Юрій ГРИМОВ: «Ера великих скромників має скінчитися»

На прес-конференції з нагоди прем’єри, на якій був присутнім і московський кореспондент «Дня», Юрій Гримов був, як завжди, розкутий, зловживав розмовною лексикою і багатими мімічними здібностями.

— Ви й надалі будете так рекламувати свої фільми?

— Я живу в цивілізованій країні. Я сучасна людина. І я не розумію, як можна виробляти продукт і не заявляти його. Ера великих скромників має скінчитися.

— У вашого фільму два кінці — гарний і поганий. Будуть показуватися обидва?

— Дійсно, гарний кінець фільму також знято. Проте, вже закінчивши картину, я зрозумів, що є історії, у яких не може бути гарного кінця.

— Чи зважали ви на Тургенєва? Чи його твір — лише мотив для імпровізації?

— Оповідання «Му-му» написано в кліповій манері, там багато трикрапок. Я намагався розшифрувати його. У нас у картині 98 сцен, і лише 18 — тургенєвських.

— Чому ви не представляли фільм на Каннському фестивалі?

— Фільми приймали до 10 квітня, а ми копію потрібної якості встигали зробити тільки до 19-го. Який там Канн — вважайте, що Канн я вже виграв. На одному перегляді була Михальова з Держкіно — і вона плакала. Я примусив плакати Михальову з Держкіно: це більше, ніж приз у Канні!

— Сльози на цьому фільмі — це для вас головний критерій?

— Так. Емоції не треба приховувати. Вони нас об’єднують, на відміну від Інтернету. Я сам дивився картину вже разів шістсот, і в мене самого мурашки бігають по шкірі у деяких сценах.

— Собаку якої породи ви знімали?

— У Тургенєва в оповіданні це спанієль. У нас — дворняжка. Ми багато собак спробували, а цю, Машку, купили останнього дня на Пташиному ринку. І всі сцени з нею знімалися з одного-двох дублів. І з артистами у мене не було ніяких труднощів. Не було «хто кого».

— Однак кажуть, що в Людмили Максакової нестерпна вдача...

— Більш зручного та професійного артиста я не бачив. Роль барині було запропоновано одночасно Гурченко й Максаковій, і, якщо перша — це була «північ», то друга — відразу «південь». У фільмі вона проколює собі палець голкою, можна було б знайти їй дублера, та вона сказала «Що ви, Юро...». А в іншій сцені свічник упав на неї і розітнув перенісся... Ми спочатку довго мучилися з цією сценою, ніяк не могли зняти, потім умить все зняли — вона з розітнутим переніссям продовжувала говорити свій монолог. А ми всі стояли й ревли.

— Як сприйняли картину у Франції?

— Дуже цікаво, що там сказали: «Ви чудово підкреслили лінію аристократизму. Це рідко кому вдається. Бариня, як істинна аристократка, провокує всіх, аби її вбили. Вона ж не може піти з життя сама».

— Ви задоволені картиною?

— На 98 відсотків.

— Чи правда, що у фільмі в ролі Герасима спочатку мав зніматися Мікі Рурк?

— Це моя помилка під час написання сценарію.

— Ви надалі маєте намір займатися рекламою чи кіно?

— Та кіно ж особливо не чекає. Зараз я пишу сценарій наступного фільму — «Кип’яток», про жінку 30—35 років. «Кип’яток» одержить усі призи... Я сподіваюся піти в кіно. Проте наражаюся на страшенний опір. Я чужак, я з іншого поля. Хотів показати «Му-му» в Будинку кіно — для кінематографістів. А мені кажуть: «Заплатіть гроші!». Гримов — ім’я загальне... Однак у мене шкіра товста. «Титанік», хлопці, не за горами, які проблеми!