Кажуть, весь світ, крім країн СНД, вже давно святкує не День перемоги, а День закінчення війни. Утім, телебачення - і наше, і російське - чесно намагалося перенести акцент: мовляв, не чергова дата мілітаристського успіху, але день Пам'яті та світлої скорботи.

Тут все було на руку: культ "військової тематики" у радянському кінематографі та естраді породив шедеври справжні та безсмертні, що пробуджують генетичну пам'ять повоєнних поколінь безпомилково і безвідмовно.

"Трагедія віку" - за такою назвою демонструвався на ГРТ та "Інтері" серіал Юрія Озерова, зроблений за матеріалами його ж колись тріумфальної кіноепопеї "Звільнення". У поєднанні з кінохронікою, що ринула на телеекран, батальні сцени серіалу виглядали досить фальшиво, тоді як сцени "у ставці" вражали вірогідністю. Транслюючи серіал слідом за ГРТ, канал "Інтер" чомусь переклав його назву на українську як "Трагедія віку" замість, як здавлося б, точнішої "Трагедія століття". І ця помилка раптом видалася більш значною і правдивою за помпезний оригінал. Трагедія віку, що її зазнало воєнне покоління півстоліття тому, знову наздоганяє тепер. Тоді вони були надто молодими, щоб вбивати і гинути. Тепер вони надто старі, щоб без нарікань прийняти сьогоднішній день. Як вчили нас усі ці роки - ними для нас врятований, і що перетворився для них фактично - на чорний день.

...Один з російських каналів показував хроніку маршу неофашистів у Мюнхені під девізом: "Наші діди не були злочинцями"...