Шоу та імітація vs свобода та вплив

НЕГАТИВ. РЕАЛІТІ-ШОУ ЗАМІСТЬ РОЗСЛІДУВАННЯ

Дуже хотілося написати — вбивство Павла Шеремета розкрито, і це позитив. Але розслідування теракту проти одного з керівників інтернет-видання «Українська правда», на превеликий жаль, перетворилося на мегашоу, і сам факт цього — без заглиблення в юридичні деталі та політичні обставини справи — вже є однозначно негативним. Припущення замість фактів, піар замість аргументів, навішування ярликів замість доказів, емоційні заяви замість професійних експертиз сприяють тому, що БУДЬ-ЯКИЙ результат процесу, що почався із публічної презентації результатів слідства, буде вкрай негативно сприйнятий значною частиною суспільства та з великою вірогідністю призведе до негативних суспільно-політичних наслідків. Без покарання ВСІХ ДІЙСНО винних, без вироку суду, ДО ЯКОГО БУДЕ ДОВІРА ВСЬОГО СУСПІЛЬСТВА, ця справа перетвориться на стійку токсичну пляму, наслідки дії якої будуть ще довго труїти вітчизняну медіаспільноту та політикум. Як це вже сталося з вбивством Гії Ґонґадзе — засновника все тієї ж «Української правди».

ЗА ҐРАТАМИ «ДНР»

Улітку 2017 року Станіслава Асєєва (Васіна), автора репортажів для «Радіо Свобода», «Дзеркало тижня», «Українського тижня» та «Української правди» про життя мешканців окупованої території, затримали «спецслужби» «ДНР». За рік після перебування «на підвалі» в бойовиків, у інтерв’ю російському телеканала журналіст «зізнався» в «шпигунстві» на користь Києва.

У жовтні 2019 року Асєєва засудили до 15 років в’язниці за рішенням так званого Верховного суду «ДНР».

Його було визнано винним у «Організації екстремістського співтовариства», «Шпигунстві і підбурюванні до шпигунства», «Публічних закликах до здійснення екстремістської діяльності», «Публічних закликах до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності». Відтоді журналіст відбуває покарання десь на території «ДНР».

Очікується, що Асєєва можуть вже невдовзі «обміняти»  — черговий обмін «утриманими особами» запланований на кінець року. Але поки що про плани бойовиків відпустити журналіста нічого не відомо.

ШАГРЕНЕВА ШКІРА КЛАСИЧНИХ МЕДІА

2019 року, вперше в історії, інтернет-ЗМІ та соціальні мережі в Україні обійшли за популярністю телебачення, а рівень довіри до традиційних засобів масової інформації виявився нижчим, ніж до нових медіа. Такими були результати дослідження «Ставлення населення до ЗМІ та споживання різних типів медіа», черговий раз проведеного цьогоріч соціологічною компанією InMind на замовлення Internews.

Опитування показало, що на сьогодні 68 % громадян використовують соціальні мережі для отримання новин, тоді як найбільш популярне традиційне медіа — телебачення — розглядають як джерело інформації лише 66 % українців.

Показник довіри до класичних ЗМІ коливається між 19 % у разі загальнонаціональної преси, 22 % — місцевого радіо та 49 % — загальнонаціональних телеканалів. Водночас довіра до загальнонаціональних інформаційних інтернет-ресурсів склала в поточному році рекордні 51%.

Хоча ці дані і слід розглядати як «тривожний дзвіночок» для традиційних медіа, ситуація не є аж настільки трагічною. Звісно, дуже сумно, що поточного року припинили своє існування друковані версії газет  «Сегодня» та «Дзеркало тижня». Але обидва видання залишаються працювати у вигляді інтернет-ЗМІ, що трохи пом’якшує негативні враження від цієї новини.

Загалом, усі класичні ЗМІ, які цього ще не зробили, мають навчитися ефективно працювати зі своєю авдиторією онлайн, зокрема й на платформах соціальних мереж, мають адаптувати формат подання інформації до потреб сучасної діджіталізованої авдиторії, і тоді в преси, ТБ та радіо є шанс не втратити свого читача, глядача та слухача.

СЕРІАЛІЗАЦІЯ І ЇЇ НАСЛІДКИ

Головні підсумки політичного року-2019 — телесеріал та гумористичне шоу перемогли класичні методи передвиборчих комунікацій.

Для засобів масової інформації «серіалізація» та «шоувізація» політики означає необхідність прямої конкуренції традиційної журналістики з художніми або напівхудожніми жанрами. Яскраві приклади — інтерв’ю Володимира Зеленського актору та перетворення пресконференції глави держави на багатогодинне реалітішоу.

Можливо, з точки зору політичних технологій та ефективних комунікацій із цільовими авдиторіями цей процес і можна вважати позитивом, але для класичних ЗМІ та класичної журналістики в цьому немає нічого хорошого. І не буде нічого хорошого і надалі, якщо вони не пристосуються до нової реальності, при чому без компромісів та поступок у часті якості медіапродукту (складно це уявити, але тем не менш).

ДЕ ВОЮЄМ, А ДЕ ІМІТУЄМ

Шостий рік триває війна, а російська пропаганда в українському інформаційному просторі продовжує квітнути буйним цвітом — за вказівкою Москви проводяться медіакампанії, просуваються вигідні Кремлю меседжі, транслюються кремлівські наративи.

Заборона російських пропагандистських телеканалів та соціальних мереж, як вважається, зменшила гібридний тиск РФ на мізки українців. Але в той самий час орієнтовані на Москву ЗМІ продовжують, мов нічого й не було, працювати в Києві.

Можна вважати, що це небажання позбавитися «ворожих голосів» у себе вдома викликано намаганням влади — і минулої, і нової — продемонструвати прихильність принципам свободи слова. Але така тактика одночасно створює постійне дестабілізуюче інформаційне тло, а в окремих випадках навіть генерує прями загрози для безпеки держави.

Представники нової влади анонсувала багато кроків у напрямі оздоровлення вітчизняного медіапростору, але поки що всі ці ідеї та плани так і залишаються проєктами, а не ухваленими та реалізованими рішеннями. 

ПОЗИТИВ

ЗВІЛЬНЕНІ!

У травні 2018 року кореспондента «Українського радіо» в Білорусі Павла Шаройка було засуджено до восьми років позбавлення волі. Журналіста звинуватили в створенні шпигунської мережі з білоруських громадян, які «за грошову винагороду виконували його завдання збору інформації розвідувального характеру у військово-політичній сфері».

У червні того ж року в РФ суд Москви звинуватив у роботі на українську розвідку та в шпигунстві кореспондента агенції Укрінформ Романа Сущенка. Журналіста було засуджено до 12 років колонії суворого режиму.

Але 2019 року обидва співпрацівника українських ЗМІ повернулися на Батьківщину.

У жовтні кореспондент «Українського радіо» Павло Шаройко був звільнений з тюрми в Білорусі та прибув до Києва. Фактично, його обміняли на громадянина Білорусі Юрія Політику, якого звинуватили в шпигунстві в Україні, але буквально одночасно з Шаройком його відпустили з-під варти.

Роман Сущенко повернувся на Батьківщину в результаті обміну за схемою «35 на 35», який було проведено у вересні. Тоді вдалося повернути в Україну моряків, які були захоплені біля Керченської протоки 25 листопада 2018 року, та 11 політв’язнів, у тому числі і журналіста.

До речі, згідно з опитуваннями «Рейтингу», українці вважають вересневий обмін полоненими головною подією 2019 року.

ЖОВТІ, АЛЕ ВПЛИВОВІ

Журналістика, попри падіння довіри громадян, жовтизну та вплив олігархів, все ще залишається впливовою четвертою владою.

Політичні експерти впевнені — подією року, яка вплинула на подальший перебіг внутрішньополітичної боротьби та результати президентських та парламентських виборів, стало розслідування команди Дениса Бігуса про зловживання в оборонній сфері, про т.зв. «справу Свинарчуків». Можна довго сперечатися щодо «позитиву» чи «негативу» матеріалів «Наших грошей» про зловживання в «Укроборонпромі» з точки зору політичних наслідків, але для журналістики поява цього «антикорупційного серіалу» є безумовним плюсом. З журналістськими розслідуваннями тепер точно будуть рахуватися, а журналістів-розслідувачів поважати... та боятися. І це, в деякому сенсі, дуже добре.

РЕКЛАМНЕ ЗРОСТАННЯ

Обсяг рекламного ринку — без врахування політичної реклами — 2019 року демонстрував позитивну динаміку.

* 2019 рік на телебаченні закінчується збільшенням прямої реклами на 25 % щодо 2018-го і спонсорства на 20 % відповідно.

* Об’єм рекламного ринку преси 2019 року буде приблизно на 15% більше, ніж в минулому році.

* Сегмент радіореклами показав зростання на рівні 24 %—25%.

(Дані Всеукраїнської рекламної коаліції).

Наступного року зростання трохи уповільниться, але збережеться — на рівні десь близько 18%. Це, звичайно, не «прорив», але все ж таки можна вважати ці цифри «поміркованим позитивом».

КОНСТАНТА СВОБОДИ

Попри всі заборони та боротьбу з російською пропагандою для захисту вітчизняного інформаційного простору від гібридного втручання РФ, ситуація зі свободою слова в Україні 2019 року суттєво не погіршилася.

Ця реальність відображається і в міжнародних рейтингах.

Так, у поширеному 18 квітня щорічному звіті про стан свободи слова в світі правозахисна організація «Репортери без кордонів» розмістила Україну на 102 місце серед 180 країн світу. Порівняно з даними 2018 року наша країна погіршила свої показники на одну позицію, що фактично означає збереження статус-кво.

Утім, зрозуміло, що це позитивне досягнення багато в чому є «іншим боком» недостатньо рішучої боротьби з присутністю російської пропаганди та російських пропагандистів в українському інформаційному просторі.

МЕДІА В ЗАКОНІ

Уже розроблений та розглядається в профільному комітеті Верховної Ради проєкт закону «Про медіа». Фактично, йдеться про першу в історії незалежної України спробу кодифікувати українське медійне законодавство, провести ревізію та оновлення правового поля, сформованого ще у 1990-х роках. І хоча експерти вже знайшли в законопроєкті купу недоліків і висунули до нього купу претензій, початок роботи над цим амбітним документом усе ж таки треба віднести до одного з позивних медіапідсумків року.