МЕНЮ

Улюблена пташка британців

Людмила СТУПЧУК. Фото Оксани РАЛДУГІНОЇ, сайт «Птахи України»
5 вересня, 2019 - 15:45
Вільшанки завжди повертаються туди, де з’явилися на світ, щоб там побачили світ і їхні малята

Відомі вісім підвидів вільшанки, найбільш поширена з них — вільшанка звичайна. Насправді ж вона ніяка не звичайна, бо за зовнішністю цієї маленької пташки ховається ще й чудесний голос, який може не поступатися навіть солов’їному співу.

Вільшанки-самці співають рано-вранці чи увечері в сутінках. Пісня дуже мелодійна, на думку орнітологів, є однією з найкрасивіших пташиних пісень. І якщо люди просто насолоджуються співом, то пташки розуміють, про що йдеться у пісні вільшанки — найчастіше про територію. А відомий із пісні «Малиновки голосок» — попереджальна пісня самця. Самка ж співає здебільшого під час шлюбного періоду, закликаючи самців звернути увагу на її красу.

Пташки, яких ще називають зорянками й малинівками, здаються пухнастими клубочками, але лише особливе оперення робить їх такими. Насправді вони важать 16—18 грамів і завдовжки 15—16 сантиметрів. Зустріти цих пухнастих клубочків, якщо пощастить, можна навіть у садках, парках і на городах, хоча перевагу вони надають усе ж лісам і чагарникам.

УНИКАЮТЬ ІНШИХ ПТАХІВ, АЛЕ ПРИХИЛЬНІ ДО ЛЮДЕЙ

Пташині дюймовочки мають сіро-оливкове забарвлення, голівка, грудка — яскравого рудого кольору, чорні оченята-намистинки, чорний гостренький дзьобик — гарні! Недаремно ж вільшанка записує в коло своїх прихильників кожного, хто її побачив. Лапки у пташки тендітні, немов тонесенькі гілочки, але дуже чіпкі. Як і в більшості птахів, самці вільшанок яскравіші за самок, проте обоє дуже непосидючі.

Вільшанка — один із перших видів, описаних відомим шведським біологом Карлом Ліннеєм ще у ХVІІІ столітті у праці «Система природи», — розповідає біолог Марія САВЧУК. — Вона відрізняється особливим способом життя: уникає товариства інших птахів, хоча із запалом захищає власну територію, а до людей ставиться з більшою прихильністю, часом навіть охоче приймає від них пригощання. Люди її теж охоче підгодовують, щоб зайвий раз помилуватися.

Ці симпатичні пташки поширені в Західній Євразії — від Скандинавії та Атлантичного узбережжя на схід до Обі, у Північно-Західній Африці, а от в Австралії та Америці вони не водяться. Якось їх намагалися туди завезти, але пташкам там не сподобалося, і вони не прижилися.

У різних регіонах вони ведуть різний спосіб життя. У південних — осілий, у північних — кочовий, відлітають на зимівлю у вирій, але ранньою весною знову повертаються у рідні краї, де вивелися самі, щоб вивести там і своїх малят.

Знайшовши пару, маленька пташка будує своє гніздечко з листя і травинок у ямці просто на землі чи невисокому кущі, зазвичай у малині. Вона відкладає туди п’ять-вісім яєчок і турботливо насиджує їх зо два тижні. Часто саме вільшанкам підкидають свої яйця зозулі, тому чимало вільшенят гинуть через малих зозуленят.

Наприкінці літа і восени вільшанка охоче споживає ягоди — чорницю, черемху, крушину. Але пташок не можна вважати шкідниками, бо вони все ж більше полюють за численними гусенями і равликами, які завдають шкоди садівництву та овочівництву. Та все ж улюблена їжа вільшанок — смачні мурашині яйця. Навіть одна сім’я вільшанок, поселившись на присадибній ділянці, може за сезон вивести звідти всіх мурах.

У місті ж маленьких співаків часто дезорієнтують освітлювальні прилади — вуличні ліхтарі, світло у вікнах квартир, тож трапляється, вони співають і вночі.

СИМВОЛ РІЗДВА

У Великобританії вільшанку шанують особливо — і діти, і дорослі. Ще з ХІХ століття вона в цій країні є символом Різдва. Пташку зображають на вітальних листівках, святкових книжках, її зображенням прикрашають ялинки й будівлі. Вона й сама — пухнаста і яскрава — виглядає наче мила ялинкова іграшка.

Вільшанки та листоноші в одязі кольорів вільшанки — головні ознаки британського Різдва. А з шістдесятих років минулого століття її вважають національною пташкою Великобританії.

З давніх-давен у цих краях гарну маленьку пташку вважали символом щастя, а тих, поряд із чиїм житлом вона оселилася, — щасливчиками. Розорювачів гнізд вільшанок суворо карали. Хоч серед людей їх було, можливо, й не так багато, зате на гнізда нападали, щоб поласувати яйцями, горностаї, ласки, куниці ба навіть деякі більші птахи, як-от сови чи соколи.

На думку орнітологів, чисельність популяції вільшанки досить стабільна. Вирубування лісів, на щастя, не призвело до зменшення кількості маленьких співаків — вони зуміли пристосувалися до інших умов життя. Та все ж повага і любов людини ніколи не буде зайвою і для цих наших крилатих сусідів.

ЗАЛИШИЛА ПОМІТНИЙ СЛІД У ФОЛЬКЛОРІ БАГАТЬОХ НАРОДІВ

У скандинавській міфології пташка вважалася буревісником бога грому Тора. За одним із давніх європейських повір’їв, вона опалила свою грудку, коли носила воду в Чистилище душам, які страждають.

Інше повір’я оповідає про те, що вільшанка співала свої прекрасні пісні Ісусу Христу, щоби втішити його під час страждань на хресті. А ще одне оповідає про те, що вільшанка намагалася скинути з Христа терновий вінець і забарвилася його кров’ю.

Відома також давня англійська легенда про те, що пташка носила хмиз, щоб допомогти Діві Марії палити багаття й зігрівати маленького Ісуса. Якось полум’я опалило вільшанку, а Діва Марія пообіцяла, що всі нащадки пташки гордитимуться цією плямкою як символом благородства.

Вільшанку часто зображають і живописці. Зокрема, відомий цикл картин про цю пташку знаного представника вікторіанського казкового живопису Джона Анстера Фіцджеральда: «Вільшанка, яка полишає своє гніздо», «Полонена вільшанка», «Хто убив вільшанку?».

До слова, помилуватися вільшанкою більшості з нас насправді доступно на малюнках чи фото, аніж у житті — вона напрочуд рухлива й моторна, і сфотографувати її не легко. Тож милуймося!