Сталінська пропаганда на Донбасі

Як міфи про Другу світову війну надихають російських пропагандистів

Розповідь про хлопчика з сіла на Донеччині, якого нібито вбив безпілотник Збройних Сил України, стала головною пропагандистським сюжетом для масованого нагнітання росіянами військової істерії навколо Донбасу і загалом України в останні тижні.

Хоча ніяких доказів «атаки БПЛА на мирних мешканців» російські та сепаратистські джерела не навели, а українські та європейські фактчекери та штаб Об’єднаних сил оперативно спростували вигадки кремлівських пропагандистів, це не зупинило активного використання фейку. «Новину» про напад «бойового дрону» ЗСУ на «донбаського хлопчика» транслювали державні та «незалежні» російські медіа, інформаційні ресурси окупованих територій, Telegram-канали та акаунти в соціальних мережах російських пропагандистів та мережі кремлівських ботів...

Незважаючи на те, що трансляція дезінформаційних повідомлень не є чимось незвичним для пропагандистської машини Кремля, на цей раз рівень та масштаб нагнітання були незвичним навіть для авторів хрестоматійного фейку про «розп’ятого хлопчика».

У Міністерстві оборони України сприйняли фейкові повідомлення щодо причетності ЗСУ до загибелі хлопця у тимчасово окупованому селі дуже серйозно — як пошук Росією формального приводу для початку війни.

«Типова практика окупантів та їх маріонеток — поширення дезінформації і брехні про Україну та наших військовослужбовців. Особливо цинічно російські зайди та колаборанти використовують тему дітей. Від «розіп’ятого хлопчика» у 2014-му — до трагічної загибелі цими днями дитини від невстановленого вибухового пристрою на окупованій території далеко від лінії фронту.

Нескінченне антиукраїнське шоу російської пропагандистської машини постійно потребує нових сценарних ходів, тому ми ще не раз станемо свідками обговорення «українських підводних човнів у степах Донбасу». На щастя, світ вже навчився адекватно оцінювати  ідіотські фікшн з останкіно. Якщо ж для Кремля подібні вигадки — це пошук «казус беллі», міжнародна спільнота має поставитись до цього з усією серйозністю», — зазначили в оборонному відомстві.

Дійсно, в історії є приклади, коли приводом для війни («казус беллі») ставала трагічна загибель дітей, при чому навіть не реальні випадки, а вигадані історії.

Однією із найпопулярніших історій про зв’язок між нібито вбитою дитиною та рішенням щодо проведення військової операції є «легенда про картину» з пострадянської міфології про Велику Вітчизняну війну.

У 1943 році зібралася Тегеранська конференція — зустріч Йосипа Сталіна, Франкліна Рузвельта і Уінстона Черчіля, на якій було прийнято рішення про відкриття Другого фронту — про висадку союзників у Нормандії.

Згідно з російською версією історії про «Тегеран-43», в залі, де засідали глави держав, висіла «драматична, що бере за душу», картина, на якій був зображений убитий (російський) хлопчик. Це була робота Аркадія Пластова (полотно, олія 138 x 185 см), написана ним у 1942 році. Стверджують, що саме Сталін розпорядився привезти на зустріч «Великої трійки» це полотно.

Ось як описує картину російський сайт «Музеї світу»:

«Осінь. Високим блакитним небом пливуть білі пухнасті хмари. Невеликий гайок тонких білоствольних берізок розташувався на схилі з лівого боку полотна. Яскраві жовті, золотисто-руді листочки тремтять на вітрі. Тепле сонце пригріває землю. Чудовий тихий день. Але варто придивитися — і відчуваєш, як мурашки починають бігати по шкірі.

Прямо перед нами, в правому нижньому кутку картини лежить маленький пастушок, ніяково вивернувши руку. Підібрані худенькі ноги в темних штанах. Старенька вицвіла сіро-коричнева одежа мало помітна серед поруділої, висохлої трави. Смертельна блідість розлилася по дитячому обличчю, кров стікає на землю по темно-каштановим волоссям. Відкотився в бік батіг, який випав з руки, поруч лежить злетіла з голови шапка.

Яскрава пляма на передньому плані полотна — маленька кудлата чорно-біла собачка. Вона сумно виє, піднявши мордочку до неба, де в синьої дали тане силует фашистського літака. Пролітаючи над мирною землею, випустив він чергу з кулемета — і ніколи вже малюкові не бігати по землі. Замовк звук мотора, на пагорбі залишилися лежати убиті корови, вцілілі вівці збилися в зграйку, тривожно вдихаючи повітря».

Згідно з поширеною в Росії легендою, полотно Пластова справило таке враження на Черчіля і Рузвельта, що стало одним з аргументів, що вплинуло на ухвалення рішення про відкриття Другого фронту.

Як стверджують, першою назвою картини було «Німець пролетів» — пізніше воно було змінено відповідно до вимог політкоректності на «Фашист пролетів». Зараз робота виставлена в Третьяковській галереї.

Про вплив полотна Пластова на радянських людей російський портал «Назад в СРСР» пише так: «Глядачі застигали біля картини в глибокому мовчанні. Тільки сльози наверталися на очі, та руки стискалися в кулаки. Пекучий гнів і ненависть до фашистських вбивць народжувалися в душі кожної радянської людини і вимагали дії, помсти». Радянські школярі писали з цієї роботі Пластова шкільні твори.

«Цю картину неможливо забути; вона, подібно набат, закликала до боротьби, до знищення ворога. У наші дні, в зв’язку з подіями на Донбасі, тема картини знову стала актуальна», — пише російський портал «Назад в СРСР».

До чого тут Донбас — запитаєте ви? Але якщо згадати, що росіяни не перший рік невтомно намагаються навісити на українців ярлик «фашистів», то все встає «на свої місця».

«Легенда про картину» дає нам вичерпну відповідь на питання, чому саме історію із вбитим «безпілотником ЗСУ» хлопцем росіяни нині намагалися розкрутити в якості «казус беллі».

Очевидно, на думку кремлівських пропагандистів — а може і самого хазяїна Кремля — сюжет про загибель «донбаської дитини» від «укрофашистського БПЛА» мала викликати з підсвідомості радянські стереотипи та асоціації та мати приблизно такий саме ефект, як і картина Пластова 1942 року. Після розповідей про «вбитого українським безпілотником хлопця» у росіян, мешканців Донбасу, усіх радянських людей мали з’являтися сльози, стиснуті кулаки, гнів, ненависть, жага до помсти, а у світових лідерів — невпинне бажання встати на бік Росії.

Але щось пішло не так.

В принципі, ясно, що саме і чому стало причиною того, що Кремлю не вдалося втілити в життя «диво» сталінської пропаганди. Але нехай самі проводять розбір польотів.

Для України і українців головне, що кремлівський «казус беллі» не спрацював, і принаймні цю гібридну битву ми можемо вважати виграною.

Сталінська пропаганда на Донбасі

Сталінська пропаганда на Донбасі

Як міфи про Другу світову війну надихають російських пропагандистів

Розповідь про хлопчика з сіла на Донеччині, якого нібито вбив безпілотник Збройних Сил України, стала головною пропагандистським сюжетом для масованого нагнітання росіянами військової істерії навколо Донбасу і загалом України в останні тижні.

Хоча ніяких доказів «атаки БПЛА на мирних мешканців» російські та сепаратистські джерела не навели, а українські та європейські фактчекери та штаб Об’єднаних сил оперативно спростували вигадки кремлівських пропагандистів, це не зупинило активного використання фейку. «Новину» про напад «бойового дрону» ЗСУ на «донбаського хлопчика» транслювали державні та «незалежні» російські медіа, інформаційні ресурси окупованих територій, Telegram-канали та акаунти в соціальних мережах російських пропагандистів та мережі кремлівських ботів...

Незважаючи на те, що трансляція дезінформаційних повідомлень не є чимось незвичним для пропагандистської машини Кремля, на цей раз рівень та масштаб нагнітання були незвичним навіть для авторів хрестоматійного фейку про «розп’ятого хлопчика».

У Міністерстві оборони України сприйняли фейкові повідомлення щодо причетності ЗСУ до загибелі хлопця у тимчасово окупованому селі дуже серйозно — як пошук Росією формального приводу для початку війни.

«Типова практика окупантів та їх маріонеток — поширення дезінформації і брехні про Україну та наших військовослужбовців. Особливо цинічно російські зайди та колаборанти використовують тему дітей. Від «розіп’ятого хлопчика» у 2014-му — до трагічної загибелі цими днями дитини від невстановленого вибухового пристрою на окупованій території далеко від лінії фронту.

Нескінченне антиукраїнське шоу російської пропагандистської машини постійно потребує нових сценарних ходів, тому ми ще не раз станемо свідками обговорення «українських підводних човнів у степах Донбасу». На щастя, світ вже навчився адекватно оцінювати  ідіотські фікшн з останкіно. Якщо ж для Кремля подібні вигадки — це пошук «казус беллі», міжнародна спільнота має поставитись до цього з усією серйозністю», — зазначили в оборонному відомстві.

Дійсно, в історії є приклади, коли приводом для війни («казус беллі») ставала трагічна загибель дітей, при чому навіть не реальні випадки, а вигадані історії.

Однією із найпопулярніших історій про зв’язок між нібито вбитою дитиною та рішенням щодо проведення військової операції є «легенда про картину» з пострадянської міфології про Велику Вітчизняну війну.

У 1943 році зібралася Тегеранська конференція — зустріч Йосипа Сталіна, Франкліна Рузвельта і Уінстона Черчіля, на якій було прийнято рішення про відкриття Другого фронту — про висадку союзників у Нормандії.

Згідно з російською версією історії про «Тегеран-43», в залі, де засідали глави держав, висіла «драматична, що бере за душу», картина, на якій був зображений убитий (російський) хлопчик. Це була робота Аркадія Пластова (полотно, олія 138 x 185 см), написана ним у 1942 році. Стверджують, що саме Сталін розпорядився привезти на зустріч «Великої трійки» це полотно.

Ось як описує картину російський сайт «Музеї світу»:

«Осінь. Високим блакитним небом пливуть білі пухнасті хмари. Невеликий гайок тонких білоствольних берізок розташувався на схилі з лівого боку полотна. Яскраві жовті, золотисто-руді листочки тремтять на вітрі. Тепле сонце пригріває землю. Чудовий тихий день. Але варто придивитися — і відчуваєш, як мурашки починають бігати по шкірі.

Прямо перед нами, в правому нижньому кутку картини лежить маленький пастушок, ніяково вивернувши руку. Підібрані худенькі ноги в темних штанах. Старенька вицвіла сіро-коричнева одежа мало помітна серед поруділої, висохлої трави. Смертельна блідість розлилася по дитячому обличчю, кров стікає на землю по темно-каштановим волоссям. Відкотився в бік батіг, який випав з руки, поруч лежить злетіла з голови шапка.

Яскрава пляма на передньому плані полотна — маленька кудлата чорно-біла собачка. Вона сумно виє, піднявши мордочку до неба, де в синьої дали тане силует фашистського літака. Пролітаючи над мирною землею, випустив він чергу з кулемета — і ніколи вже малюкові не бігати по землі. Замовк звук мотора, на пагорбі залишилися лежати убиті корови, вцілілі вівці збилися в зграйку, тривожно вдихаючи повітря».

Згідно з поширеною в Росії легендою, полотно Пластова справило таке враження на Черчіля і Рузвельта, що стало одним з аргументів, що вплинуло на ухвалення рішення про відкриття Другого фронту.

Як стверджують, першою назвою картини було «Німець пролетів» — пізніше воно було змінено відповідно до вимог політкоректності на «Фашист пролетів». Зараз робота виставлена в Третьяковській галереї.

Про вплив полотна Пластова на радянських людей російський портал «Назад в СРСР» пише так: «Глядачі застигали біля картини в глибокому мовчанні. Тільки сльози наверталися на очі, та руки стискалися в кулаки. Пекучий гнів і ненависть до фашистських вбивць народжувалися в душі кожної радянської людини і вимагали дії, помсти». Радянські школярі писали з цієї роботі Пластова шкільні твори.

«Цю картину неможливо забути; вона, подібно набат, закликала до боротьби, до знищення ворога. У наші дні, в зв’язку з подіями на Донбасі, тема картини знову стала актуальна», — пише російський портал «Назад в СРСР».

До чого тут Донбас — запитаєте ви? Але якщо згадати, що росіяни не перший рік невтомно намагаються навісити на українців ярлик «фашистів», то все встає «на свої місця».

«Легенда про картину» дає нам вичерпну відповідь на питання, чому саме історію із вбитим «безпілотником ЗСУ» хлопцем росіяни нині намагалися розкрутити в якості «казус беллі».

Очевидно, на думку кремлівських пропагандистів — а може і самого хазяїна Кремля — сюжет про загибель «донбаської дитини» від «укрофашистського БПЛА» мала викликати з підсвідомості радянські стереотипи та асоціації та мати приблизно такий саме ефект, як і картина Пластова 1942 року. Після розповідей про «вбитого українським безпілотником хлопця» у росіян, мешканців Донбасу, усіх радянських людей мали з’являтися сльози, стиснуті кулаки, гнів, ненависть, жага до помсти, а у світових лідерів — невпинне бажання встати на бік Росії.

Але щось пішло не так.

В принципі, ясно, що саме і чому стало причиною того, що Кремлю не вдалося втілити в життя «диво» сталінської пропаганди. Але нехай самі проводять розбір польотів.

Для України і українців головне, що кремлівський «казус беллі» не спрацював, і принаймні цю гібридну битву ми можемо вважати виграною.