Анатолій Борсюк: ностальгія за розумною людиною
Старе кіно люблять коли не всі, то багато хто. Усі колись були молодими, дехто й зараз молодий, а кінопереваги дитинства і юності рано чи пізно потрапляють у розряд "фільмів минулих років". Але популярність програми "Кіноностальгія" обумовлено не лише нашим природним бажання згадати минуле. "Кіноностальгія" ніколи не стала б тим, чим вона є, без свого беззмінного автора й ведучого Анатолія Борсюка, відомого в минулому кінорежисера, одного з найяскравіших представників так званої "київської школи науково-популярного кіно".
- Анатолію Давидовичу, сьогодні ви займаєтеся тільки "Кіноностальгією"?
- Так. Раніше, до березня, я вів програму через раз із Людмилою Клєпаковою. Вона вела зарубіжний розділ "Кіноностальгії", а я - вітчизняний. Але згодом Люда перейшла на "Імперію TV", й мені запропонували вести програму щотижня. Я дуже відмовлявся, позаяк за старою кіношною звичкою працював дуже повільно, капітально до всього підходив, робив витвір із тижневої програми. Мені здавалося, що це оцінять. А згодом я побачив, що це разовий товар, який вийшов в ефір, пройшов і його забули. Крім того, те, як дивляться фільм у кінотеатрі, різко відрізняється від того, як дивляться телевізор. Дуже багато нюансів, які справляють враження в кінофільмі, на телебаченні просто втрачаються. Люди ходять, займаються своїми домашніми справами, не в усіх телевізори хороші. Нюанси звуку, кольору нікому не потрібні. Тож із часом я почав робити програму більш, як мені здається, телевізійно.
- У вас усім фільмам передує інтерв'ю з акторами?
- Так, у цьому відмінність "Кіноностальгії" від інших аналогічних програм. І я зазвичай не даю хроніку того часу, коли цей фільм знімався, тобто прагну не занурювати глядача в той час, а, навпаки, показати актора таким, яким він є сьогодні: старий, лисий, але сьогоднішній.
- Чи Ви маєте результати соціологічних опитувань стосовно популярності вашої програми?
Я, звісно, цікавлюся, бо для мене важлива реакція глядачів на ті чи інші нововведення у моїй програмі. На цій підставі вношу корективи.
- І наскільки серйозні корективи?
- Кілька разів були справді серйозні. Якось Роднянський мене не зміг переконати, що фільм "N" не потрібно ставити. Я стверджував, що цей фільм потрібен, позаяк не можна весь час показувати фільми, які вимагають певної "роботи душі й розуму". Я наполіг на своєму, а тижнів через два переглянув результати рейтингів. І побачив, як через п'ятнадцять хвилин після початку фільму крива графіку пішла вниз, нижче, нижче. Хвилин через тридцять на каналі залишилася невелика аудиторія, яка цей фільм додивилася. Тобто ті, на кого цей фільм було розраховано. А решта перейшла на сусідній канал, де крива зростала, зростала... Це було для мене хорошим уроком. Соціологічні дані може отримати будь-яка організація, й перед розміщенням реклами там подивляться, які програми найпопулярніші серед глядачів. Тож мені часто навіть не потрібно дивитися ці рейтинги. Я телефоную у відділ реклами й запитую: скільки в мене на програму буде реклами? Вони мені називають кількість хвилин, і я орієнтуюся, в якому стані програма.
- І в якому вона стані сьогодні?
- Вона надійно стоїть, програма. Нормально. Хоча інколи глядачів цікавлять фільми, цілком загадкові для мене.
