З присвятою Бетховену і Скорику

У Львові завершився Міжнародний фестиваль музичного мистецтва «Віртуози»

За доброю традицією завдовжки в сорок років — наприкінці травня — на початку червня Львівська національна філармонія запрошувала львів’ян і гостей Львова відвідати концерти одного із найстаріших і наймасштабніших українських фестивалів «Віртуози», щоб насолодитися музичними композиціями у виконанні віртуозів із усього світу!
   ХХХХ, ювілейні, «Віртуози» тривали 18 днів — із 20 травня до 6 червня, а участь у них взяли понад 200 учасників — 28 солістів, шість колективів та дев'ять диригентів.

За задумом організаторів, 19 подій фестивалю, які відбувалися в Концертному залі імені Станіслава Людкевича, в соборі Святого Юра і в середмісті Львова — біля Палацу Потоцьких, символічно об’єднали минуле й сьогодення: «Віртуози» завершили святкування у Львівській філармонії 250-річчя Людвіга ван Бетховена (1770 — 1827) й ушанували пам'ять Мирослава Михайловича Скорика (1938 — 2020), адже 1 червня минув рік із дня смерті композитора.

Чимало подій «Віртуозів» перебігали під знаком «вперше» — йдеться і про прем’єрне виконання творів, і про молоді камерні колективи та молодих музикантів, які вперше виступили на фестивалі. Звучали й твори, які в Україні виконуються рідко — їх представили Академічний симфонічний оркестр філармонії, Академічний симфонічний оркестр «INSO-Львів» та Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова».

Організатори фестивалю вже розпочали підготовку до «Віртуозів»-2022. А підсумувати форум-2021 «День» попросив генерального директора Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика — Володимира СИВОХОПА.

ЕНТУЗІАЗМ ПУБЛІКИ

— Мені здається, що це був найкращий ювілей, який можна було побажати в теперішніх обставинах, — говорить Володимир СИВОХІП. — Тобто ми повернули зал, повернули глядачів до залу. Ми згадали, як відбувався 39-й фестиваль, — тоді міркували, чи його запускати, чи скасовувати? І все-таки провели 39-ті «Віртуози» — в онлайн-режимі, без публіки. Це стало нашим першим таким життєвим досвідом. А от тепер до залу повернулася публіка! Хоча частина залу в розібраному вигляді в партері, тому що оркестр сідає на двох рівнях — з дотриманням дистанції, незважаючи на те, що концертів було менше, ніж, скажімо, на 36-му, 37-му чи 38-му фестивалях, ми отримали абсолютно адекватне число глядачів, що підтвердило порівняння статистики зараз і в попередні роки. Тобто я радію, що «Віртуози» зберегли своє реноме, що публіка зацікавлена у фестивалі і за кілька днів після послаблення карантинних обмежень у Львові повернулася до залу філармонії.

— А за настроєм публіки відчувалося, що люди скучили за живим виконанням? Бо директори деяких театрів говорять мені, що за більш ніж рік карантину публіка втратила цікавість і тепер потрібно докладати неабияких зусиль, щоби повернути глядача до залу.

— Не можу сказати, що публіка втратила цікавість до філармонії. Я був майже на всіх подіях, і всі концерти, які відбулися у нас, закінчували оваціями стоячи! Раніше так не було. Усе залежало від програми та виконавців. Можливо, публіка була звикла до щоденного концертного життя. А зараз я побачив ентузіазм слухачів, які вітали всіх виконавців. Коли я диригував «Месою», то звернув увагу, що публіка аплодувала після кожної частини, що не завжди прийнято. Але, з іншого боку, це вітається, бо означає, що той, хто слухав, отримував задоволення від того, що ти виконуєш. Тому… Цей фестиваль відкрив нам багато нового — ніби нового контакту між музикантами і слухачами. І як на мене, цей контакт був найтепліший. Ми щойно, в неділю 6 червня, завершили фестиваль — це був концерт «Життя і смерть», на якому звучала музика Мирослава Скорика і музика його колег — європейських композиторів Арво Пярта, Кшиштофа Пендерецького, Сергія Прокоф'єва. Публіка витримала майже двогодинний концерт і дуже довго аплодувала стоячи. Тому й говорю, що люди спраглі отакого справжнього, живого, високоякісного музикування. І я радий, що фестиваль «Віртуози» надав таку можливість нашим слухачам.

НЕСПОДІВАНЕ ПОЄДНАННЯ

— Цей фестиваль відзначений присвятою Бетховену і Скорику. Що саме виконувалися? В якому контексті? І чи вдалося реалізувати вповні те, що планували?

— Те, чого ми хотіли досягти, вдалося реалізувати навіть не на 100%, а на 200%! Рік тому наш 39-й фестиваль ми присвятили Бетховену. Провели дводенний марафон у прямому ефірі — виконали дуже багато камерних творів Бетховена. Але розуміли, що на наступний фестиваль має переноситися його симфонічна спадщина, ті його твори, які вимагають перебування на сцені оркестру й більшої кількості людей. І 1 червня минулого року, коли 39-й фестиваль добіг кінця, стався дочасний відхід маестро Скорика. Я тоді зрозумів, що наш наступний фестиваль буде не тільки завершенням року Бетховена, а й початком і постійним продовженням вшанування 1 червня пам'яті Мирослава Скорика. Цього року так і виходить у нас. Ми виконували симфонії Бетховена і переходили у творчість Скорика та його оточення — Валентина Сильвестрова, Євгенія Станковича, Кшиштофа Пендерецького, який практично одночасно з ним відійшов, Арво Пярта, Петеріса Васкса… Хоч як дивно, але публіка була, публіка цього прагнула. Тобто це була доволі несподівана зміна переходу фестивалю «Віртуози» практично в сучасну музику. Ми цього раніше ніколи не робили! Упродовж останнього тижня «Віртуозів», тобто першого тижня червня, ми мали можливість насолоджуватися і сучасною музикою Мирослава Михайловича, і його колег. Але було також декілька виконань, які склали таку собі паралель Бетховену. Це був фортепіанний дует Оксани Рапіти й Мирослава Драгана. Програма так і називалася «Бетховен&Скорик», тому що вони виконували оригінальну музику Бетховена та оригінальні твори Мирослава Скорика, а також його знамениті джазові парафрази на теми Бетховена. А скрипалька, котра спеціально приїхала на фестиваль зі Сполучених Штатів Америки — львів’янка Соломія Івахів, показала у своєму концерті і твори Бетховена, і твори Мирослава Скорика. Отаке несподіване поєднання, що його рік тому ми навіть не планували. Але через певні обставини воно склалося само по собі на цьому фестивалі.

ЖИТИ З ІМЕНЕМ СКОРИКА

— Під час фестивалю було оголошено про Композиторський конкурс імені Мирослава Скорика. Розкажіть про це детальніше, будь ласка.

— Ідея конкурсу виникла рік тому, коли ми дізналися, що Маестро вже не з нами. І тоді постало питання: «А що ми робимо далі, щоби Маестро був з нами?». Уже відбулося кілька днів тому, 5 червня, відкриття надмогильної скульптури на Личаківському кладовищі, де похований Скорик. Ще від минулого року Львівська національна філармонія носить ім'я Мирослава Скорика. Також ми оголосили про започаткування Всеукраїнського конкурсу молодих композиторів імені Мирослава Скорика, який буде представлений цього року — після фестивалю «Контрасти». На завершення «Контрастів», 10 жовтня, твір переможця уже прозвучить. Тобто тим самим ми задекларували, що продовжуємо жити з іменем Скорика, продовжуємо тримати його біля нас, популяризувати його музику та його ім'я. І рухатися далі.

НІКОЛИ НЕ ВИКОНУВАНЕ

— На сорокових «Віртуозах» була грандіозна прем’єра…

— Насправді у нас прем’єр було доволі багато. Нам хотілося показати слухачам, що шукаємо нові твори. На самому початку фестивалю відбулася важлива прем’єра, яку я активно популяризував. Це була «Меса всіх святих» Яна Зеленки (1679 — 1745) — чеського композитора доби бароко, про якого світ практично нічого не знає, бо його лише тепер починають відкривати. Я називаю його «новітній Бах», «чеський Бах». Розуміючи, що «Віртуози»-2021 освячені дуже вагомими іменами, я шукав відповідний смисл, і «Меса всіх святих» цьому абсолютно відповідала. Отже, це було перше відкриття і перша велика прем’єра на фестивалі, адже цей твір виконувався вперше в Україні. Але згодом, у наступних програмах, у різних програмах — і Академічного симфонічного оркестру, і оркестру «INSO-Львів» під орудою Андрія Юркевича та Кирила Карабиця звучали твори, які раніше у нас не звучали, — це було справжнє відкриття. Відкриттям виявилися й виступи камерних ансамблів, зокрема — струнного квартету Vivere і Suprun Titova Duo, також — піаніста Дмитра Семикраса, кларнетиста Владислава Петрика, скрипальки Варвари Васильєвої. І завжди відкриття — участь у фестивалі відомих диригентів: Теодора Кухара, Вінсента Козловського, солістів скрипалів Валерія Соколова та Олега Каськіва, віолончеліста Назара Джурина, піаністки Оксани Рапіти, володарки чудового сопрано Софії Соловій і багатьох інших.

f

— Можливо, особливо для себе зробили якесь відкриття? Хоча, мабуть, кожен концерт готувався як подія?

— Це дуже суб’єктивно. І ви слушно зауважили, що практично кожен концерт нашого фестивалю готувався як подія, був своєрідним відкриттям. Але «Віртуози» мали свою концепцію, так звану мистецьку арку. І «Меса всіх святих» на початку фестивалю — немовби його освячення, яке відбулося з дивовижним успіхом. І на саме завершення фестивалю відбувся концерт «Життя і смерть», на якому ми ніби узагальнили ці досвіди через твори Арво Пярта, Кшиштофа Пендерецького, Мирослава Скорика та Сергія Прокоф'єва. З прекрасним солістом Назаром Джуриним ми виконали ці твори, які немовби підвели риску — під фестивалем, під нашим життям з продовженням на майбутнє, адже фестиваль входить у своє п’яте десятиліття.

— Мабуть, уже складаєте плани на 41-й фестиваль?

— Невдовзі збираюся провести нараду, де подякую всім членам команди «Віртуозів» — за успішну роботу на сороковому фестивалі. Водночас поставлю завдання скласти якнайкращі плани, щоб через рік ми знову приємно здивували нашого слухача.