Що дасть Угода про асоціацію з ЄС — Донбасу?

«Київський діалог» — це незалежна неполітична ініціатива, яка виникла на основі діалогу українського та німецького громадянського суспільства з приводу ідеї створення вільної демократичної Європи. Мета проекту — інформування про процес євроінтеграції та поширення знань про Європу. Саме в рамках «Київського діалогу» в Донецьку днями відбулася публічна подіумна дискусія «Структурні реформи на Донбасі. Шанси та можливості для регіону після можливого підписання угоди про асоціацію з ЄС». У дискусії взяли участь як представники Німеччини — в особі депутата бундестагу «Союз 90/Зелені», спікера з питань зовнішніх відносин із ЄС Віоли фон КРАМОН і Генерального консула Німеччини в Донецьку Клауса ЦІЛІКЕНСА; так і представники України — професор кафедри економічної теорії НаУКМА, голова правління Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор БУРАКОВСЬКИЙ і професор кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Донецького національного університету Ігор ТОДОРОВ.

На думку Віоли фон Крамон, трансформація Донбасу може бути вдалою та схожою на зміни в Східній Німеччині після приєднання до Західної. «Ситуація в Україні може змінитися лише в разі, якщо зміни будуть структурними та стосуватимуться всіх сфер. Донбас ніколи не зможе залучити туриста й інвестора, якщо для цього не будуть створені передумови: інфраструктурні, культурні, соціальні. В України є реальні шанси конкурувати в Європі, але страхи виникають саме тому, що люди цього не знають», — говорить вона. В той же час Ігор Тодоров вважає, що «Донбас є локомотивом євроінтеграції України, але його мешканцям не вистачає української ідентичності».

Про можливості для Донбасу та про ризики для України — в прямій мові спікерів «Київського діалогу».

Віола фон КРАМОН: «У Донбасі ми повинні взяти за основу екологію та права людини»

— Одне з перших і найважливіших питань: чому Європейський союз хоче мати Україну як партнера. Для Німеччини це зовсім не означає, що Україна повинна вибрати позицію проти Росії. Для України — це можливість вирішувати проблеми на міжнаціональному рівні спільно. Проблеми, які ми могли б вирішувати разом, — це проблема захисту довкілля, клімату, а також суспільна безпека — боротьба з організованою злочинністю.

Я вже вчетверте в цьому регіоні, і за цей час у мене виникли деякі ідеї стосовно рішення проблем у ньому. Візьмемо приклад — місто Маріуполь. Населення міста не зможе відразу відчути на собі зміни. Це довгий процес, не миттєвий. Угода про асоціацію вимагатиме дотримань європейських норм підприємствами. Це стосується умов праці робітників, забруднення довкілля — води, ґрунту та повітря. Наприклад, якщо підприємство експортуватиме свою продукцію в ЄС, то стандарти виробництва цієї продукції будуть збільшені. На такому підприємстві здійснюватиметься підтримка та допомога з боку Європейського Союзу. Наприклад, ми повинні поставити собі мету, щоб у Маріуполі була вода такою ж чистою, як в Рурській області Німеччини. Звичайно, це довгий процес трансформації регіону. Але у нас уже є такий досвід — коли об’єдналися Західна і Східна Німеччина, інвестиції йшли як з суспільні, так і з приватні. Цей процес зміг реалізуватися лише у разі дотримання умов. У Маріуполі друге питання — створення робочих місць, які будуть запропоновані жителям регіону взамін на місце, яке вони втратили. Потрібні інвестиції звідусіль. Для цього необхідна правова безпека, яка буде надана учасникові угоди про асоціацію. Також потрібен правильний інвестиційний клімат, наприклад у банківській сфері. Угода про асоціацію могла б допомогти в будівництві цієї платформи.

Потрібно розуміти, що процес реструктуризації промисловості відбуватиметься в будь-якому разі, виробництво падатиме. Нам необхідні сильні профспілки. Всі не зможуть працювати в промисловості, і в цьому з часом не буде необхідності. Але робітник має бути впевнений: якщо він втратить місце на виробництві, йому нададуть іншу гідну роботу, можливо, абсолютно іншого напрямку. Наприклад, це може бути місце у сфері енергоефективності — установка сонячних батарей. Тому має бути людина, яка відповідатиме за перерозподіл робочої сили, перекваліфікацію. У Німеччині подібна система працює добре. Але це можливо тільки тому, що система між профспілками і державою налагоджена і добре профінансована.

Ігор ТОДОРОВ: «Нам не ставлять вимог, які ми не можемо виконати»

— Я хотів би зауважити, що вперше за всю історію Європейського Союзу він має такі великі бажання, претензії, вимоги до певної країни. Я не можу пригадати, що яка-небудь ще країна викликала з боку ЄС такий інтерес. Про це свідчать вимоги, які зазначені в «списку Фюле», спочатку 19, а тепер 11. Розуміємо, що всі вони мають бути виконані. Звісно, нам не ставлять вимог, які ми не можемо виконати.

Тобто, з одного боку, є теоретична можливість того, що вимоги будуть виконані. Але з іншого боку, існує (і в ЄС, і в Україні) думка, що всі вимоги не можуть бути виконаними. Що ж робити в такому разі? В ЄС є ексклюзивна політика стосовно вимог до України, але у неї немає реального механізму впливу. Тому що насправді тут спрацьовує комплекс інтересів, інколи протилежних, які характерні для нашої політичної еліти — як влади, так і опозиції. І вони значною мірою пов’язані з іншим вектором. На жаль, у нас є практика, коли відносини з Російською Федерацією об’єктивно залежать від взаємин із Європейським Союзом. І насправді зараз ситуація в деякій мірі схожа на ситуацію 2008 року, коли Україна була за крок до підписання угоди з НАТО.

Річ у тому, що значна частина нашої економічної еліти діє у своїх інтересах, а не на користь національних. Коли інтереси національні збігаються з інтересами гаманця — добре, коли — ні, тим гірше для національних інтересів. Тому звучать деякі заяви, що стосуються переваг Митного союзу, але при цьому немає зворотного шляху від «європейського вектора». Складається враження, що на цьому протиріччі прагнуть грати. Тобто відбувається пошук шляху для поліпшення власних інтересів. Зрозуміло, що багато українських компаній зареєстровані в ЄС як юридичні особи, як резиденти ЄС. Вони діють досить прозоро та відповідно до європейських норм. Тому вони зацікавлені саме в цьому векторі. З іншого боку, у нас є тіньові структури, яких більше влаштує варіант Росії, де такі ж правила існування є нормою. І саме вимоги Фюле розраховані на істотні внутрішні зміни цього сектора економіки. Звичайно, Європа не може на це вплинути. Вони можуть лише ставити питання Президентові та вимагати від нього конкретних відповідей.

Окрім того, в опозиції може виникнути неоднозначна відповідь щодо євроінтеграційних процесів. Вони можуть поставити ультиматум: або Тимошенко і ЄС, або ніякої асоціації без Тимошенко. Але так чинити не можна. Тим більше, що це суперечить позиції самої Юлії Володимирівни. І за великим рахунком, якщо з нашого боку будуть юридичні зобов’язання, питання про звільнення Тимошенко буде питанням часу.

Я б сказав оптимістично, що Україна приречена на європейську інтеграцію та повноцінне членство в ЄС. Це питання, без сумніву, буде розігране на виборах 2015 року. При цьому, з формальної точки зору, всі політичні сили, за винятком комуністів, користуватимуться цим пунктом. І Партія регіонів, і Об’єднана опозиція подаватимуть цю інформацію з різними акцентами. Звичайно, ці вибори будуть загрозою європейській інтеграції. Вже зараз ми можемо спостерігати це. Є деяка політична воля (а мені здається, що влада має при собі запасний варіант), і тому було ухвалено закон про референдум, на якому теоретично можна поставити питання про МС, і водночас не ставити питання про асоціацію. Тому, якщо порушувати ці обидва питання, результати скрізь будуть позитивними. Адже для наших громадян плюралізм — нормальне явище. Так от, якщо питання буде поставлено лише у формі про Митний союз, і результат буде позитивним, то станеться зворотне — всі наші закони та стратегії зійдуть нанівець». Цю карту розігрує Віктор Медведчук з його нібито «Українським вибором», який, по суті, є антиукраїнським.

Традиційно я кажу про те, що Угода про асоціацію дасть нам європейські стандарти, які потрібно буде виконувати. Наприклад, це якість автомобільних доріг і права споживача. Наші виробники, маючи завдання виходити на європейський ринок, повинні будуть підвищувати якість своїх товарів. Зрештою в такій конкурентній боротьбі між імпортерами і нашими продуктами буде вигравати саме наш виробник. Що ж до Донецької області, то окремо стоять екологічні проблеми, які сьогодні потрібно вирішувати комплексно. Це питання буде вже не на рівні внутрішньої політики, а на рівні міжнародних зобов’язань України.