Регіони – поза фокусом телекамер

Чи допомагає ТБ відкривати Україну, — думка фахівців

За підрахунками експертів, упродовж першої половини 2015 року внутрішній туризм в Україні зріс на 25%. І хочеться вірити, що справа не лише у курсі долара й зниженні купівельної спроможності. Українці нарешті вирішили задовольнити свою задавнену потребу в самопізнанні, вирішили побачити свою країну і, власне, себе. Відповідальність за те, що впродовж такого тривалого часу ця потреба перебувала у потенційному стані, залишаючись неактуалізованою, значною мірою лежить саме на вітчизняному телебаченні. Українці бачили на екранах Росію, меншою мірою Америку, зовсім трішки Західну Європу, але... майже ніколи Україну. Внутрішньоукраїнський контекст обмежувався щонайбільше політичними ток-шоу. У кращому разі глядачам показували столицю. Безпрецедентне ж культурне та історичне багатство регіонів залишалося поза фокусом телекамер. Не дивно, що згодом так багато людей купилися на «страшилки», які продукувала російська пропаганда, вміло лякаючи Донбас Галичиною і навпаки. Незнання своєї країни стало питанням національної безпеки. Про те, чи змінилася ситуація на екранах нині, а також про власні телесмаки, «Дню» в межах традиційного опитування розповіли краєзнавці з різних регіонів України.

«КРАЄЗНАВЧІ ПРОГРАМИ МАЮТЬ БУТИ ЦІКАВИМИ ДЛЯ МОЛОДІ»

Руслана МАНЬКОВСЬКА, заступник голови Національної спілки краєзнавців України, старший науковий співробітник Iнституту історії України НАН України, кандидат історичних наук:

— Мій улюблений канал — безперечно «Культура». Там дуже цікаві передачі інтелектуального, дискусійного плану. Вони піднімають вічні теми. Це телеканал, який дійсно відображає культурний та інтелектуальний простір України. Зокрема, хотілося б відзначити роботу Тамари Бойко. Вона має авторське перо, піднімає важливі проблеми. У її фільмах — надзвичайно цікаві постаті, й хоча вони відомі, але відкриваються по-новому. Хотілося б, щоб такі фахівці, майстри своєї справи працювали на всіх каналах. Вважаю, що телевізійний продукт каналу «Культура» мають поширювати й інші канали — щоб він був доступним для широкого загалу. Також дивлюся новини на Першому, на каналі «24». На Першому ще з’явилися дискусійні передачі. Юрій Макаров, буває, цікавих людей запрошує.

Краєзнавча тематика у телепросторі присутня, але, звичайно, недостатньо. Ці теми потребують ширшого висвітлення — ми маємо вдосконалювати духовний стан нашого суспільства. Національна спілка краєзнавців України працює у кожній області, однак на екрані свого відображення це не знаходить. Але треба віддати належне — коли ми звернулися до Державного комітету телебачення і радіомовлення у зв’язку зі сторіччям голови Спілки героя України Петра Тронька, то вони відгукнулися надзвичайно активно. Три канали показали фільми «Жити для людей» і «Видатні українці». Це дійсно приємно.

Останнім часом в ефірі з’явилися передачі на туристичну тематику, і це дуже позитивний момент. Популяризуються замки України, дерев’яні церкви, окремі пам’ятки. Вже хоча б якісь кроки є. Однак не вистачає сучасних форматів. Такі програми мають зацікавити нашу креативну молодь. Це той вік, коли ще можна закласти інтерес до своєї історії. Потім ця людина, якщо стане, наприклад, архітектором, вже не буде забудовувати історичну частину міста, як це відбувається зараз на Подолі. Є багато передач про музеї і музейні експонати, але, знову ж таки, не вистачає креативу. Водночас окремі спроби залучати інформаційні технології, робити передачі динамічними вже зустрічаються.

Зараз дуже актуальна проблема перейменування вулиць. Ця тема активно обговорюється громадянським суспільством. Ми знаємо, що в основі процесу лежать громадські слухання, що громада може погоджуватися чи не погоджуватися із новими назвами. Але перш ніж приймати рішення, люди задумуються: «Хто ця людина? З ким пов’язана історія нашої вулиці? З якими постатями пов’язана історія нашого мікрорайону?» Все це також активізує інтерес до краєзнавства. Люди прагнуть повертатися до історії своєї малої Батьківщини. Сьогодення повністю просякнуте краєзнавством! Саме тому слід активізувати цей напрямок, зокрема й на ТБ.

Окрема проблема — наші пам’ятки. Їх треба не просто описувати, а рятувати. Люди кажуть: «Ну зникла пам’ятка, і що?» А уявіть, якби у сімейному альбомі зникла фотографія вашої бабусі чи прабабусі. От ви живете, працюєте, але вже щось втрачено. Так само і для нації. Якщо якась пам’ятка зникає — так, ми йдемо далі, життя триває, — але якийсь аспект, якась струна нашого духовного зростання десь переривається. Саме тому це так важливо.

На Заході існує термін «людина музейного типу». Це означає, що громадянину з дитинства прищеплюють культуру відвідування музеїв. Не дивно, що статистика відвідування музеїв у нас набагато нижча. Хоча наші музеї нічим не поступаються західним! ТБ і преса мають показати і донести це до загалу.

«СЛІД РОБИТИ АКЦЕНТ НА ДИСКУСІЙНИХ ПИТАННЯХ»

Василь МЕЛЬНИЧЕНКО, директор Навчально-наукового інституту історії і філософії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, кандидат історичних наук, голова обласної Спілки краєзнавців України, Черкаси:

— Нині на ТБ можна побачити цікаві програми про визначні пам’ятки та місця України, про Чигирин, Софіївку, Корсунь-Шевченківський тощо. Проте якщо говорити про краєзнавчу тематику загалом, то національне телебачення висвітлює її епізодично і фрагментарно. На мою думку, краєзнавчий компонент як важливий пізнавальний та виховний засіб часто недооцінюють.

Хотілося б отримувати із ТБ інформацію про звичаї, традиції кожного регіону, адже кожна область має певну особливість, своєрідний колорит. Матеріальній та духовній культурі наші ЗМІ повинні приділяти більше уваги. Україні потрібен образ краєзнавця-патріота.

Якщо говорити про черкаський регіон, то тут склалася добра практика висвітлення краєзнавчої тематики. Обласний канал «Рось» має постійні рубрики, зокрема «Моя Черкащина», в межах яких дають слово авторитетним експертам, обговорюють найбільш гострі проблеми. Зокрема, запам’яталася програма про першу районну історико-краєзнавчу конференцію у Драбові у травні цього року, присвячену 150-річчю впровадження земства на Лівобережній Черкащині.

На мою думку, щоб зацікавити глядачів краєзнавчими проблемами, телебачення повинно робити акцент на дискусіях — щоб люди різного віку та зацікавлень могли висловити свою думку щодо історичних місць і пам’яток України.

«ТБ МАЄ РОЗПОВІДАТИ ПРО НАДБАННЯ ВСІХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ»

Микола МОСКАЛЮК,  професор Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, доктор історичних наук:

— Тернопільські ЗМІ не надто охоче висвітлюють краєзнавчу тематику. Як виняток, увагу приділяють хіба що замкам, їх історичному значенню або книжкам, присвяченим краєзнавству. На жаль, на регіональному телебаченні вартих уваги передач на цю тематику майже немає. Здебільшого дивлюся програми політичного та інформаційного характеру.

Програми про краєзнавство, які демонструють на національних каналах, теж не надто хорошої якості. Їх, безумовно, потрібно покращувати. Телебачення має приділяти більше уваги цій тематиці, акцентувати на проблемах, які існують сьогодні. На мою думку, нині дуже важливо дослухатися до позиції відомих краєзнавців, частіше запрошувати їх у студію. ТБ має розповідати про надбання всіх областей України. Це важливо для майбутнього держави — наступні покоління мають виховуватися на  національній пам’яті.

«ПСЕВДОНАУЦІ ТА ІДЕОЛОГІЇ — НЕ МІСЦЕ В ЕФІРІ»

Віталій ТКАЧ, краєзнавець, Рівненщина:

— Телевізор мені не потрібен. Новини звик слухати по радіоканалах, а віднедавна знаходжу додаткову інформацію в Інтернеті. Інколи дивлюся ТБ в гостях. Культурна складова ефірів, на  жаль, жодних позитивних емоцій не викликає. Часто скачую з Інтернету і переглядаю науково-популярні фільми виробництва українських каналів. На жаль, їхня кількість загалом невелика. Є питання й щодо якості. Переконаний, що програми, які мали б заохочували глядачів цікавитися краєзнавством, насамперед повинні бути позбавлені псевдонауки та ідеології, причому будь-якої. На жаль, дуже часто нам пропонують продукт, в якому патріотичної істерії значно більше, ніж реальності і здорового глузду. Під маркою науки і культури подається примітивна конспірологія і псевдонаукові побрехеньки. Інший важливий критерій — актуальність для сучасної людини. Думаю, що сьогодні глядачам було б цікаво почути про проблеми, які стояли перед людьми минулого, про те, як їх вдавалося вирішувати, про походження тих чи інших речей, що нині нас оточують. Ну і третє, але не менш важливе, — оригінальність. Переконаний, що з цим проблем не виникне. І поменше б тої тужливої, плаксивої музики, що лунає практично в усіх історико-культурних фільмах.