Підпільний уряд "на правах реклами"
Потреба в тіньовому уряді назріла давно. Ще наприкінці минулого року Президент Леонід Кучма заявив, що в "тіньовому секторі" виробляється майже половина національного валового внутрішнього продукту. Судячи з масштабів тіньової економіки, визнаних на вищому державному рівні, тіньовий Кабінет на чолі з тіньовим прем'єром має призначатися офіційно, указами Президента. Не виключено, що саме так і є насправді, а громадськість не знає (або думає, що не знає) імен "героїв тіньового фронту" тільки тому, що укази про їхні призначення - також "тіньові".
Хоч би як там було, "святе місце порожнє не буває", і різні політичні структури час від часу заявляли про формування власного "тіньового" уряду. Рух, приміром, заявляв навіть двічі (1994 і 1996 рр). Однак гучно проголошені наміри залишалися пропагандистськими деклараціями. Партія "Громада", очолювана Павлом Лазаренком, першою представила офіційний тіньовий уряд. Слово "тіньове" в контексті репутації екс-прем'єра в Україні, й особливо за кордоном, викликає складні асоціації, небажані для уряду "Громади". Мабуть, саме тому він уважає за краще називатися "опозиційним", це порушує традицію, зате додає таємничості й респектабельності.
З передвиборно-агітаційної точки зору захід "Громади" був задуманий непогано. Справді,- поки решта лише "лякали" владу альтернативними кабінетами, "Громада" в лічені дні "оприлюднила весь список". За "ретельнішого" підходу ця акція могла б принести партії додаткові шанси на виборах. Наразі ж надто очевидний її винятково рекламний характер.
Передусім, про персоналії. До одного кабінету введені, з одного боку, політики "нової хвилі" - Юлія Тимошенко й Олександр Єльяшкевич, а з другого - давно забуті "зірки" епохи перебудови й "розбудови держави": Лариса Скорик, Петро Таланчук та Олег Білорус. За великого бажання це можна було б інтерпретувати як спробу "поєднати молодість і досвід". Однак навіть побіжний аналіз свідчить про те, що "досвід" у цьому випадку швидше негативний. Пам'ять про загаслі "зірки" зігріває сьогоднішні заходи, тільки коли ці спогади забарвлені в теплі тони. Про "вживаних" політиків, що ввійшли до уряду "Громади", цього аж ніяк не скажеш. Якщо хтось і пам'ятає нині Олега Білоруса, то лише у зв'язку з мемуарами Юлія Іоффе "Віч на віч із системою", де колишній посол є водевільно-оперетковим негативним персонажем, чиє... "Першого демократичного" міністра національної освіти Таланчука пам'ятають, головним чином, за дуже невдалою участю в президентських виборах 1994 року. На цих виборах він посів останнє місце, набравши 143.361 голоси (0,54%) - практично стільки ж, скільки підписів було зібрано на його підтримку (126.000). Ну, а Лариса Павлівна Скорик, - звичайно, яскрава індивідуальність, але навіть неможливо уявити, щоб хоч хто-небудь асоціював з її ім'ям конструктивну діяльність. Загалом, "зірки" уряду "Громади" справляють дивне враження - немов партійні керівники "підібрали" тих, хто припав пилом у запасниках політичного ринку, чи то вирішивши заощадити, чи то не маючи можливості вибирати.
Що можна сказати про молодь? "Громадський" прем'єр Юлія Тимошенко - безумовно, приваблива й красива жінка й цілком може бути прикрасою не тільки "тіньового" Кабінету, а й навіть приймальної діючого Президента. У політиці вона поки що робить перші кроки, і вони аж ніяк не свідчать про підготовленість до цього дуже важкого поля діяльності. Віце-прем'єр із питань внутрішньої політики - Олександр Єльяшкевич. Його несподівана співпраця з "Громадою" виглядає, щонайменше, дивною після стількох критичних зарядів, випущених із парламентської трибуни й у численних інтерв'ю щодо "шахраїв-газотрейдерів", концерну ЄЕСУ й особисто в Павла Лазаренка. Такі різкі зміни орієнтації завжди виглядають двозначно й, не приносячи великої користі "приймаючій" структурі, можуть безповоротно знищити репутацію "перебіжчика". Важко було слухати безпорадні пояснення Олександра Сергійовича в "П'ятому куті", де безжалісний В'ячеслав Піховшек буквально шмагав молодого політика його ж власними уміло підібраними цитатами.
Утім, кому справді варто щиро поспівчувати - це Іванові Салію, котрий посів посаду тіньового міністра регіонального розвитку. Хоча б посада називалася інакше, наприклад, "міністр у справах столиці", - був би в партійному уряді один міністр, підготовлений до виконання своїх обов'язків. Партійному спискові це пішло б на користь, хоча для кар'єри самого Івана Миколайовича це великого значення не має. Очевидно, він остаточно розпрощався з надією на крісло київського мера. Невідомо, якою мірою Павло Лазаренко здатний нині контролювати Дніпропетровськ, але ситуація в Києві - явно поза його компетенцією.
Програма партійного уряду носить такий само еклектичний характер, як і його кадровий склад. Ще на вересневому партз'їзді спостерігачі звертали увагу на очевидні протиріччя у виступах Юлії Тимошенко, котра заявила про прихильність партії до ліберальної ідеології, і Павла Лазаренка, що апелював до соціал-демократичних цінностей. Таке радикальне розходження позицій партійного керівництва учасників з'їзду не збентежило. Мабуть, йдеться не стільки про ідейний конфлікт, скільки про невизначеність поглядів і готовність використати будь-яку концептуальну риторику.
У проголошених опозиційним урядом першочергових завданнях підкреслимо два: обіцянку підготувати нові схеми приватизації, а також законопроекти щодо ліквідації заборгованості з виплати зарплат і пенсій. Це, так би мовити, "красиве i корисне" урядової програми. Свого часу надмірне захоплення приватизаційними процесами стало однією з головних причин відставки П. Лазаренка з поста прем'єра, так що його непідроблена зацікавленість тут не викликає сумнівів. Ну, а обіцянка погасити заборгованість із зарплатні протягом цієї виборчої кампанії буде неодмінним атрибутом програми будь-якої партії, тим більше "Громади", очолюваної Лазаренком, за період прем'єрства якого заборгованість зросла до нинішніх розмірів.
До речі, щодо головного "громадянина". Відсутність голови партії в уряді "Громади" поспішили пояснити тим, що Павло Іванович "пригледів" для себе місце престижніше, піднісши його, таким чином, до рангу "тіньового" Президента. Можливо, розгадка в іншому - а саме, у винятково передвиборно-рекламних завданнях оголошеного уряду. Екс-прем'єрові стараннями його ж власної команди створений стійкий і вельми негативний імідж. Окрім цього, йому як голові партії посідати другорядну посаду просто непристойно, а на обкладинках рекламних проспектів заведено розміщувати гарненьких жінок. Те, що Юлія Тимошенко набагато більше підходить на цю роль - цілком очевидно.
ДО РЕЧІ
Нещодавно в Палаці студентів Харківського політехнічного інституту на прес-конференції уряду "Громади" журналістів повідомили, що в партії обговорюється питання створення "тіньових" облдержадміністрацій. На запитання кореспондента "Дня" Олега ПЕРЕСАДИ, чи є наміри створити, наприклад у Києві, тіньову мерію, повідомили, що цей крок наразі розглядається як "передчасний"...
