«Такий шанс треба використати на повну!»

Дорогі мої «літньошколярі»!

Того самого дня, коли ви розпочали свій шлях у газеті, отримали перші завдання та познайомилися з кураторами, я мала розмову з Ларисою Олексіївною. Головний редактор запропонувала мені якось долучитися до цьогорічної Літньої школи, поспілкуватися з вами, і ми дійшли висновку, що найкращою формою для цього буде лист. Я охоче пристала на пропозицію Лариси Олексіївни, адже два роки тому, коли я і сама була «новачком», певно, не відмовилася би від парочки лайфхаків чи теплих слів.

Ви знаєте, мені аж кортить відкрити перший секрет: ви — «зірочки», і до вас прикута увага багатьох людей. І я зараз не лише про вашу маму чи бабусю, а також про читачів, авторів, запрошених гостей та друзів «Дня». Здається, кожен, хто приходить на початку липня до редакції, неодмінно запитує про нову Літню школу. Ми переглядаємо ваші сторінки, коментарі на «Фейсбуці» та враження в газетах. Нам усім цікаво, хто ви, які ви, звідки і як можете себе проявити. Звісно, такий стан речей зобов’язує до великої відповідальності, але, нічого гріха таїти, така увага — це ще й дуже приємно. І якби свого часу я про це довідалася, мабуть, була б сміливішою, розкутішою й швидше додавалася би в друзі до усіх «днівських» у «Фейсбуці». Тому сьогодні я вам кажу: ми поруч, ми співпереживаємо і тримаємо за вас кулачки.

Ось уже минає другий тиждень вашого літнього інтенсиву. По собі пам’ятаю, що другий і третій тижні — найкрутіші. Бо ти вже трохи свій, звик до колег, редакції, недосипу, специфіки роботи, але ще так багато попереду.

А останній тиждень — найсумніший, адже вже відчуваєш, що школа «Дня» добігає кінця і вже ніби й не уявляєш свого життя без ранкової пробіжки по Житомирській з ноутбуком під пахвою та головою, затьмареною завданнями та дедлайнами. І от саме у цей період я б так воліла дати вам одну коротеньку пораду. Але дати пораду не голосом строгої вчительки чи пихатої всезнайки, а голосом старого друга, який колись був на твоєму місці. Літньошколярі, к а й ф у й т е. Кайфуйте від шаленого ритму, купи гостей, годин розшифровок, не завжди смачної кави на тій же Житомирській і, головне, кайфуйте від людей, і від себе зокрема.

Аби довго не мучити вас своїми спогадати, додам останнє. Стажування в газеті «День» — це неймовірна можливість навчитися новому, зрозуміти щось про себе і дати вихід своєму таланту. Очевидно, що такий шанс треба використати на повну, зарекомендувати себе найкращим чином і багато-багато працювати. Втім, дуже хочеться, щоб ви мали розуміння однієї надважливої речі, яку я колись ледь не згубила. «День» — це перш за все люди: ваші редактори, куратор — Ольга Харченко, творець всього цього дійства — Лариса Івшина, ваші «однокласники» і навіть ми, «літньошколярі-пенсіонери». «День» — це родина, коло своїх, одна з найкращих тусовок. Ви дивитеся в один бік, здебільшого голосуєте за одного кандидата, маєте схожі інтереси й переконання, інтелектуально розвиваєтеся разом. А таких людей, як відомо, ми рідко зустрічаємо по життю, тому, мабуть, найбільше і цінуємо. Через те пропоную вам зав’язувати якомога більше контактів, допомагати одне одному і не боятися дружити. Оскільки потім, після завершення школи «Дня», з вами залишаться люди. Я дуже тішуся, що з моїми колишніми «літньошколяриками» ми спілкуємося, влаштовуємо міні-зустрічі випускників, пам’ятаємо одне про одного. І на заваді нашій дружбі не стають ані відстань, ані роки, ані власні амбіції, бо ми — свої, ми говоримо однією мовою.

А якщо я не зовсім вас переконала, от ще слова людей, яких я знайшла в газеті «День» і з якими дружу й досі:

«ЦЕЙ МІСЯЦЬ ЗМУСИТЬ ВАС ЗАМИСЛИТИСЯ НАД ГЛОБАЛЬНИМИ ПИТАННЯМИ...»

Антон СЕСТРIЦИН, випускник університету Карлтон, м. Оттава:

— «Літньошколярі»-2019, напевно, ви ще не до кінця зрозуміли, наскільки вам пощастило стати студентами газети «День», але запевняю вас, що з часом ви осягнете важливість цього досвіду. Ви зустрінете багато цікавих гостей, зрозумієте, як працює редакція і скільки праці вкладається кожним працівником газети для того, щоб читачі мали змогу щоденно отримувати якісний продукт. Моя порада вам — беріться за будь-яку роботу, адже ви ніколи не знаєте, що може виявитися «вашим». Докладайте максимум зусиль і не відхиляйте пропозицій попрацювати над новим проектом чи статтею. Цей місяць змусить вас замислитися над глобальними питаннями державотворення, важливої ролі культури й історії, краще зрозуміти вашу роль у будуванні нової, сучасної України. Не лякайтеся важкої праці, адже літній інтенсив допоможе вам почуватися впевненіше як у навчанні, так і в роботі. А зараз беріться до роботи, адже всі ми чекаємо прочитати ваші цікаві роздуми і подивитись, як ви зі «школярів» перетворитеся на журналістів.

«ГАЗЕТА «ДЕНЬ» — ЦЕ СІМ’Я. А ЛІТНЯ ШКОЛА — ДІТИ, ЯКІ ПОВИННІ ТРИМАТИСЯ РАЗОМ»

Марія НИТКА, Львівський національний університет ім. Iвана Франка:

— Хлопці й дівчата, ви зараз перебуваєте в кращому інтелектуальному середовищі Києва. Просто не зволікайте. Це справді класна можливість набратися досвіду, енергії, мотивації. Заряджайтеся цим. Вам може здаватися, що багато всього, і вам складно.

Гуртожиток, де ви зараз живете, теж випробування. Годинні добирання до редакції на 9-ту ранку. По три зустрічі в день, підготовка, розшифровка... ой, це не просто, знаю. Але після школи, прийшовши на роботу, я завжди найшвидше робила ті самі розшифровки, бо я на них собаку з’їла в Києві. Підготувати запитання до інтерв`ю? Тьфу, легко. Швидко зануритися в тему ? Без проблем. Працювати по 10 годин на добу? О’кей, я знаю, що це. Бо я пройшла Літню школу «Дня». Але вся втома проходить, а емоції — вони назавжди. В мене особисто дуже теплі спогади з цього періоду в Києві. Обожнюю свій набір. Це місяць окремого життя. Ми стали сім’єю, досі спілкуємося. Багато хто після ЛШЖ почав працювати журналістом, і це дуже допомагає в нашій сфері — завжди корисно мати знайомих, а то і друзів, з одного «котла» в різних містах України. Ви знаєте, я з легкістю прийшла на свою першу роботу. Моя Люба (дівчинка з ЛШЖ) приїхала у Львів і запитала: «Ниточка, чому ти досі не працюєш?» На той момент пройшло півроку після школи. І ми разом того ж дня прийшли на львівський телеканал, на не заплановану ніким співбесіду. Моїм головним пунктом в резюме було одне — «я пройшла Літню школу газети «День»». Ну що ж, за два тижні стажування мені сказали «так». Пройшло вже два роки. За цей час я встигла переїхати в Київ (нещодавно, до речі), і зараз я працюю на центральному телеканалі. До чого все це? Надихайтеся. Моя історія почалася саме в ЛШЖ. Тут я повірила в себе і просто отримала підґрунтя, з яким не страшно було йти на незаплановані співбесіди.

Сьогодні «День» — приємний спогад та місце, де, напевно, повірили в мене вперше (адже з усіх заявок відібрали в «п’ятнадцятку» й мою). Вас зараз не багато, знаю. Але це тільки можливість показати всій Україні себе в кращому світлі. Адже це проблема — коли молодь перестає цікавитися безкоштовними топовими школами у своїй сфері. Тому ви — круті. За вами зараз спостерігають читачі «Дня», вас запам’ятовують (а це легко зробити, бо вас небагато). І є можливість вчитись у кращих. Спілкуватися просто в коридорі з людиною, приїзду якої завжди з нетерпінням чекають у всіх містах України, щоб просто почути її інтелектуальні бесіди — Ларисою Олексіївною. Поспостерігати за роботою видання, яке багато хто читає і яке люблять. І в першу чергу — за його позицію. Національну. Тому мені особисто завжди особливо приємно розповідати, що маю причетність до «Дня», пишаюсь цим і раджу вчасно зрозуміти, що вам дуже пощастило. І після школи можливості у журналістиці подвояться. Працюйте над собою і горіть тим, що робите. Інакше в журналістиці нема чого робити. Обнімаю кожного з вас. Звертайтесь, якщо будуть запитання, і пам’ятайте, газета «День» — це сім’я. А Літня школа — діти, які повинні триматися разом.

«ФУНДАМЕНТ, ЯКИЙ ЗАКЛАДАЄТЬСЯ ОДИН РАЗ І НАЗАВЖДИ»

Любов РИБАЛКО, Одеський національний університет імені I. I. Мечникова: 

— Привіт, мене звати Люба, і сьогодні я вже майже рік працюю кореспондентом у «Новинах» на Суспільному. До цього ж рік працювала журналістом і ведучою новин на одеському телеканалі «Глас». Працювати на телебаченні — було моєю мрією, і сьогодні я вже точно не уявляю свого життя без цього.

Але все почалося рівно два роки тому. У липні 2017 року, коли я — студентка другого курсу Одеського університету — потрапила до Літньої школи журналістики газети «День». Тоді я точно не могла уявити, що сьогодні буду працювати на національному телеканалі. За місяць до цього — у червні 2017 року — я з острахом і невпевненістю подавала заявку до ЛШЖ. Я боялася, що не впораюся, і це був величезний ризик, який зрештою не просто виправдав себе, а зробив безцінний внесок у мій розвиток як журналіста та людини перш за все.

ЛШЖ — був моїм першим досвідом занурення в справжню журналістику. Першим досвідом роботи в редакції зі справжніми професіоналами своєї справи. Перший досвід самостійного життя в гуртожитку, де я зустріла своє 20-річчя. Перші серйозні виклики та завдання, з якими нелегко впоратися одному, але коли ви працюєте в команді — все стає набагато легше.

Ми — набір ЛШЖ 2017 року — були єдиним організмом, який прокидався в один час, ішов на метро, приїжджав до редакції, сидів за одним столом та спілкувався з неймовірними Людьми, а одразу після робив розшифровки цих зустрічей і готував матеріали під чуйним керівництвом прекрасної кураторки ЛШЖ пані Ольги. Ввечері ж цей  втомлений але щасливий організм повертався до гуртожитку, де готувався до наступного дня, зустрічей і матеріалів.

Це був дивовижний місяць, який назавжди закарбувався в пам’яті. Ми були справжньою командою і залишилися справжніми друзями. І тепер, два роки потому, коли ми зустрічаємося та згадуємо ці прекрасні дні, на обличчі завжди з’являється посмішка. І я впевнена, що за багато років після ця посмішка залишиться такою ж щирою. Бо «День» — це назавжди. Особисто для мене «День» — це початок мого шляху в професії. Певний фундамент, який закладається один раз і назавжди. Тепер же я хочу побажати вам, «літньошколярам», насолоджуватися кожним Днем, навіть якщо він був дуже важким і надто виснажливим. Але все ж таки прекрасним. Хочу побажати кожному з вас узяти від «Дня» щось особисто для себе, за чим ви прийшли. А ви це легко зможете знайти, ще раз зазирнувши до редакції всеукраїнської газети «День».