Iванна НАЙДА : «Головне у професії — знати й розуміти, що відбувається насправді»

Розмовляла Людмила КIРИНА 
Іванна Найда вважає професійним везінням те що на світанку своєї журналістської кар'єри вона потрапила до команди сильних професіоналів, з якою Олександр Ткаченко робив програму «Післямова». Потім були ТСН і «Обличчя світу». Коли Ткаченко очолив Новий канал і запросив туди свою команду, Іванна, дещо несподівано для себе, стала ведучою нової інформаційної програми «Репортер». Півроку роботи в ефірі показали, що в нашому інформаційному просторі з'явилася цікава, вдумлива особистість.

— Тобі вже доводилося проходити етап створення інформаційної програми, коли команда Ткаченка починала робити ТСН на «1+1»...

— Так. Мені здається, що ТСН початкового етапу і «Репортер» на Новому каналі — це різні форми новин. Зокрема тому, що Саші нецікаво повторюватися. Мені здається, що ТСН ми починали робити на традиціях «Післямови», це було нiби інформаційне продовження аналітичного тижневика. Тут же все-таки ми робимо більш «живі» новини для каналу, який стрімко розвивається.

— Що значить «більш живі новини»?

— Новини на комерційному каналі мають бути такими, щоб їх дивилися, вони стають немовби продуктом, який треба продати, тобто зацікавити ними якомога більшу кількість людей. Глядач залишиться на наших новинах тільки тоді, коли йому буде цікаво. Для цього треба вміти у тому, що відбувається, побачити Подію і подати її яскраво. Я, наприклад, з цікавістю дивлюся новини на одному з каналів, але все частіше ловлю себе на думці, що це програма для професіоналів, для яких, як і для мене, інформація є професією. У «Репортері» ж ми намагаємося для новини знайти яскраву упаковку, зробити інформацію зрозумілою глядачеві.

Я щиро радію, якщо у колег з «ТСН» або «Вікон» (СТБ) щось класно виходить, оскільки для нормальної роботи мають бути високі професійні стандарти. Я, наприклад, вважаю, що планку, встановлену свого часу «Післямовою», досі ніхто не зміг подолати.

— А з чим ти пов'язуєш те, що нинішні аналітичні тижневики не можуть взяти висоти програми, яка вже кілька років не виходить?

— А де, на якому каналі реально могла б виходити така програма зараз? Я не знаю. Проте мені, мабуть, нескромно говорити про переваги «Післямови». Наскільки я знаю, люди, які роблять нинішні аналітичні програми, також вважають їх класним продуктом.

— Та одна справа — професіоналізм самого журналіста, а інша складова — той ступінь свободи, при якому доводиться працювати.

— Ця друга складова — найважливіша. Проте, з іншого боку, нинішні аналітичні програми навряд чи протрималися б в ефірі так довго, якби їхнiй зміст не влаштовував як людей, які в цих програмах працюють, так і людей, які ці програми замовляють. Вони на тій планці, яка їм задана, на тій висоті, яка від них потрібна, на тому ступені правди, за який, грубо кажучи, заплачено.

Поширилася серед журналістів і така позиція: ми ж не говоримо неправди, ми говоримо напівправду, а будь-яка точка зору, якщо вона існує, має право бути озвученою. І якщо вони живуть за такими принципами, то не мені їх засуджувати. Мабуть, кожному треба самому з собою щодо цього розібратися.

— Ти могла б працювати в таких умовах?

— Не знаю. Я думала вже про це. У професійному житті мене супроводив успіх у тому розумінні, що я не була поставлена в умови жорсткої неправди. Я не вірю в абсолютну свободу слова, світова практика комерційних ЗМІ, наскільки мені відомо, також не знає таких прикладів, але той ступінь свободи, з яким мені доводилося досі працювати, не примушував мене вступати в конфлікт iз самою собою, тому я не можу чесно спроектувати свою можливу поведінку за інших умов.

— Напевно, ти спілкуєшся зі своїми колегами з інших ЗМІ. Як журналісти вирішують для себе проблему обмеження свободи слова?

— Різні є способи. Наприклад, Володя Скачко — він один з кращих в українській журналістиці, але вирішив перейти на вільні хліби. Він пише, але свідомо втратив у прибутках, якійсь публічності, при цьому зберігши високий ступінь свободи. Людина зробила для себе вибір, але для того, щоб зробити такий вибір, треба бути журналістом дуже високого класу і особистістю. Або приклад Олі Герасим'юк. Вона ж усе розуміє і змогла не сфальшивити жодного разу.

Може, на таке здатен дуже мало хто, мені здається, нинішнє молоде покоління журналістів вже трохи інше.

— Однак стандарти професії ж незмінні.

— Мені здається, зараз багатьох повинна стримувати боязнь виглядати в очах колег непрофесійно, якось уже дуже однозначно. Принаймні, для мене це суттєво.

На мій погляд, основна професійна якість сьогодні для журналіста — знати і розуміти, що відбувається насправді, причини і наслідки подій та процесів. Особиста поінформованість журналіста важлива — чим більше він розуміє, про що говорить або недоговорює, тим простіше йому потім обійти ці рамки. Деякі звикли до напівправди, і самі повірили, що це стовідсоткова правда. І, до речі, на екрані видно, чи озвучує журналіст якісь установки, бездумно знімаючи стандартний набір для сюжету, чи він прагне докопатися до суті.

— Чи доводилося тобі на практиці стикатися з технологією, в принципі, дуже добре відпрацьованою, коли незалежні коментарі непомітно підміняються коментарями «потрібними»…

— Я ніколи не чула, щоб хтось оголошував, наприклад, когось персоною нон грата в нашому «Репортері». Навпаки, я весь час чую вимогу максимально подавати різні точки зору. Журналіст сам вирішує, хто буде доречним. Баланс коментарів ми прагнемо витримувати.

— У чому відповідальність журналіста перед суспільством?

— Головне — не брехати. Це поза рамками професії. І, по-друге, мені здається, що журналісти повинні менше брати на себе місію пропагандиста й агітатора. Все-таки з новин людина всього-на-всього хоче максимально дізнатися, що сталося. Форма новин давно вигадана, і не треба її модифікувати або поліпшувати, перетворюючи новини на агітатора, вчителя, з якимись заявками на єдино правильну точку зору.

І ще одне. Треба усвідомлювати, що глядач, який цікавиться інформацією, все-таки не може займатися цим цілу добу, тому хороші новини — це ті, подивившись які, вже не потрібно буде шукати додаткової або роз'яснювальної інформації на іншому каналі. Важливо, щоб у глядача не залишалося відчуття, що його вкотре надули.