NOTA BENE!

«День» вирішив познайомити своїх читачів з публікацією Михайла Жванецького «Тому, хто пише і показує» («Московские новости», №34). Напевно, не ми одні і ще не раз повернемося до цієї статті Михайла Жванецького. Звичайно ж, будуть повертатися до неї під різним соусом. Наприклад, в середу Микола Княжицький у новій програмі ICTV «Факти докладно» вже використав цитати найвідомішого сатирика для аргументації обраної каналом концепції інформаційного віщання. Суть цієї концепції Микола Княжицький пояснив так: можна було, звичайно, інтерпретувати факт того, що Україна на 20-те вересня займала 13-те місце серед країн- учасників Олімпіади за кількістю нагород у тому понятті, що все тринадцяте — це погано. Але ми у «Фактах» підкреслили, що для України це дуже навіть непоганий результат. Можна було б говорити, що міліція нічого не робить для знаходження Г. Гонгадзе. Ми ж сказали, що міліція прикладає максимум зусиль... І т.д. Прослухавши цю «програмну» мову Миколи, я тільки не зрозуміла: мова йшла все- таки про інформацію — або все ж про інтерпретацію? Але тоді причому тут посилання на їх, ICTV, програму новин? І чому говорити виключно «чорне» — це погано, а виключно «біле» — це добре? А якщо спробувати хоч би в якійсь мірі говорити так, як воно є насправді? Знаючи, що не може бути абсолютної об’єктивностi — але все ж прагнучи саме до цього! 19-го вересня на ICTV повідомляють про те, що світова нафтова криза досягла... Ізраїлю, а на інших каналах того ж дня показують черги на бензоколонках Києва, а наступного — дають коментарі, прогнози експертів відносно того, як стрімке подорожчання бензину і дизпалива в Україні позначиться на подорожчанні всього споживчого кошика, на інфляції і т.д. ICTV при цьому взагалі не торкається цієї теми жодним словом. А, значить, для мене стає дорожчою інформація тих телеканалів, де йдуть від реалій, незалежно від того, чи зробить мене ця інформація щасливою (таку мету поставив перед журналістами Княжицький! Одночасно, щоправда, далі розвинувши думку про те, що сама людина — коваль свого щастя. Але хіба для цього їй потрібно бачити світ виключно в рожевих тонах?!). Проте докладний аналіз інформаційної «революції» на ICTV — наступної п’ятниці, у моїй звичайній телеоглядовій колонці.

А у Жванецького, насправді, трохи про інше. У Жванецького — про баланс в інформації і почуття міри; про повагу до глядача, його розумових здібностей; про те, що неякісна, низькопробна преса і ТБ — насправді, не тільки аморальні, але і, зрештою, невигідні — не тільки з точки зору суспільного блага, але і комерції... А, головне — про те, про що неодноразово писав «День», пригадуючи слова відомого московського телекритика Ірини Петровської: «свобода мочити» породжує огиду до самої свободи. І, додамо від себе, до тих, хто мочить. В мене не викликають особливої довіри пасажі М. Жванецького про Володимира Путіна. Але ми пропонуємо і нашим читачам подумати над питаннями: «Чому зараз у суспільстві падає престиж професії журналіста?», «Чи довіряємо ми журналістам, чи ні?», «Чи повинен журналіст, видавець нести відповідальність за якість і достовірність інформації, яка передається?», «Як ви вважаєте, наскільки часто в наш час журналістів просто використовують політично? Що цьому — і яким чином — можуть протипоставити самі журналісти?» Актуальність всіх цих питань тим більш очевидна зараз, після зникнення Георгія Гонгадзе, найбiльш ймовiрною версiєю якого вважають полiтичну. Версію, дуже тісно пов’язану з проблемою відповідальності журналістів за значення, спрямованість і якість того, що вони роблять, про що «День» вже писав в попередніх номерах (№№ 168, 169,170). Відповідальність за «охайність» власних політичних зв’язків, за «охайність» джерел інформації, за власну «охайність» в її використанні — неупереджено і повно.