Василь Вовкун: «Українізуймо творчий процес створення опер і балетів»

Розмова з генеральним директором – художнім керівником Львівської національної опери про роботу впродовж понад чотирьох місяців війни. Але не тільки

Кілька днів тому «День» розповідав про підсумки театрального, 122-го, сезону Львівської національної опери, де з подачі завліта театру Стефанії Олійник, велика подяка їй за це, абсолютно чітко розписано чи не всі нюанси подій 2021 – 2022 з особливим акцентом на те, що 24 лютого, з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, життя всіх нас, в тім числі – театральної спільноти, розділилося на «до» і «після» (див. публікацію у «Дні» від 21 червня «З життя «до і «після». У Львівській національній опері завершився театральний сезон»). Варто, вочевидь, додати, що й перед тим всім нам було непереливки – через майже дворічну пандемію коронавірусу, який привніс (і в театральне життя – зокрема) низку якщо не заборон, то обмежень – точно.

Але мені все ж хотілося поговорити особисто з Василем Володимировичем Вовкуном, аби з'ясувати деякі моменти – як небайдужої до театру людини.

Генеральний директор – художній керівник Львівського національного театру опери і балету імені Соломії Крушельницької – Василь Володимирович Вовкун

Передусім зазначу, що закінчила сезон сезон Львівська опера 19 червня – однією із найвідоміших опер славетного італійського композитора Джакомо Пуччіні «Богема». Принагідно: Василь Вовкун планує її оновити. Розповідає, що має контракт з Італією, з одним із найпрестижніших фестивалів – Пуччіні (Festival Puccini заснований 1930 року, проводиться щоліта у Великому театрі просто неба в Торре дель Лаго провінції Лукка. – Т.К.). Також Василь Вовкун каже, що переконав дирекцію і президента  фестивалю присвятити цьогорічну подію Соломії Крушельницькій (23 вересня 1872 – 16 листопада 1952), 150-річчя від дня народження якої відзначатимуть поточного року. А ще каже, що планується до восьми вистав в Італії з повним виїздом оркестру, хору, солістів. Буде і балет зайнятий, і технічні служби. Тобто це – поважні гастролі.

Почну ж розмову з Василем Вовкуном все ж з відзначення ювілею патронеси театру. То буде чи не буде його, того святкування? Адже підготовка проводилася серйозна – на всіх рівнях, в тім числі – державному. І заздалегідь.

Фрагмент опери «Богема» Пуччіні

Не можу оминути увагою святкування 150-річчя Крушельницької.  Планувалося ж велике, з багатьма дуже цікавими заходами відзначення уродин Соломії Амвросіївни. «День» висвітлював спільні підготовчі події до ювілею – Львівської національної опери і Музею Соломії Крушельницької, в тім числі – благодійний аукціон. І конкурс вокального мистецтва у Львівській опері мав відбутися – імені Соломії Крушельницької . Але ж не так сталося, як гадалося. Війна!

– Так, конкурс скасували. Але заходи будуть. Думаю, що нам вдасться хоча би провести у Львівському оперному фестиваль камерних опер. На жаль, фінансово це теж повноцінно неможливо зробити. Але ми ведемо переговори із солістами, які працюють і в Метрополітен Опері, і в інших престижних театрах. Будуть солісти і солістки зі всієї України. Також ми повністю поновлюємо балет Пуччіні – Скорика «Повернення Баттерфляй». Обов'язково мусить бути вистава «Мадам Баттерфляй». Зробимо й виставку. Тобто ми від ідеї відзначення ювілею Соломії Крушельницької не відмовляємося. Також ми з вами згадували фестиваль в Італії, який теж пройде під егідою Крушельницької. І це теж – лобіювання Львівської національної опери. Погоджуюся, що це не той масштаб, на який ми розраховували, бо хотіли, щоби в кожному театрі, де виступала Крушельницька, різні виконавці заспівали арії «Мадам Баттерфляй» і щоби це зв’язало нас у світовому контексті, бо Соломія співала не тільки в Європі – в Аргентині також. І ми, до речі, цієї ідеї не покинули – ведемо переговори.

Фрагмент актуальної (сучасної) трактовки опери «Дон Жуан» Моцарта



Також майже вже домовилися про те, щоби в оперному театрі «Ла Скала» у Мілані не називали Крушельницьку полячкою. А вона в них, в тодішньому історичному контексті, зазначена як полячка. На той час це було природно і вмотивовано. А зараз вони вже розуміють, що Крушельницька – велика українська співачка. 

До речі: і ювілею Лисенка (10 березня 1842 – 24 жовтня 1912) особливо ніхто й не відзначив. За словами міністра культури, це зробила тільки Львівська опера. Ми закінчили концерт молитвою Миколи Лисенка «Боже великий, єдиний», і, тільки-но прозвучали останні ноти, пролунала повітряна тривога.  Це, до речі, зазнято у прекрасному документальному фільмі «Опера на війні» для франко-німецького культурного телеканалу ARTE. Журналісти, які готували цей фільм, прожили з нами понад два тижні, дуже з нами досі дружать, часто нам пишуть і навіть допомагають.

У нас мала бути цього року опера французького композитора Франсіса Пуленка «Діалоги кармеліток». І я приємно здивований тим,  що отримав листа від директора Французької національної опери «Чим можемо допомогти?». І не тільки від нього. Ми відповіли, що потребуємо помічників, котрі займалися б і з хором, і з солістами, і це дуже важливо, тому що французького репертуару ми не так багато виконуємо. От зараз шукаємо фінансового партнера…  Можливо, і це вийде. Словом, працюємо. Коли порівнюєш те, що відбувається на Сході, і те, що є у нас… Я зібрав колектив і сказав: «Не може бути стогону, не може бути депресії – маємо працювати».

Фрагмент балету «Жізель» Адана

Ми зробили в театрі онлайн-показ  на весь світ Третьої симфонії Лятошинського, на  крісла поклали умовні квитки і тюльпани («День» писав про цю подію. – Т.К.) – бо ті люди могли прийти в театр, а вже ніколи до нього не прийдуть . Ми це зробили театралізовано, можливо, це було дуже ризиковано, бо це симфонія, але думаю, що нічого не порушили – на сцену виходили ангели з національним прапором на щоці. Ідея, що все має перетворитися на пісок, прийшла мені вночі… Маємо гарні відгуки. Це добре.

Робимо прем’єру з  на осінь німецьким режисером Андреасом Вайріхом та сценографкою й дизайнеркою костюмів Анною Шеттль – вони ставили нам  Бортнянського  – «Алкід» і «Сокіл» («День також неодноразово писав про цю постановку. – Т.К.). Ставитимемо «Страшну помсту» Станковича за Гоголем. Для мене це – експеримент. Але відразу ж маю зазначити, що для мене закінчується експеримент там, де закінчується естетика. І мені дуже це важить.

Важливий погляд німців через призму погляду Станковича на Гоголя. Ми вже майже затвердили костюми і сценографію.

Фрагмент фольк-опери-балету-феєрії «Коли цвіте папороть» Станковича

Можливо, німці зацікавляться українською музикою. Я їм пропоную «Чуже обличчя» Юрія Ланюка. Вважаю, що це – творчий вибух.

Також цей рік – Григорія Сковороди, до якого ми робимо дві речі: виконаємо до Дня Незалежності «Сад Божественних пісень» Карабиця і зараз почалася постановка – зовсім несподівана подача Сковороди в балеті.

– Як щодо музики?

– От, власне, зараз добираємо. Я таке робив уже років 15 чи 20 тому, і це була світова музика. А зараз іде пошук – музика має бути українською. І Станкович, і Сковорода точно будуть зроблені. За будь-яких обставин.

По всій Україні триває дерусифікація. У Львові, зокрема, перейменують 53 вулиці. Але я зараз – геть не про це. У Львівській опері – прекрасна вистава «Лебедине озеро» Чайковського, з якою ви багато і з великим успіхом гастролювали за межами України. То чи відмовлятиметеся від неї? Те саме стосується творів Ігоря Стравінського, Родіона Щедрина, Олександра Даргомижського, Миколи Римського-Корсакова… Це перше, що спадає на думку. 

Фрагмент опери для сімейного перегляду «Лис Микита» Небесного



– Мені багато ставили таких запитань журналісти іноземних видань.  І я відповідав: «Якщо російська культура не справилася у себе вдома, бо такі звірства, таке варварство у ХХІ столітті – це ганьба! Тим більше, що їхня, соціалістична, ідеологія начебто будувалася на гуманності, засуджувала жорстокість фашистів у ІІ Світовій війні… Здавалося, що це вже мало би бути в крові»… А ми тепер маємо рускій мір.

Думаю, що питання про твори класиків російської музики – неоднозначне. Я не хочу брехати перед собою, і колегам про це сказав.  Любий театр повернеться до «Лебединого озера». Але не зараз. Зараз справді треба витримати паузу. Для переосмислення.  Пауза – це і про акторів на сцені, і про зал.

То українізуймо творчий процес створення опер і балетів. Одначе до того вдається, на жаль, тільки Львівська опера.

І це зараз говорю не заради похвальби. Я це розумів, ще будучи міністром культури (2007 – 2010 рр. – Т.К.). Колись робив конкурс лібрето до опери – переглядав усі, і воно мене жахало.

Так, є опери, приміром, Віталія Кирейка. Але час іде. Акценти змінюються.  Стилістика змінилася.

Фрагмент опери «Мадам Баттерфляй» Пуччіні

Замовляємо музику Станковичу – він зробив для нас «Псалми війни». Небесний робив на наше замовлення «Лиса Микиту». Замовили Ланюку «Чуже обличчя». Зараз закінчує Родін за Лемом балет «Соляріс». Далі Родін відразу береться за вистраждане мною лібрето опери «Мазепа»...

Маємо 8 творів за 5 років – із самого нуля.

Ще хочу замовити кілька творів, бо я їх відчуваю на сцені.

Якби ж отак: ми – 8, Національна опера  – 10, Одеська – 8, Харківська –8,  Дніпровська – 5…

Композиторів у нас достатньо. Але треба, щоби вони були готові до сцени.

Але ж опери кожного дня не пишуться…

– Так.  Одначе в маленькій Естонії 30 композиторів пишуть для оперного театру. Бо є процес. Дуже хочу, щоби такий процес відбувався і в нас. Щоби для композитора  стало модним – написати оперу.

Фрагмент балету «Повернення Баттерфляй» Пуччіні – Скорика



За ті понад 4 місяці війни доволі багато працювала з директорами театрів, і вони мені говорили про те, що мають неабиякі проблеми з репертуаром, бо актори – або в ЗСУ, або в теробороні. У вас як із тим?

– Хлопці з наших технічних цехів – у теробороні. Щодо майстрів сцени (перша і вища категорія), то вони мають бронь. Це офіційно. Тобто нас це не торкнулося. На початку війни виїхали до Польщі ті, хто має трьох дітей. Зараз вже майже всі повернулися. Ми не відчуваємо дефіциту кадрів. Працюємо злагоджено.

Пане Василю, ми доволі часто говоримо з вами  про міжнародну співпрацю Львівської опери. Отож спитаю, хто найбільше вразив вас в часі війни як друг України?

– З 2007 року я дружу з Вальдемаром Домбровскім – директором Варшавської опери і колишнім міністром культури Польщі. Сталося так, що до мене, до Львова, приїхала родина. Внучці – 1 рік і 8 місяців. Але повітряні тривоги почали наганяти такий страх, що я їх перевіз у Жовкву – думав, що, може,у маленькому містечку буде спокійніше. Але одного ранку о сьомій годині телефонує мені Тетяна, дружина сина, і каже: «Перевезіть нас кудись, бо діти здригаються і я теж». І цього ж дня зателефонував мені Вальдемар: «Василий, где твои женщины?». Йому багато років, і він спілкується російською. Кажу: «У Львові». У відповідь: «Завтра придет машина, они должны быть у меня». І так сталося.

Я нещодавно був на третьому турі міжнародного конкурсу оперних співаків імені Станіслава Монюшка, і він, виступаючи, сказав про Україну, підняв мене перед усім залом («Тут є директор Львівської опери») – я почув аплодисменти.

Фрагменти прем'єрної постановки опер «Сокіл» та «Алкід» Бортнянського

Колись аналогічну ситуацію спостерігав за президентства Ющенка в Оттаві – ми їхали з аеропорту, і все довкола було у наших національних прапорах.

Те саме зараз у Варшаві, яка вся – у синьо-жовта. Це просто неймовірно!

Вальдемар після урочистостей запросив мене на вечерю і вибачився за те, що говорить російською: «Мне противно!».

Польща розуміє, що може бути наступною за Україною. Але чи вона чинить так, дружньо, по відношенню до нас тільки через страх? Думаю, ні.

Мені здається, що й Західна Україна вчинила би так само по відношенню до Польщі, якби там сталася біда.

Фрагмент постановки Третьої симфонії Лятошинського

– Чи не здається вам, що зараз відбувається той момент, коли звикаємо до війни?

– Може, й так. Є багато питань до обговорення.

Але чомусь зараз дуже мало хто говорить про те, що після війни буде страшенна депресія в країні. Воно ж швидко не минеться! До речі, щойно згаданий мною Вальдемар, який і час ІІ Світової був дитиною, розповідав мені, чи не кожної ночі чує сирени.  Тобто це – травма на все життя. І ми маємодо цього готуватися. Тому що, приміром, який би новий і кращий будинок не побудується, нас триматиме той, старий, який був найкращим. Така людська психологія.

І тут, власне, – велика роль мистецтва. Ми відчинилися для глядача першими у Львові, 1 квітня.

– І хто були ваші перші глядачі?

– Переселенці. По багатьох видно, що в театрі – вперше! Наприклад, аплодують не там, де треба, не розуміють, що то – просто пауза.

Крім того, тривоги під час вистав. Так, ми підготували укриття, де можна посидіти, попити водички, подивитися телевізор… Вперше «накрило» на «Гала-балеті» – щойно концерт почався. Але після відбою всі повернулися до залу. Ніхто не пішов!

Також придбали металошукачі, щоби, про всяк випадок, обстежити публіку при вході. Недешево вони нам обійшлися. Але мусимо! Слава Богу, досі ні в кого нічого не знайшли… І глядачі ставляться до такої перевірки з розумінням – нарікань нема.

– Цінову політику зробили гнучкішу? Знизили вартість квитків?

– Звичайно. І збираємо непогані зали. З урахуванням воєнного стану. Наприклад, на «Жізель» Адана.

Щодо віку щось скажете?

– На «Дон Жуана» Моцарта, приміром, йде молодий, до 40 років, глядач. На «Тоску» Пуччіні приходить трошки інша публіка. Тобто є по-різному.

Але загалом балет сприймається краще, ніж опера. Бо будь-яка опера – це драма чи навіть трагедія. А трагедій і так в житті зараз достатньо.

Хоча балет» «Жізель» – це також трагедія. Але люди хочуть бачити цю красу. Тому й говорю, що балет має більший попит – ми його часто ставимо і в п’ятницю, і в неділю.

– Принагідно, з вашого міністерського досвіду, хотіла поцікавитися роботою міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка…

– Ткаченко на початках роботи в міністерстві і зараз – два різні Ткаченки. Він вже пізнав галузь, і тепер на нарадах точаться інші, професійні, розмови.

Мені свого часу було легше, бо я був першим заступником Танюка у Національній спілці театральних діячів.

А Ткаченко – телевізійник. А зараз, повторю, я маю з паном Олександром професійну розмову, в якій мене чують і я чую.

Насамкінець – про відпустку. Що генеральний директор – художній керівник Львівської опери робитиме у відпустці? Чи він відпочиватиме? Чи далі працюватиме, але вже за межами театру?

– Маю дім за містом, під Києвом. Там все цвіте і без мене. А улюблене заняття Вовкуна – фітодизайн на шістьох сотках. От показую вам – маю фото у телефоні. Маю посеред двору оксамитовий ірис. Маю лаванду японську, барбарис… У мене – 35 видів хвойних порід. Сорок кущів троянд.



– А суто по-нашому – картопля, огірки, помідори, редис, кабаки, кріп-петрушка?..

– Дружина трошки має – огірочків, помідорів, кропу, салату… Є! Це її ділянка праці. А моє – англійський сад!

 

Фото Олени ХРАМОВОЇ та з особистого архіву Василя ВОВКУНА