковані одному - збереженню влади. Й Франчук повернувся до Криму "робити Кучмі вибори". За будь-яку ціну. Я не хотів би в цьому брати участь ні в який спосіб - навіть будучи членом ПЕВ(???), яка, на жаль, встигла підписати певний Меморандум у Президента. Хоча я розумію людей, котрі намагаються такою ціною дістати гарантії виживання.
Свого часу я голосував проти Кучми й не робив з цього таємниці. Мотиви, які я наводив у публічних виступах, зводились до того, що він мав час спробувати. Такі права, які він мав - ні до, ні після нього в жодного прем'єра вже не було. Коли я працював у виконавчій владі, я міг скласти про це цілком компетентну думку. Та становище тепер ще страшніше, ніж можна було уявити. Дуже хочеться вірити Л.Кучмі, який сказав, що коли економічна ситуація в державі не зміниться, він не виставлятиме свою кандидатуру на президентських виборах. Абсолютно впевнений, що для того, щоб Україна вийшла з того мороку, в якому вона перебуває, в державі має бути сильна та розумна влада, котра діє послідовно. Необхідне її повне оновлення.
- Чи не думаєте Ви, що дострокове визначення зі своїми політичним пристрастями небезпечне? Особливо, беручи до уваги, враховуючи припущення, що це Ви - "недострілений"?
- На жаль, сьогодні політичної терплячості в державі - немає. І чим ближче до виборів, тим ситуація буде складнішою, тим частіше буде стрілянина. Те, що відбувається в Криму - страшна перспектива України.
- Ну, щодо "перспективи" - це, мабуть, оптимістично. Керівники силових відомств держави уже заговорили вголос про те, що вплив криміналітету на громадсько-політичну ситуацію є однією з найреальніших загроз національній безпеці. До речі, як Ви гадаєте, чому після несподіваного переведення Михайла Корнієнка до Києва, в Криму безпрецедентно довго залишається порожнім місце начальника ГУВС'у?
- Очікувалося, що Корнієнко піде після приходу Анатолія Франчука. І я гадаю, це місце стало призовим для претендентів, котрі будь-якою ціною доводять свою лояльність.
