Зиновій КУЛИК: "Я не політично безхребетний. Я - професіонал"
Зиновій Кулик - особистість "у фокусі". У цьому фокусі сконцентровано діаметрально полярні емоції нинішніх можновладців. Його багато хто не любить. Багато хто - побоюється. Багато хто віддає належне: він "профі", розумний і спритний. Він не метушливий, він - упевнений у собі. Він відверто лобіює інтереси Президента - і змушує прислухатися навіть найзапекліших опонентів. Він непотоплюваний - чоловік, потрібний владі, заангажований владою - і завжди, кожної миті, готовий дистанціюватися від неї.
"ВЕРХОВНА РАДА БОРЕТЬСЯ ЗА ПОЛІТИЧНИЙ КОНТРОЛЬ НАД ЗМІ"
- Зиновію Володимировичу, 18 липня Верховна Рада ухвалила ряд важливих законів, які стосують діяльності засобів масової інформації, зокрема електронних.
- Ідеться про політичний контроль над національними теле- і радіокомпаніями. І під цю ідею йде напрацювання законодавчих актів, які нічого спільного з конституційно закріпленим правом Президента й Верховної Ради формувати ці органи на паритетних засадах не мають.
- Чому?
- Є звичайна пропорція. За Законом "Про набрання чинності статутами Національної телекомпанії України й Національної радіокомпанії України" їхніми співзасновниками є Президент і Верховна Рада. Нехай це і є паритет, 50 на 50. Але! Тут же створюють так зване Громадське телебачення, яке вже не 50 на 50, а цілком підконтрольне та підзвітне Верховній Раді. Так само пропорцію 50 на 50 у Конституції визначено щодо Нацради з ТБ й РМ - тобто органу, який видає ліцензії на мовлення. Але в Законі про телебачення й радіомовлення все вже зроблено так, що - так, 50% членів Ради призначає Президент, 50% - Верховна Рада, але голову призначає Верховна Рада, звільняє Верховна Рада, підзвітний орган Верховній Раді тощо. Тобто, щоразу є спроба не збалансувати все, а свідомо, як мені здається, спровокувати продовження конфліктної ситуації, викликаної бажання тільки однієї гілки влади керувати електронними державними ЗМІ.
- Але якщо за це законодавча влада змушена зараз боротися, то це означає, що в даний момент усе під своїм контролем утримує влада виконавча?..
- Ми можемо перелічити, що саме влада виконавча утримує під своїм контролем. 1,5 каналу ТБ, навіть менше - на УТ-2 чотири години має Національна телекомпанія, решта - недержавна компанія "Студія "1 + 1". ІІІ канал - "Інтер" - також державний. А стосовно друкованих засобів масової інформації, тут загалом говорити складно, бо "Голос України" й "Урядовий кур'єр" - більше ж нічого немає.
- Номінально.
- Є друковані засоби інформації, які належать певним політичним силам.
- Зокрема і пропрезидентським! І є ЗМІ, які користуються державними дотаціями...
- Державними дотаціями користуються всі без винятку ЗМІ.
- Але в різних параметрах і розмірах...
- Це правильно, і в даній ситуації саме законодавча влада й повинна визначити, кому допомагати. Я вважаю, що це повинні бути видання дитячі, юнацькі - де немає реклами, культурологічні, видання, які відновлюють історичну правду, наукові видання великих наукових центрів тощо. А всі видання, котрі дотримуються певної політичної лінії, я виключив би зі списку таких, котрі потребують державної підтримки.
- Тобто ви за те, щоб у рівних умовах були видання, які підтримують нинішню політичну верхівку, й ті, котрі до неї опозиційні?
- Безперечно. В рівних економічних умовах. Для цього необхідно прибрати будь-які бюджетні вливання в такі політичні видання, й визначити, лише, вид податку: чи з обігу, чи з прибутку, чи від рекламної діяльності...
- Чому досі це не зроблено?
- Я гадаю, суто з політичних мотивів, причому всіх мислимих політичних сторін. Можновладці вбачають у цьому ущемлення можливостей видань, які їх підтримують, і опозиція так само! Я міг би вам навести десятки листів, звернень, де редакції опозиційних газет звертаються по державно-бюджетну підтримку! Це цілковитий нонсенс, цілковита втрата професійного й політичного обличчя! Але вони на це йдуть, бо інакше тиражі залежатимуть не від ступеня грошових вливань держави, а від виборців, від охочих поділити з вами ті чи інші політичні погляди. Тобто, це різко звузить тиражі таких видань лівої орієнтації. Тож Закон про підтримку засобів масової інформації та соціальних захист журналістів, у такому вигляді, - нормальному, цивілізованому - ніколи не пройде Верховну Раду.
- Чи Ви хочете сказати, що в абсолютно нецивілізованому стані справ зі свободою слова і преси в нашій країні винна передусім законодавча влада?
- Безперечно. І не передусім, а винятково.
У НАС ІДЕАЛЬНІ УМОВИ ДЛЯ ПЕРЕТВОРЕННЯ "БРУДНИХ" ГРОШЕЙ НА "ЧИСТІ"
- Що ж, на вашу думку, за наших умов має означати поняття вільної преси?
- Має означати єдине: максимальну економічну свободу недержавної преси. Бо справді незалежна преса - це преса, спроможна існувати за рахунок прибутку від власної діяльності. Ця економічна незалежність дає їм і певну політичну незалежність, і так і має бути в нас, коли ми хочемо бути демократичною державою. Інакше, коли так звана незалежна преса залежить від політичних і фінансових сил, які стоять за нею, постійно виникають колізії, конфлікти - зокрема і з приводу гучних перевірок КРУ, і роботи комісії з вивчення інформаційного простору України, яку я очолював, й у зв'язку з засіданням Ради національної безпеки, де розглядали питання, пов'язані з діяльністю ЗМІ...
- Чи можна конкретніше про причини таких конфліктів?
- Конфлікти виникають через непрозорість тієї суперпрозорої діяльності, якою ми з вами займаємося.
- Ви говорите про конкретні видання, що їх конкретно перевіряли?
- Нічого подібного. Коли я чую від своїх колег про конкретні перевірки конкретних видань, про війну між державою і пресою, я завжди запитую: який результат? Закрили газету? Телефонували вашому редакторові?.. Нічого такого не було, й не буде. Є інші речі: є 5,5 тисяч суб'єктів інформаційної діяльності в Україні, з них лише 2,5 тисячі зареєстровано як суб'єкти господарчої діяльності. А з них лише близько 800 сплачують податки! Тобто, тільки кожен восьмий.
- Але газета "День" сплачує податки... Чому її нещодавно так ретельно перевіряли?
- За моїм розпорядженням жодної перевірки - ні газети "День", ні якоїсь іншої газети - не було. Ми не займаємося фінансовими проблемами й подібним. Міністерство інформації може проаналізувати інформаційних потік - для чого досить узяти підшивку вашої газети, поставити плюси - мінуси, хрестики-нулики, й визначити, кого ви підтримуєте, а кого - ні. Зробивши це ще з 5-ма тисячами газет, можна мати загальну картину в країні.
- А навіщо Міністерству інформації знати, хто кого підтримує?
- А як же інакше? Скажіть, якій владі в якій країні байдуже, як її діяльність відбивають ЗМІ? Цю роботу хтось повинен проводити?
- Тобто ви виконували замовлення влади?
- Я виконував свої обов'язки. Це одна з функцій міністра інформації - аналіз інформаційної ситуації.
- І що, маючи результати засідання Ради, збирається робити влада?
- Влада збирається вносити поправки та зміни в чинне законодавство.
- А саме?
- Приміром, я вважаю, що коли ми займаємося засобами масової інформації, тобто, ще раз повторю, - дуже прозорою діяльністю, то повинні бути певні обмеження. Приміром, не може людина без громадянства приїжджати сюди й реєструвати загальнонаціональне видання. Позаяк людина без громадянства не є юридично зобов'язаною - скажімо так - цій державі нічим. Але вона намагається через свої ЗМІ впливати на цю державу, й це суспільство. Впливати в певному напрямі, байдуже, в якому - лівому, правому, центристському - але впливати.
- А, приміром, Вадим Рабинович - президент швейцарського холдінгу "Rico Capital Group" і президент Усеукраїнського єврейського конгресу - також не є громадянами України, судячи з його інтерв'ю, даного газеті "Київські Відомості". Але не таємниця, що він володіє капіталом в українських ЗМІ.
- Саме в цій ситуації проблем немає, позаяк це задекларовано. Тобто, походження капіталу, яким спонсорують "Студію "1 + 1", не є таємницею для держави. А я не хочу називати прізвище - але от особа без громадянства, у Вінницькій області, зареєстрував 12 газет і часописів загальнодержавного ареалу поширення. І при цьому ніхто в нього не має права навіть запитати, за які гроші? Яке їхнє походження? Це не має нічого спільного ні з демократією, ні зі свободою слова. Наше законодавство не перешкоджає відмиванню грошей. Я не кажу, що вони всі - сумнівні, але те, що вони є - для вас також не таємниця. Більше того, наше законодавство у сфері ЗМІ забезпечує ідеальні умови для перетворення "брудних" грошей на "чисті", за рахунок відсутності вимоги декларування.
- А ви можете назвати конкретні видання, які саме так фінансуються?
- Можу. Але не хочу. Ясна річ, у мене є ця інформація, як у людини, котра очолює комісію з вивчення інформаційного простору України. Але я не міністр юстиції, не Генеральний прокурор, і не суддя. Я не можу звинувачувати, це - функція відповідних органів.
-Чи претензій до газети "День" в очолюваної вами комісії не було?
- Не було.
"БЛИЗЬКІСТЬ НТБ ДО ЄЛЬЦИНА, МАБУТЬ, І СПРИЧИНИЛА ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ КУЧМИ"
- За словами Володимира Горбуліна, на Раді національної безпеки багато уваги приділено проблемам мови, якою видаються ЗМІ в Україні.
- Кількість україномовних видань за останні шість років неухильно зменшується. Коли говорять, що в Україні йде витіснення російської мови зі ЗМІ, то статистика свідчить про протилежне. Коли починаємо з'ясовувати, чи справді настільки зменшилося значення української мови, виявляється - навпаки. Виявляється, що й тут грають роль фінанси, дуже часто - російського походження. А відтак, іде обстоювання певних інтересів.
- А як поєднати таку стурбованість влади проблемою участі російського капіталу в українських ЗМІ з заявами керівників НТБ про наміри розширити свою присутність в українському ефірі, й нещодавньою зустріччю Ігоря Малашенка й Володимира Гусинського з Президентом Кучмою?
- Одне з іншим абсолютно не пов'язано. НТБ - це недержавна компанія, й досить прибуткова, і для неї розширити свою аудиторію принаймні на 30 мільйонів глядачів - це, ясна річ, означає підвищити й ціну за рекламу, і авторитет, і вплив. І НТБ, на відміну від ГРТ, готове в Україні працювати українською мовою!
- Але при цьому провадити політику російського уряду...
- Ясна річ. Але це вже наступне питання. Це вже питання для розгляду Національної Ради з питань ТБ й РМ. Коли буде створено структуру, коли вони вкладуть гроші на створення окремого каналу, коли вони отримають ліцензію на мовлення, то через певний час ми з вами зможемо повернутися до цієї розмови, і сказати, чию політику вони провадять.
- А чому українська держава зацікавлена, щоб сюди прийшло саме НТБ?
- З боку влади немає ні зацікавленості, ні опору.
- Чим тоді пояснити зустріч Леоніда Кучми з президентом НТБ й керівником групи "Міст"?
- Зустріч на найвищому рівні - це обмін думками та знайомство. Ця зустріч не призвела ні до яких ухвал, ні до яких доручень. Немає їх.
- Либонь далеко не з кожним охочим Президент визнає за потрібне познайомитися... Як відомо, НТБ наближене до Єльцина...
- Але НТБ - це й не кожен. НТБ - це потужна структура, дуже впливова. А близькість до Єльцина, мабуть, і спричинила певну зацікавленість у п.Кучми. Про це слід запитати в нього. Мене на цю зустріч не запросили.
- На чиє запрошення приїхали сюди керівники НТБ?
- Вони приїхали з власної ініціативи, аби вивчити можливості входження в український простір.
- Чому б, замість пускати сюди НТБ, не спрямувати зусилля на підтримку українського телевиробника?
- Який приватний капітал готовий вкласти великі гроші - а ТБ це великі гроші - у вітчизняного виробника? Ну вклав "Приватбанк" у "Вікна" Канішевського. Далі він вкладати або не хоче, або не може. Є ще деякий капітал, вкладений у "Нарт". У "Тоніс" вклав капітал колишнього ВПК "Союз"... І що? Це сильні структури? Коли в нас є справді потужний капітал - то чому ж він не йде? Чому він сидить у підпіллі? Далі. Є бюджетні кошти для цього? Ні. Нинішній бюджет національної радіокомпанії 45 мільйонів гривень. А 50,3 млн. потрібно лише для поширення сигналу. Де ж виробництво? Стосовно ж НТБ, то це той капітал, який може працювати згідно з законом. І коли вони справді прийдуть, то створять спільне підприємство чи з українською студією, чи з українською юридичною особою...
- З пропорцією 70% (українське) до 30%?
- Так, один із варіантів. У законі сказано: якщо інше не передбачено міждержавною угодою. Якщо ми підпишемо з урядом Росії міждержавну угоду, то можуть бути й інші форми, це процес тривалих переговорів. Я так гадаю, що протягом найближчого року НТБ в Україні не з'явиться.
- А вибори вже наближаються!
- А чому ви про це мені кажете?
- Як людині, котра підтримує нинішню владу, зацікавлена в подовженні терміну своїх повноважень. У чому вам і можуть допомогти досвідчені іміджмейкери з НТБ.
- Покажіть мені міністра, який перебуває в опозиції до влади. Це по-перше. По-друге, що у вас означає слово "влада"? Когось персонально, чи політичну силу, чи структуру загалом?
- У ситуації з вами я говорю саме про структуру влади. Бо відомо, що ви й за Кравчука обіймали відповідний пост, ви стали людиною, потрібною владі, й при Кучмі. Я гадаю, до речі, що наступному Президентові ви також можете стати у пригоді...
- Йдеться про мою політичну безхребетність чи про мій професійний рівень?
- А як ви вважаєте?
- Я вважаю, що про професійний рівень. Ви можете мені сказати, де я помилився? А де я збрехав? Коли я підтримую нинішнього Президента, який обстоює національні інтереси в будівництві держави, то в чому тут моя політична помилка?
- А ви переконані, що саме нинішній Президент обстоює національні інтереси?
- Якби я не був у цьому переконаний, я подав би у відставку. Більше того, коли ми будемо абсолютно точні, то ви згадаєте, що період зміни президентів був саме періодом моєї відставки. І цю відставку було спричинено певними політичними незбігами. А надалі, коли я побачив, що нинішній Президент саме обстоює національні інтереси, я погодився на його пропозицію - і що тут поганого, сумнівного?
- Подейкують, до речі, нібито вас можуть попросити з вашого місця...
- Я розумію, що ці чутки не безпідставні. Навіщо далеко ходити? Коли Валерій Пустовойтенко розмовляв з парламентськими фракціями, то багато з них умовою його підтримки висували моє звільнення. Ну, не тільки моє - в різних варіантах кожна фракція подавала список від чотирьох до восьми міністрів.
"ЯКЩО Я СТАНУ - НІ, НЕ РОЗМІННОЮ МОНЕТОЮ. А РОЗМІННОЮ БАНКНОТОЮ"
- Як ви вважаєте, в чому причина таких несамовитих нинішніх "газетних воєн"?
- У відсутності журналістської корпоративності. А ще відвертіше - у відсутності незалежності. Критикувати чи паплюжити ту чи іншу газету змушують власники іншої газети. Йде не редакційна війна, а війна між конкуруючими фінансово-промисловими політичними силами... А позаяк їхні лідери, зустрічаючись, усміхаються й навіть цілуються, то інакше, ніж через підвладну їм пресу, висловити своє справжнє ставлення до конкурента вони не можуть.
- А як пояснити, що багато статей такого образливого, провокаційного характеру з'являються в газетах, які користують державними дотаціями? Приміром, у "Независимости"?
- Газета "Независимость" користується державною дотацією такою ж мірою, як і багато інших видань. Ми плутаємо держдотації з дотаціями різних фондів.
Але це явище типове для дуже багатьох і не тільки на загальнодержавному, а й на регіональному рівні. За моїми скромними аналітичними підрахунками, нині воюють поміж себе близько 600 газет.
- Це говорить про кількість конкуруючих політичних сил в нашій країні?
- Це говорить про їхню політичну культуру.
- А чи є в Україні телевиробники, достатньою мірою незалежні політично?
- Я гадаю, що вони були. Але, в принципі, на сьогодні це дуже велика проблема. Бо в нас ринок лише формується. У нас щойно починається процес перекачування прибутку від рекламної діяльності безпосередньо в телевиробництво з метою підвищення рейтингу каналу, а відтак, вартості реклами. Наші потенційно незалежні телевиробники поки що зводяться на ноги. І лідер тут, безсумнівно, "Студія "1 + 1". Позаяк, подобається це комусь чи не подобається, але вони вкладають гроші у вітчизняне виробництво. Хто ще може конкурувати з ними у кількості авторських програм? У нас є "Зірка телебачення України", а є телебачення зірок, і це гарантує успіх у перспективі. І коли вони не зійдуть із цього шляху, не поженуться за грубими грішми, а вкладатимуть у власне виробництво - ясна річ, через рік вони вже випереджатимуть усіх. А випереджати всіх - це означає викликати чергову хвилю критики, незадоволення...
- Відомо, що у вашому житті був період, коли ви займалися приватним бізнесом.
- Так. Я був свого часу одним зі співзасновників УТ-3, яке було приватно-державною структурою. Згодом це все, як ви знаєте, розпалося.
-Чи залишили ви для себе можливість повернутися до приватного підприємництва?
- Конкретно - ні. Якщо ж говорити у принципі - то я такої можливості не виключаю. Тож і не лякаюся, що мене "принесуть у жертву" на користь пана Пустовойтенка. Тобто, коли я стану - ну, не розмінною монетою, а розмінною банкнотою.
Я переконаний, що зміг би створити потужний інформаційний концерн - який мав би власне ТБ, радіо, газети, часописи. Реально лише такий концерн і може мати силу - справжню.
- Чому його досі в нас немає?
- Бо все прораховано: легше й дешевше купити 10 журналістів у десяти виданнях, ніж вкладати величезні гроші у потужну справу, яка ще невідомо, чи зведеться на ноги, й чи принесе ті плоди, заради яких її починали. Поки що в нас немає людей і капіталів, готових працювати масштабно.
- А ви - такий переконаний у власних силах, людина Президента - могли б "посприяти" виникненню такого концерну! Вибори ж не за горами...
- Можливо, Президент і подумав би над такою пропозицією... Але в результаті все обернулося б проти мене. Як у ситуації Павла Лазаренка і "Єдиних енергетичних систем України".
