Українське - не означає провінційне

Шановна редакціє! На жаль, наше "замотане", лихе життя з усіма його об'єктивними та суб'єктивними труднощами залишає зовсім мало місця для душі. Навіть у тих, хто має піклуватися про виховання душ підростаючих. У пошуках хліба насущного й у роздумах про те, чим нагодувати сім'ю, у що взути та одягнути дітей - проходить життя моїх ровесниць. І до того ж треба ще самій виглядати, бо на роботу аби як не прийдеш: там чекають діти. Вони оцінюють і тебе, і твій "одяг", і твою "застібку".

Я вчителька. Так от, для мене та багатьох моїх колег головна віддушина - телевізор, "ящик", як кажуть мої учні.

Я хочу поділитися з вами, шановна редакціє, своїм відкриттям: на наших очах, з участю багатьох тисяч телеглядачів, народжується нове українське телебачення. Я маю на увазі програми "Студії 1+1".

"Післямова", "ТСН", "Табу", "Телеманія" все міцніше завойовують місце серед прихильностей багатьох людей. Звичайно, поки що не всі передачі відзначаються однаково високим рівнем. Та це, мабуть, й неможливо. Бо кожну програму визначає, передусім, особистість ведучого. З жалем спостерігаю за деградацією популярної колись передачі "П'ятий кут". Вона все більше віддаляється від простого глядача та перетворюється на іграшку для політиків. Не впізнаю привабливого Піховшека: куди поділися його гострі питання, його вміння розкрутити людину, показати її з несподіваної сторони? Натомість якісь потуги на "інтелектуальність" і явне неволодіння темою. Не можна ж, справді, виглядати ну вже зовсім школяриком перед Бжезинським. Або, наприклад, в одній із останніх передач - із Поживановим. Я розумію, що важко обіграти таку людину (мені неодноразово доводилося бувати в Маріуполі, спілкуватися з колегами, так що я трохи "в курсі"). Але, проте, як можна дозволити гостеві загнати господаря програми в п'ятий кут? Що зумів протиставити Піховшек? Виморочені питання про сенсорну пам'ять, каналізацію та контрацептивах? Словом, шкода. Хоча, мабуть, і Піховшек ще зможе сказати своє слово.

Як це роблять мої улюблені Алла Мазур, Олександр Ткаченко - з його по-справжньому серйозною аналітикою та незрівняними діалогами з Президентом, прем'єром, "українською принцесою" Юлією Тимошенко; чудово донжуанський Микола Вересень - у його забороненому та солодкому "Табу".

Як мені здається, справжні телевізійні профі роблять тепер для розвитку української мови та відродження культури набагато більше, ніж усі депутати та урядовці разом узяті. День у день, із програми в програму вони доводять усім нам, тисячам телеглядачів, що українське - це не провінція російського. Це цікаво, талановито. Це вражає та запам'ятовується. Молодці, хлопці та дівчата! Так тримати!

 

Від редакції:

Зізнаємося чесно: такий лист до нашої сторінки "Телебачення" прийшов уперше. Аргументованості суб'єктивної думки звичайного глядача може позаздрити будь-який "глядач з ім'ям", чиї відгуки про наше ТБ ми друкували нерідко. Дякуємо Інні Андреєвій, сподіваємося, що ви станете постійним телеекспертом "Дня". Ну а від тих наших читачів, які готові продовжити живу та серйозну розмову про українське ТБ, які готові до конструктивної дискусії без крайнощів - "критиканства" або "піднесення до небес", - чекаємо листів із позначкою на конверті "Телеклуб". Хай щастить всім!