Богдан СОРОКА: У 90-х усі митці побігли по звання...

Львівський художник був першим, хто ще за радянських часів утілив у графіці українську міфологію

Львівський графік Богдан Сорока готує до друку альбом своїх творів, де будуть представлені найцікавіші, на думку автора, роботи — близько ста сорока. Книжка називатиметься дуже просто — «Сорока». Каже, що не звертався до мистецтвознавців по текст. «Не хочу, щоб писали, що я відомий не лише в Україні, а й у світі. Мені не потрібна велич, тому й сам все написав», — зізнається художник.

З-поміж митців Сороку вирізняє самоіронія. Він уміє побачити в тому, що відбувається довкола, багато малопомітних, але знакових процесів, на які треба відреагувати. Розмаїтий у тематичному діапазоні — від української міфології до суто авторських притч, філософічних конструювань, у яких спостерігає життя, залучаючи до символів дуже широке поле знань. Схильний до відчутних змін в образному ладі: наступні цикли нібито й не пов’язуються з попередніми. Сорока постійно розвивається, діалогує з певними соціальними процесами, готує щораз глибші твори.

«Для нього найважливіше — сам процес праці й професійна та національна відповідальність», — наголошує професор Роман ЯЦІВ і додає, що Богдан Сорока вже на початках своєї творчості відчув модерністичну модель розвитку українського мистецтва.

Не загубився на початку 1990-х у світі різноманітності мистецьких ідей — дав взірець добре сконсолідованої форми й глибокого концептуального зв’язку з українським модернізмом. І не лише з українським, як виявилося згодом, а й з набагато ширшим, бо українські митці у 1920—1930-х роках мали дуже тісні взаємини з усім світом, особливо з Парижем, Берліном, Краковом, Варшавою. Роботи графіка є майже в усіх музеях України, а за кордоном — у Вільнюсі, Брюсселі та містах США. Виставляється в багатьох країнах світу.

Богдан Сорока завжди був цікавий цінителям мистецтва своєю скерованістю на етнічне підѓрунтя.. Найперші його твори, а працювати почав наприкінці 1960-х, були несподіванкою для багатьох, бо в той час домінували офіційні доктрини, нудна тематична картина, де превалювали композиції фальшивого характеру. Сорока тоді вразив своїм прочитанням міфології, і цей цикл став ілюстраціями до збірки віршів Ігоря Калинця «Поезії з України» («Відчинення вертепу»), що вийшла 1970-го року у Брюсселі.

— Я так тоді запалився ідеєю Івана Світличного, що, напевно, ілюстрації до книжки Калинця — найкраща моя графіка, — говорить Богдан Сорока. — Після того мав проблеми, описую їх у своїх спогадах. Калинця заарештували, а мені не давали роботи, позбавили можливості виставлятися. Хіба якби я покаявся... Так що до початку 1990-х я не виставлявся. Працював із Володимиром Патиком як монументаліст. Матеріально все складалося дуже добре.

— А що було в душі?

— Я почувався нормально, бо знав, що так має бути! Якщо робити ті речі, які вони хотіли, то немає сенсу виставлятися. Часом на ті виставки просто гидко було дивитися...

— Таких принципових, як ви, напевно, днем з вогнем шукати треба...

— Я не єдиний. Петрук, один із найцікавіших сьогодні скульпторів в Україні, також не виставлявся. Не виставлявся й Карло Звіринський. Коли почалися арешти, Роман Корогодський (відомий львівський культуролог. — Т.К.) написав велику статтю в «Літературну Україну» про те, що я перший утілив українську міфологію у графіці, за що його звільнили з роботи. Однак потім Корогодський сказав мені: «Богдане, я волію з вами програти, ніж з ними виграти...» Він став на бік гнаних людей і до кінця на ньому й залишався. От кому було справді важко. А мені — нормально, бо художник завжди знайде, як заробити.

Богдан Михайлович має глибокий внутрішній зв’язок із батьком, Михайлом Сорокою, дуже обдарованою людиною, пов’язаною із празьким еміграційним середовищем українців у 1930-х роках, він знався з багатьма відомими графіками, зокрема учнем Нарбута Робертом Лісовським (автор логотипа авіакомпанії Lufthansa, оформив обкладинку збірки Павла Тичини «Сонячні кларнети». — Т.К.), а потім на засланні підтверджував свою високу людську гідність і дивовижну ерудованість. У листах він орієнтував Богдана, тоді ще дитину, щодо рис людяності та якостей художника. Саме тому, напевно, Богдан Сорока зумів зберегти високу гідність і є таким неповторним в українському мистецтві: це його органічна, питома спадковість від батька й опосередковано, через батька, від генерації видатних митців, інтелектуалів.

Розповідає також про своїх друзів, а це відомі не тільки у Львові, а в цілій Україні особистості. Щоправда, у деяких гірко розчарувався й тепер не кличе в гості. Про все це пише у своїй новій книжці. Це перший великий альбом графіки Сороки. А 2008-го він представив цикл-книжку з дванадцяти гравюр «Страсті Христові». Присвятив її найсвітлішій особі шістдесятників — Іванові Світличному.

— Навіть Чорновіл працював на себе, — вважає Б. Сорока. — А Світличний все віддавав людям, на всіх працював.

Митець розповів, що «Страстями» ставив собі запитання, чи можливо сьогодні розіп’яти Христа? Як би повелися сьогодні люди коло Того, Якого розпинають за нас? Чи так само плакали б, коли Його зніматимуть із хреста? Що нас сколихне, світло якої жертви?

— Просив Віктора Неборака написати вірші до кожної. І він мені написав до кожної гравюри по чотири лінійки. Знаменито написав!

Коли перемогла помаранчева революція, Богдан Сорока разом із львівським художником Влодком Кауфманом та ще кількома митцями склав відкритого листа до президента Ющенка щодо скасування «практики надання звань «заслужений артист» (діяч мистецтв, журналіст, вчитель і т.д.) та «народний артист України», а також різного роду пільг для тих, хто вже має такі звання.

— Я думав, що коли настане незалежність, старше покоління скаже: «Ми відмовляємося від всіх тих звань, бо так є в Європі». Ні! Я пишу про це у своїй книжці: всі ті митці, з котрими ми разом свого часу сміялися із цих звань, побігли їх просити! Крім того, платили за звання картинами, бо задурно вам ніхто нічого не дасть. Своїми творами платили люди обдаровані, а бездарні давали за те гроші. Це ж корупція! Також вважаю це свідченням того, що українці не мають правдивої еліти! Та й узагалі, мені така ситуація зі званнями нагадує стан амбівалентності... Обираємо азійський шлях! То про яку Європу йдеться?

ДОВІДКА «Дня»

Богдан Сорока народився 1941-го у тюрмі на Лонцького, де була ув’язнена його мати Катерина Зарицька. Його батько Михайло Сорока, український дисидент, член ОУН, упродовж 30 років був в’язнем радянських таборів, організував рух спротиву в’язнів «ОУН-Північ».

Виховували Богдана Михайловича батьки матері — Мирон Зарицький, видатний український математик, професор Львівського університету, та його дружина Володимира.

1964 року закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. За освітою — кераміст. Від 1964 до 1993 року працював у Львівському художньому комбінаті живописцем-монументалістом. Перші лінорити створив 1969 року — як ілюстрації до збірки поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу», які були видрукувані за кордоном під назвою «Поезії з України». Це спонукало КДБ порушити кримінальну справу проти художника, десятиліття його твори забороняли виставляти і згадувати його ім’я у пресі. Однак художник не полишав праці над графічними циклами «Українська міфологія», «Купальські забави», «Символи Григорія Сковороди», «Похід гномів», «Подорож Узбекистаном», «Архітектура Львова», «Символи та емблеми», «Дерев’яні церкви Галичини». Створив графічні ілюстрації до творів Лесі Українки, Романа Іваничука, Василя Стефаника, Тараса Шевченка, Івана Кошелівця. 1989 року отримав премію на міжнародному конкурсі екслібриса у Вільнюсі. Від 2001 р. працює в техніці кольорової ліногравюри.

З 1993 року Богдан Сорока — доцент Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва, а з1996-го — перший завкафедри промислової графіки, де працював до 2005 року.