Невідомий Лесь Лозовський

Життя талановитого художника, учня Михайла Бойчука, трагічно обірвалося у 22 роки

Про походження Олександра Лозовського маємо доволі туманні й водночас суперечливі дані. Словник художників України фіксує дату народження  серпнем 1900 року, а в іншому джерелі знаходимо уточнення — у Погребищенському повіті на Київщині. Як свідчив приятель Леся зі студентських років художник Григорій Хижняк: «Митець ніколи не розповідав про своїх батьків, і про його походження та перші роки життя нічого до пуття не знали».

П’ятнадцятилітнім юнаком він вступає до Київського вищого початкового училища й водночас пізнає ази живопису в художньому училищі, де викладав «добрий майстер» Михайло Козик. Ймовірно, за порадою останнього, Лозовський продовжує навчання у Строгановському училищі в Москві.

22 листопада 1917 року в Києві урочисто відкрито Українську академію мистецтва. Серед перших трьох учнів майстерні Г. Нарбута знаходимо ім’я Л. Лозовського (крім О. Адамської та М. Бурк). «Найвірнішими Нарбутовими учнями» назвав їх художник Микола Бурачек. Від свого першого вчителя юнак перейняв педантично-точну манеру композиції, виробив свій лаконічно-монументальний стиль письма, створивши власний «шрифт Лозовського» (обкладинки до збірки П. Тичини «Плуг», творів С. Васильченка, численних видань альбомів нот). Водночас Л. Лозовський бере активну участь у виданні «самвидавчого» гумористичного журналу «Елеас», створивши низку акварелей, серед яких у фондах Національного художнього музею України збереглися малюнки «чим повинен бути футурист» та «Портрет моєї душі».

31 серпня 1919 року владу в Києві захопили денікінці. Не визнаючи академію за державну установу, вони виселили її із займаної будівлі. 10 березня 1920 року, в новому приміщенні у Георгіївському провулку, було відкрито Першу звітну виставку студентів академії, на яку Л. Лозовський представив станкові листи «Малахіт» та «Мементо морі» (оригінали цих творів у 1980-х роках виявив історик С. Білокінь).


«ЧИМ ПОВИНЕН БУТИ ФУТУРИСТ»

У травні цього самого року, після смерті свого вчителя, Лозовський переходить до майстерні монументального мистецтва професора Михайла Бойчука. Так у творчості молодого графіка наступає новий період. Лозовський сприйняв думку Бойчука про необхідність об’єднувати елементи композиції в струнке ціле, розробляючи їх за обраною схемою. Його твори останніх двох років призначалися для книжки, їх важко уявляти в іншому контексті. Вони монументальні, з чіткою лаконічною лінією шрифту. Обкладинки книжок та журналів, створені Л. Лозовським, відзначаються ясністю побудови, красою і чіткістю шрифтів, декоративністю кольорових рішень. Найцікавішими є його обкладинки до збірок Павла Тичини «Замість кларнетів і октав» та «Соняшні кларнети» (1920).

Восени 1921 року в академії відкрилася Друга звітна виставка, на якій Л. Лозовський експонував вісім творів. Крім обкладинки до книжки Я. Тугендхольда «Французьке мистецтво XIX століття», нот до пісні «Ой на горі ромен цвіте» та трьох збірок П. Тичини, мистець виставив два станкові твори, виконані на дошці темперними фарбами: портрети Григорія Сковороди та Володимира Леніна. Рецензуючи цю виставку, критик Лев Дінцес наголосив багатогранність таланту Л. Лозовського і виявив у його творах «тендітну ніжність і разом з тим якусь особливу урочистість новгородської ікони».

«Правовірним» бойчукістом Лесь Лозовський так і не став. Саркастичний і гострий на язик, він критикував свого вчителя, майстерню відвідував нерегулярно, у розписах приміщень для П’ятого всеукраїнського з’їзду Рад у Харкові та Оперного театру в Києві участі не брав. Хоча це були, як стверджує О. Павленко, не звичайні замовлення, а частина навчального плану.

Оскільки за статутом академії студенти мали право записуватися одночасно до двох професорів, Л. Лозовський, не полишаючи навчання у М. Бойчука, почав відвідувати майстерню театрального мистецтва Вадима Меллера.

Як згадує учениця майстерні В. Меллера, Н. Алексеєва-Горбунова (яку відрахували з Інституту пластичних мистецтв 1923 року, як «поріддя буржуїв-капіталістів», що «затесалося в наш пролетарський вуз»), 1922 року «Лесь Лозовський був нашим старостою і відповідав за зовнішні зв’язки майстерні. Він часто запізнювався на початок занять, заходив, коли натурщик уже позував, швидко розмотував довгий шарф, знімав франтівський кожушок і, труснувши чорним чубом, сідав за роботу. Ми малювали дуже схожі геометричні форми, у які втискували натуру. Водночас довго обмірковували, компонували. По суті, це були практичні заняття з композиції, які так своєрідно організовував В.Г. Меллер».

Однак навчання не дало якихось відчутних наслідків — Лозовський уже не мав часу... В ніч на 22 березня 1922 року його було задушено у власному помешканні за досі нез’ясованих обставин.

...А на виставці сучасної української графіки АНУМ у Львові 1932 року мистецька критика схвально відзначила книжки у оформленні Леся Лозовського.

Фоторепродукції картин надано автором