«Живий театр»
Москвичі познайомили наших театралів зі своєю легендарною виставою «Три сестри», за яку колектив отримав дві престижні премії — «Золоті маски»: як кращу виставу і за режисуру.
У «Трьох сестрах» Петро Фоменко зрозумів головне: життя творять жінки. І поставив про це виставу. Три сестри, які народилися через сто років після смерті свого творця, у виставі, показаній «Майстернею П. Фоменка», — і є саме це життя. Контраст між жінками й чоловіками в «Трьох сестрах» Петра Фоменка — як між віртуозною джазовою імпровізацією та дисгармонією настроюваних інструментів. Чеховський бум сьогодні — очевидність, пишуть «Московські новини». Незвичайно поставив Чехова Фоменко. Передбачувано? Мабуть. Несподівано? Безперечно. У тій мірі, в який неочікувана реальність. Вибір акторок на головні ролі тут — уже трактування. Надзвичайно важливо, які вони. Ці — Ольга, Маша, Ірина — Галина Тюніна, Поліна і Ксенія Кутєпови молоді, чарівні, повні нервової енергії, щосекунди готові до радості й сліз, словом, перед нами оригінали, не підробки. Ірина (Ксенія Кутєпова) — центр будинку Прозорових. Уперше зрозуміло, чому до неї тягнуться серця... Андрій Прозоров (Андрій Козаков), старший брат, надія родини, спочатку зраджує дух дому, потім закладає сам будинок, програє не гроші, а себе. Дуже милий приживала Чебутикін (Юрій Степанов), поганий лікар, ледачий, байдужий («одним бароном більше, одним менше...»). Сольоний (Карен Бадалов) — амбіційний похмурий пошляк. У його образливому «ціп, ціп, ціп!», звернутому до барона Тузенбаха (Кирило Пирогов), темна сліпа ненависть до всього іншого. Серед учасників вистави — один всерйоз значний персонаж, який реабілітує всі очікування. Той, хто залишається за лаштунками, — постановник п’єси, Петро Фоменко...
Чехов на сучасній сцені, як правило, об’єкт гострих експериментів: Някрошюса, Жолдака, Марталера... Фоменко в «Трьох сестрах» зважився на класичну простоту. Він займається реконструкцією, віднімаючи з хрестоматійної п’єси дійсно необхідне сучасникам. А їм — як завше — потрібні свідчення небанального внутрішнього життя.
Завдання постановки вкладається в два слова — «живий театр»: зв’язки, які виникають і руйнуються, внутрішній рух, життя почуттів, що іскрить на сцені, накриваючи хвилями залу. Вистава здається простою, але ця простота обдумана і оплачена біографією. Режисура Фоменка останніх років, як повітря, невловимо насущна. На афіші вказано жанр: «етюди на шляху до вистави». До дії введено Людину в пенсне; її текст — із чеховських листів, а ремарки («Тихіше!», «Пауза!») — вигуки автора на репетиції. Прийом, який дорівнює штампу, свідомий: шлях до п’єси триває; те, що відбувається — не підсумок, і між словами («так ось цілий день говорять, говорять») необхідна пауза. Для театру. Дорослішаючи, сестри проходять шлях від дитячого прагнення щастя до примиренності. Їхні фінальні репліки — «Невдале життя!» Маші, «Працюватиму!» Ірини, «Навіщо ми живемо, навіщо страждаємо?!» Ольги — покриває музика, яка йде з полком, і прострочені надії відгукуються терпким присмаком майбутнього, всупереч усьому...
КОМЕНТАРІ
— Ми побачили добрий, високопрофесійний, ансамблевий театр, — сказав «Дню» актор Російської драми Валентин ШЕСТОПАЛОВ . — Я бачив масу вистав, поставлених на чеховський сюжет, але «Три сестри» Петра Фоменка дійсно вражають. Найбільш геніально, на мій погляд, було показати будинок Прозорових як вокзал, і це дуже вражає... Фоменко ставить вистави на акторський ансамбль і він у його майстерні є. Таких міцних акторських колективів-ансамблів сьогодні дуже мало. Фоменківські «Три сестри», з одного боку, романтичний, а з іншого — психологічний театр. Ця вистава запам’ятовується. Наприклад, один із глядачів сказав, що вперше весь чеховський текст почув... Кожна постановка Фоменка — це творчий пошук і тому його роботи цікаві не лише театральним «гурманам» (критикам, колегам, театрознавцям), але й звичайним глядачам. Коли я дивився «Трьох сестер», то з перших хвилин забув, що дивлюся роботу патріарха сцени, що це вистава відомого московського колективу... Радий, що побачив таке незвичайне трактування Чехова. Критики намагаються навішати ярлики: хороша чи погана вистава. Ніхто цього не знає. Адже в театрі кожна вистава грається «на живу» і вона буде несхожою на попередні. «Три сестри» — вистава складна, яка потребує від глядача уваги, співпереживання. Вона йде 3 години 50 хвилин, але я забув про час: актори, режисер, сценограф, тобто вся постановочна група мене захопили і я немовби прожив історію, розказану у виставі. У «Трьох сестрах» всі актори грали блискуче, демонструючи ансамблевий театр, тобто актори особливо не виділялися, а грали в єдиній команді...
— Мій приїзд у Київ був пов’язаний з Міжнародним фестивалем театральних шкіл, який проводив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, й я втішений, що мав змогу потрапити на фоменківських «Трьох сестер», — зiзнався «Дню» актор Львівського театру ім. М. Заньковецької Богдан КОЗАК . — Мої передчуття абсолютно виправдалися. Ця вистава має в собі певну культуру, сучасність, манеру існування актора на сцені, разом з тим, я побачив елементи мистецького перетворення. Зокрема, це яскраво було передано у грі акторів і структурі мовлення (у тому, як на сцені подається текст). До речі, у програмці зазначено, що педагогом з мови була Віра Камишнікова, тобто багато було приділено уваги тому, як актори повинні сьогодні говорити чеховський текст. Знаєте, коли актор на сцені перебуває у певному емоційному стані, граючи роль, інколи для глядачів не зовсім зрозумілі великі монологи, тиради, а у цій постановці Петра Фоменка їх уважно слухає публіка. Вистава дуже емоційно та драматично насичена тектсом: відносинами героїв, життєвими колізіями, конфліктами, і це дуже тонко зловлено режисером. Внутрішня структура чеховських образів виразно подана через мізансцени (які є дуже мистецькими). Передані цікаві перетворення. Наприклад, фінальний вихід Тузенбаха (Кирило Пирогов), який з’являється на сцені: у одній руці цивільне пальто і солом’яний капелюх, а в другій — військовий кашкет та шинель. Він надягає то одне, то друге, балансуючи на грані клоунади у розмові з Іриною (Ксенія Кутєпова), і цим передано роздвоєність героя. Дуже цікаво по-акторськи та по- режисерськи передано внутрішній стан тривоги Тузенбаха. Хочеться відзначити, що прекрасні образи трьох сестер блискуче зіграні актрисами Галиною Тюніною, Поліною та Ксенією Кутєповими. Навіть у другорядних ролях всі актори грають дуже переконливо. Треба сказати, що всі, зайняті у постановці, грають у єдиній режисерській стилістиці, а драматизм вистави образно передається мовою сценографії (художник Володимир Максимом). Штори-завіси, які закручуються у барокові колони, — і відразу виникає драматизм, експресія дії. Вражає фінальна сцена: військові покидають містечко (сонячний задник сцени відбиває тіні людей)... Прекрасно музично оформлена постановка (Оксана Глоба і Володимир Муат). Цікавий персонаж у пенсне, який читає п’єсу. Репетиція і дія «Трьох сестер» поєднані — це важливий штрих постановки і є камертоном вистави. Актори і герої п’єси вступають у діалог з чеховським персонажем, роблять паузи, а потім ідуть далі за сюжетом. І це робить акценти в постановці, а глядачів захоплює плин життя героїв... Фоменко по-режисерськи дуже цікаво прочитав Чехова у сучасній манері. Я вважаю, що всі, хто побував на «Трьох сестрах», запам’ятають цю постановку. Дуже добре, що гастролі «Майстерні П. Фоменка» співпали з фестивалем театральних шкіл, і виставу змогли побачити не лише українці, а й гості з-за кордону. Зокрема, дуже високо оцінили побачене митці з Польщі. «Три сестри» викликали дискусії серед театрознавців України. Можна сказати, що вистава послужила поштовхом для роздумів театралів та публіки. За останній час це найкраща постановка, яку я побачив. Після цих гастролей зрозуміло, що сучасний театр живий, а у своїй основі він є лабораторією людського духу...