МЕНЮ

«Я можу лише позаздрити тому, що ви друкуєте у себе в Україні»

Підготувала Марія ЧАДЮК, «День». Ілюстрації з нової книжки «Coffee in bed»
6 вересня, 2019 - 11:49
Віктор Богорад — про творчі досягнення за цей рік і можливості для карикатуристів

У наш час поєднання тексту і візуального компонента стало практично аксіомою будь-якого повідомлення. Але бувають такі випадки, коли малюнки або фото вже містять історію, перетворюючись на потужний і ємкий образ. Саме з такими вдумливими роботами і знайомить читачів упродовж багатьох років газета «День». Одним із видатних художників, чиї карикатури нерідко на наших перших шпальтах характеризують поточну ситуацію в Україні, є художник з... Санкт-Петербурга Віктор Богорад. Напередодні його дня народження «День» розпитав майстра, що нового приніс цей творчий рік і яка зараз ситуація з карикатурою в світі.

ОПОВІДАННЯ КАРТИНКАМИ

— Цей творчий рік, схоже, був також продуктивним. Сподіваємося, вже скоро вийде ваша нова книжка «Coffee in bed». Розкажіть, чому обрали саме таку тему.

— Я кожен ранок починаю з кави. Малював картинки на цю тему, а коли їх набралося досить багато, понад 300 штук, виникла думка, що взагалі можна зробити і книжку. Відібрав 190 малюнків і звів їх: одна картинка чіпляє іншу, вийшло як певне оповідання, яке можна «читати». Тобто це не просто випадковий набір картинок. Сподіваюся, це відчують ті, хто читатиме «Coffee in bed».

У мене знайшовся спонсор —  італійська кав’ярня в Санкт-Петербурзі, яка вирішила видати цю книжку, ніби як реклама закладу. Цей ресторан-кав’ярня знаходиться на Невському проспекті, там дуже багато іноземців. Тому добре, що книжка практично без слів, і назва англійською: її може зрозуміти і китаєць, і італієць, і наш співвітчизник. Дуже вдало, що спонсори зацікавилися, їм сподобалися малюнки. Адже кольорова книжка — це дороге задоволення. І, найімовірніше, що вона дійсно вийде цього року.

Також ви ілюстрували «Словник для інтелектуального спілкування».

— До мене звернувся автор, я зробив 10 ілюстрацій до цієї книжки. Вона являє собою приблизно те, що поляки називають «фражки» (два дотепні віршовані рядки, афоризм). Автор зібрав ці фрази, з якими можна спілкуватися в різних ситуаціях. Тому книжка і називається «Словник для інтелектуального спілкування». Вона дуже приваблива на вигляд.

Після того, як я розмістив повідомлення у «Фейсбуці» про цю книжку, абсолютно здивований автор написав мені, що в Будинку книги за один день було продано 100 екземплярів (і це лише в одному магазині!). Це, звичайно, дуже тішить. Він сказав, що видавництво робитиме другий наклад.

КОРИСНИЙ СИМБІОЗ МІЖ ХУДОЖНИКОМ І ВЧЕНИМ

— Ви також продовжуєте співпрацю з книжковою серією «Азбука понять». Що нового цього року?

— Так, це чудова серія. Зараз уже вийшла дев’ята книжка під назвою «Війна». Суть серії в тому, що професори Європейського університету, який існує в Санкт-Петербурзі і в Москві, беруть певне поняття — війна, авторитет, демократія — і починають пояснювати, розповідати його історію у філософському плані: звідки з’явилося, коли, що вкладалося в кожен час у це поняття. Це науково-популярні книжки, але оскільки там стільки посилань, на мій погляд, це філософська праця в скороченому варіанті.

У кожній книжці 10 моїх ілюстрацій. У мене йде тижня два-три, аби їх зробити, інколи виходить швидше. Причому ілюстрації прив’язані до певного місця в тексті. Я називаю їх «мастилом»: все дуже серйозно, а мої роботи — певна іронія відносно цієї серйозності. Для мене це дуже цікаво. Я дізнаюся про багато речей, яких раніше не знав.

Вони дуже добре ставляться до того, що я роблю. Тому що текст — це, звичайно, чудово, але запам’ятовується ілюстрація, зоровий образ цього тексту. А згадуючи образ, люди згадують і текст. Це дуже корисний симбіоз між художником і вченим.

Я свого часу, напевно, років п’ятнадцять тому, оформлював підручник з метрології та стандартизації — «Введение в управление качеством» (там були практично лише формули, поняття). Так от, відтоді зрозумів, що можу малювати до всього — від формул до філософських праць. Головне — не боятися.

— Ще на Baltic book art biennale-2018 була представлена ваша робота — ілюстрація до книги «Где кольцо у парашюта» Леоніда Песка.

— Це була виставка художників-ілюстраторів, більшість із них не карикатуристи. Дуже цікаво дивитися їхні роботи, спілкуватися.

Книжку «Где кольцо у парашюта» можна читати з будь-якого місця. Це маленькі есе-роздуми. Написав її мій друг, з яким разом навчався в інституті й навіть, можна сказати, сидів за однією партою. Він виїхав у Штати, написав кілька книжок, і деякі з них я оформив.

Попередня книжка називалася «Музыка для падающего лифта», а ця — «Где кольцо у парашюта». На ній, до речі, внизу написано: «Я не знаю, я сапер». У них невеликий наклад, але вони добре продаються. Знаю, наприклад, найкращі читачі цих книжок чомусь на факультеті психології університетів. Психологи читають їх, аналізують.

«ПОЛІТИЧНОЇ КАРИКАТУРИ В РОСІЇ ПРАКТИЧНО НЕМАЄ»

— Як нині з можливостями для творчої реалізації? Бачила, що ви оформлюєте журнальні ілюстрації, обкладинки книжок...

— Є певна потреба в ілюстрації книжок. Але вона майже відсутня в карикатурі. Карикатуру як слово, я вже не кажу як жанр, просто бояться. Це пов’язано з нашою ситуацією. Наприклад, надрукували карикатуру. А у нас є закон про образу почуттів віруючих, і, уявимо собі, людина каже «я віруючий, мене це образило», та вимагає порушити кримінальну справу. І хоч людина не доводить, що вона віруюча, як її це образило, це може бути використано як привід, аби влада тиснула на пресу. Цим чудово користуються.

Можна сказати, це фактично варіант цензури, причому серйозний: можуть не порушити кримінальну справу, а можуть і порушити. А ще можуть так трактувати: «Ця карикатура ображає не лише віруючих, а й певні групи населення». Наприклад, поліцейських. І все — порушуємо кримінальну справу. Тому дуже бояться карикатури, а політичної карикатури в Росії практично немає. Я можу лише позаздрити тому, що ви друкуєте у себе в Україні. Тут це практично неможливо.

— Чи є попит на карикатуру в світі?

— Звичайно, є. Але виникли проблеми, особливо після 2015 року, коли був напад на «Шарлі Ебдо». Я був у Франції на фестивалі редакційних карикатуристів, там були представники 35 країн. Організувало це французьке товариство «Меморіал». Практично всі в один голос говорили, що після «Шарлі Ебдо» карикатура стала елементом політики. Раніше такого не було, що через неї починали вбивати або спалювати храми. Зараз це відбувається. Тому карикатура стала досить небезпечною.

«ІНТЕРНЕТ ДАЄ МОЖЛИВІСТЬ КАРИКАТУРИСТОВІ МАЛЮВАТИ І ДЕМОНСТРУВАТИ»

— А чи змінюється карикатура у зв’язку з новими технологіями?

— Звичайно. По-перше, вона стає завдяки технологіям більш різноманітною. По-друге, до мене, буває, звертаються: «У вас є оригінал?» А у мене оригіналу немає, тому що я малюю картини на папері, потім їх сканую, обробляю в комп’ютері, й кінцевого результату не існує у фізичному вигляді. Я можу його лише роздрукувати. Завдяки комп’ютеру можна зробити досить складні речі, на які раніше у мене пішло б дуже багато часу.

Технології розв’язують руки і карикатуристові. Тому що я сиджу в Санкт-Петербурзі і можу малювати, наприклад, для газет з інших країн. І мені не обов’язково приходити в редакцію, аби заносити картинку, я можу її відіслати. Так само й інші карикатуристи.

Крім того, коли з’явився інтернет, виникла можливість виставити там свої роботи. І кількість людей, які їх побачать, значно збільшилася. І не лише серед передплатників, адже вони можуть і перепостити її вже у себе на «Фейсбуці».

Наприклад, картинка з найбільшою кількістю перепостів — карикатура, яку я намалював давно, ще коли Радянський Союз вів війну в Афганістані, у 1980-х роках. Картинка була такою: солдат — в атаку, його наскрізь пробиває куля, летить далі й перетворюється на медаль на формі офіцера, який іде за солдатом. Чомусь ця робота знайшла багато відгуків. Причому багато перепостів було з Бірми. На той момент, коли я опублікував це на «Фейсбуці», там пішли військові від влади. Напевно, цей факт теж вплинув.

Я ніколи не був у Бірмі, а картинка моя туди потрапила, її дивилися, оцінювали. Тому інтернет дає можливість карикатуристові малювати і демонструвати. І не лише передплатникам газети, з якою він співпрацює, а практично всьому світові. У мене багато друзів-карикатуристів з різних країн. Я відтворюю їхні роботи, а вони — мої. І малюнки розходяться світом.