Вакцина проти вірусу душі

29 квітня відзначаємо Міжнародний день танцю

Ця дата народження історично значущої постаті —  французького балетмейстера  Жана Жоржа Новерра, автора книги «Листи про танець і балети», написаної ще у ХVІІІ столітті. А з  1982 року Міжнародна Рада Танцю CID UNESCO, що об’єднує усі форми танцю — ініціювала в цей день проведення свята улюбленого мистецтва  на всій планеті. 

БУТИ В ГАРМОНІЇ ІЗ СУЧАСНИМ ЖИТТЯМ

Неприбуткова організація  постійно розсилає месенджі , що  мають за мету залучити до танцю якомога більше професіоналів та аматорів. Та довести, що танець-це не тільки розвага! Гасла лідерів міжнародного руху    завжди наполягають  на свободі у  визначенні змісту святкування Дня танцю, тож підкреслюють наявність великої міжнародної танцювальної родини, у якій все має бути в гармонії із сучасним життям.

Що ж насамперед хвилює Міжнародну Раду танцю? Це і зближення культур за умов глобалізації, і вихід танцю до природи — адже його можна виконувати у будь-якому місці просто неба. Оскільки танець є універсальною мовою, це — своєрідний паспорт, що відкриває двері в інші країни. Танець сприяє   взаєморозумінню,   толерантності.  Глядачі ще більше оцінять танцювальні вистави, якщо в них будуть задіяні різні види мистецтва, починаючи з класичного  і закінчуючи сучасними —  мультимедіа, світловий і звуковий дизайн тощо. Раніше танець подолав разом з людьми  економічну кризу, а тепер має перебороти й пандемію, насаджуючи здоровий спосіб життя, втішаючи глядача мистецтвом священним, езотеричним, прекрасним. Окрім відпочинку і мистецтва, танець стає й мірилом справжньої совісті, прагненням до вищого значення людини. Усе це, в тому числі   просування ідеї загальної історії і пам’яті в цілях примирення, подолання  стихійних лих, насильства і соціальної нерівності — цінності, що відстоюються ЮНЕСКО.

ВИСТУПАЄ ПРЕМ’ЄР «КИЇВ МОДЕРН-БАЛЕТУ» АРТЕМ ШОШИН / ФОТО НАДАНО «КИЇВ МОДЕРН-БАЛЕТОМ»

ХТО СЬОГОДНІ ОПИНИВСЯ У СТАНІ ДЕПРЕСІЇ

Водночас танець за умов пандемічних обмежень може звернутися до розуму та серця кожного, хто сьогодні опинився у стані депресії. Адже молодше покоління, що полюбляє дискотеки, кафе та розважальні заклади,  поступово втрачає здатність отримувати задоволення від дозвілля серед родичів та сусідів. Колись саме літні люди ставали душею компаній, коли    напівзабуті пісні й танці передавалися через покоління та уціліли,  стимулюючи відродження фольклору. Голова Міжнародної Ради танцю грек Алкіс Рафтіс вважає, що спільними зусиллями  ми подолаємо цей глобальний виклик і навіть зможемо створити вакцину проти вірусу душевного дискомфорту. 

Алкіс Рафтіс тривалий час є ідеологом всіх заходів Міжнародної Ради танцю, що сприяють  розширенню спілкування професіоналів танцю у всьому світі. Завдяки його пропозиції та зусиллям, в Україні кілька років тому теж виникла самостійна секція цієї організації.  Отже свято святом, а проблеми, які виникають у нашому танцювальному середовищі, треба якось вирішувати. Спробуємо їх для цього бодай коротко охарактеризувати.

Головна вада, як на мене, це  відчуття вторинності нашої вітчизняної хореографічної продукції. Це дійсно викликає занепокоєння, бо оригінальних, насправді еврістичних постановок, на українській сцені не дуже багато,  і вони пов’язані, перш за все, з іменами зарубіжних постановників —  Дуайта Родена, Олександра Абдукарімова (нині мешканця Берліну), Марчелло Алджері, Едварда Клюга. Та й  у їхніх композиціях, за великим рахунком, можна побачити певну кількість відвертих запозичень.  Чому так?  Чому в такій танцювальній країні як наша,  уславленій  постатями  від С.Лифаря до   В. Малахова, від В. Авраменка до П. Вірського, замало видатних постановників, але забагато  плагіаторів та  епігонів?

Як на мене, розгадка криється в тому, що   Україна запізно увійшла до кола міжнародної хореографічної колаборації. Спотворені уявлення про «реалізм» у часи радянської ідеології затримали цей процес та долучення до модерної кулььтури, яка вважалася у нас «буржуазною». Далі процес пішов значно скоріше, але важливі етапи його послідовності були «скорочені» та перетворилися на безоглядне копіювання зовнішньої форми. А коли стали доступними відеозаписи сучасної західної хореографії, то ситуація виявилася зовсім неконтрольованою.  Раніше здавалося, що штампи існують хіба що в балетному мистецтві, де кожен кваліфікований виконавець може скласти комбінації в репетиційному класі,  як пазли,  на власний розсуд та оголосити себе постановником. Тепер подібні  стандартні комбінації можна побачити і у сучасному танці.  Вони також напрацьовані під час навчання новим елементам хореографії, але іноді використовуються недоцільно, поза сенсом задуму, емоційного стану та логіки танцювальної композиції.

Проте, якщо в балеті  це очевидно з огляду на його усталені академічні правила, то в сучасній хореографії запозичення  та художні недоречності легше завуалювати. Біда в тому, що автори хореографічного твору часом мають дуже слабке уявлення, яким чином висловити ті чи інші ідеї мовою танцю. А про режисерські  прийоми знають ще менше. Що ж до філософії танцю, справи тут взагалі кепські.    Суттєво не змінюють загальної картини роботи деяких прихильників  експериментального танцю, яких (у всякому разі до цього часу) підтримував Український культурний фонд. Вони, на мою думку,  ще не перетнули рамки лабораторних досвідів, не отримали того презентаційного вигляду, коли глядач із зацікавлностю чекає продовження та розвитку експерименту. 

ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ВИКЛИКИ

Доречним буде прокоментувати деякі деталі раннього творчого шляху нашого видатного балетмейстера, організатора та керівника «Київ модерн -балету» Раду  Поклітару. На початку кар’єри в Україні йому багато закидали щодо запозичень від західних балетмейстерів, несамостійності творчого почерку. Але з плином часу  виявилося, що Раду Віталійович має найголовне — філософію власної творчості і вміє висловити її сповненими емоцій рухами та оригінальними сценічними прийомами. Головне ж — до створення кожного нового балету  керівник «Київ модерн-балету» підходить творчо, з тими оригінальними «сюрпризами», яких, власне й чекають прихильники його творчості — неординарними пластичними рішеннями, гумором у виконавському та постановочному рішенні, достеменним психологізмом,  суто сучасним підходом до проблем сьогодення.

Цілком можливе запитання: а яким чином виправити ситуацію, як додати інноваційності у існуючі та майбутні постановки сучасних хореографів? Відповідь доволі проста: не використовувати шаблонні та поверхові прийоми в танці, а повернутися до достеменної мови тіла, яка криється у повсякденних рухах, багатій емоційній палітрі сучасної людини значно більше, ніж у її скупих мовних повідомленнях. Тоді сучасний танець знову «оживе» та буде впізнаваним та оригінальним, відповідатиме усім вимогам академічної та творчої доброчесності.

Про це, до речі, йшлося і в доповідях міжнародної науково-практичної конференції  «Хореографічна культура сучасності: глобалізаційні виклики», що відбулася  напередодні Міжнародного дня танцю у Київському національному університеті  культури і мистецтв. Фахівці з факультету хореографічного мистецтва та наші колеги  з  Біларусі, Литви, КНР та Канади, інших українських вишів,  а також практики танцю  дійшли  висновку, що глобалізаційні виклики та ситуація зі світовою пандемією коронавірусу потребують фахової, стратегічної відповіді. Себто наші наміри  та можливості ведуть за межі спостереження й відомого досвіду, а  діяльність хореографів має призвести як до збереження власних традицій, так водночас і до танцю   інноваційного,        що підводить українську культуру на світовий рівень. Здається, дуже слушні думки напередодні міжнародного свята танцю.

Вакцина проти вірусу душі

Вакцина проти вірусу душі

29 квітня відзначаємо Міжнародний день танцю

Ця дата народження історично значущої постаті —  французького балетмейстера  Жана Жоржа Новерра, автора книги «Листи про танець і балети», написаної ще у ХVІІІ столітті. А з  1982 року Міжнародна Рада Танцю CID UNESCO, що об’єднує усі форми танцю — ініціювала в цей день проведення свята улюбленого мистецтва  на всій планеті. 

БУТИ В ГАРМОНІЇ ІЗ СУЧАСНИМ ЖИТТЯМ

Неприбуткова організація  постійно розсилає месенджі , що  мають за мету залучити до танцю якомога більше професіоналів та аматорів. Та довести, що танець-це не тільки розвага! Гасла лідерів міжнародного руху    завжди наполягають  на свободі у  визначенні змісту святкування Дня танцю, тож підкреслюють наявність великої міжнародної танцювальної родини, у якій все має бути в гармонії із сучасним життям.

Що ж насамперед хвилює Міжнародну Раду танцю? Це і зближення культур за умов глобалізації, і вихід танцю до природи — адже його можна виконувати у будь-якому місці просто неба. Оскільки танець є універсальною мовою, це — своєрідний паспорт, що відкриває двері в інші країни. Танець сприяє   взаєморозумінню,   толерантності.  Глядачі ще більше оцінять танцювальні вистави, якщо в них будуть задіяні різні види мистецтва, починаючи з класичного  і закінчуючи сучасними —  мультимедіа, світловий і звуковий дизайн тощо. Раніше танець подолав разом з людьми  економічну кризу, а тепер має перебороти й пандемію, насаджуючи здоровий спосіб життя, втішаючи глядача мистецтвом священним, езотеричним, прекрасним. Окрім відпочинку і мистецтва, танець стає й мірилом справжньої совісті, прагненням до вищого значення людини. Усе це, в тому числі   просування ідеї загальної історії і пам’яті в цілях примирення, подолання  стихійних лих, насильства і соціальної нерівності — цінності, що відстоюються ЮНЕСКО.

ВИСТУПАЄ ПРЕМ’ЄР «КИЇВ МОДЕРН-БАЛЕТУ» АРТЕМ ШОШИН / ФОТО НАДАНО «КИЇВ МОДЕРН-БАЛЕТОМ»

ХТО СЬОГОДНІ ОПИНИВСЯ У СТАНІ ДЕПРЕСІЇ

Водночас танець за умов пандемічних обмежень може звернутися до розуму та серця кожного, хто сьогодні опинився у стані депресії. Адже молодше покоління, що полюбляє дискотеки, кафе та розважальні заклади,  поступово втрачає здатність отримувати задоволення від дозвілля серед родичів та сусідів. Колись саме літні люди ставали душею компаній, коли    напівзабуті пісні й танці передавалися через покоління та уціліли,  стимулюючи відродження фольклору. Голова Міжнародної Ради танцю грек Алкіс Рафтіс вважає, що спільними зусиллями  ми подолаємо цей глобальний виклик і навіть зможемо створити вакцину проти вірусу душевного дискомфорту. 

Алкіс Рафтіс тривалий час є ідеологом всіх заходів Міжнародної Ради танцю, що сприяють  розширенню спілкування професіоналів танцю у всьому світі. Завдяки його пропозиції та зусиллям, в Україні кілька років тому теж виникла самостійна секція цієї організації.  Отже свято святом, а проблеми, які виникають у нашому танцювальному середовищі, треба якось вирішувати. Спробуємо їх для цього бодай коротко охарактеризувати.

Головна вада, як на мене, це  відчуття вторинності нашої вітчизняної хореографічної продукції. Це дійсно викликає занепокоєння, бо оригінальних, насправді еврістичних постановок, на українській сцені не дуже багато,  і вони пов’язані, перш за все, з іменами зарубіжних постановників —  Дуайта Родена, Олександра Абдукарімова (нині мешканця Берліну), Марчелло Алджері, Едварда Клюга. Та й  у їхніх композиціях, за великим рахунком, можна побачити певну кількість відвертих запозичень.  Чому так?  Чому в такій танцювальній країні як наша,  уславленій  постатями  від С.Лифаря до   В. Малахова, від В. Авраменка до П. Вірського, замало видатних постановників, але забагато  плагіаторів та  епігонів?

Як на мене, розгадка криється в тому, що   Україна запізно увійшла до кола міжнародної хореографічної колаборації. Спотворені уявлення про «реалізм» у часи радянської ідеології затримали цей процес та долучення до модерної кулььтури, яка вважалася у нас «буржуазною». Далі процес пішов значно скоріше, але важливі етапи його послідовності були «скорочені» та перетворилися на безоглядне копіювання зовнішньої форми. А коли стали доступними відеозаписи сучасної західної хореографії, то ситуація виявилася зовсім неконтрольованою.  Раніше здавалося, що штампи існують хіба що в балетному мистецтві, де кожен кваліфікований виконавець може скласти комбінації в репетиційному класі,  як пазли,  на власний розсуд та оголосити себе постановником. Тепер подібні  стандартні комбінації можна побачити і у сучасному танці.  Вони також напрацьовані під час навчання новим елементам хореографії, але іноді використовуються недоцільно, поза сенсом задуму, емоційного стану та логіки танцювальної композиції.

Проте, якщо в балеті  це очевидно з огляду на його усталені академічні правила, то в сучасній хореографії запозичення  та художні недоречності легше завуалювати. Біда в тому, що автори хореографічного твору часом мають дуже слабке уявлення, яким чином висловити ті чи інші ідеї мовою танцю. А про режисерські  прийоми знають ще менше. Що ж до філософії танцю, справи тут взагалі кепські.    Суттєво не змінюють загальної картини роботи деяких прихильників  експериментального танцю, яких (у всякому разі до цього часу) підтримував Український культурний фонд. Вони, на мою думку,  ще не перетнули рамки лабораторних досвідів, не отримали того презентаційного вигляду, коли глядач із зацікавлностю чекає продовження та розвитку експерименту. 

ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ВИКЛИКИ

Доречним буде прокоментувати деякі деталі раннього творчого шляху нашого видатного балетмейстера, організатора та керівника «Київ модерн -балету» Раду  Поклітару. На початку кар’єри в Україні йому багато закидали щодо запозичень від західних балетмейстерів, несамостійності творчого почерку. Але з плином часу  виявилося, що Раду Віталійович має найголовне — філософію власної творчості і вміє висловити її сповненими емоцій рухами та оригінальними сценічними прийомами. Головне ж — до створення кожного нового балету  керівник «Київ модерн-балету» підходить творчо, з тими оригінальними «сюрпризами», яких, власне й чекають прихильники його творчості — неординарними пластичними рішеннями, гумором у виконавському та постановочному рішенні, достеменним психологізмом,  суто сучасним підходом до проблем сьогодення.

Цілком можливе запитання: а яким чином виправити ситуацію, як додати інноваційності у існуючі та майбутні постановки сучасних хореографів? Відповідь доволі проста: не використовувати шаблонні та поверхові прийоми в танці, а повернутися до достеменної мови тіла, яка криється у повсякденних рухах, багатій емоційній палітрі сучасної людини значно більше, ніж у її скупих мовних повідомленнях. Тоді сучасний танець знову «оживе» та буде впізнаваним та оригінальним, відповідатиме усім вимогам академічної та творчої доброчесності.

Про це, до речі, йшлося і в доповідях міжнародної науково-практичної конференції  «Хореографічна культура сучасності: глобалізаційні виклики», що відбулася  напередодні Міжнародного дня танцю у Київському національному університеті  культури і мистецтв. Фахівці з факультету хореографічного мистецтва та наші колеги  з  Біларусі, Литви, КНР та Канади, інших українських вишів,  а також практики танцю  дійшли  висновку, що глобалізаційні виклики та ситуація зі світовою пандемією коронавірусу потребують фахової, стратегічної відповіді. Себто наші наміри  та можливості ведуть за межі спостереження й відомого досвіду, а  діяльність хореографів має призвести як до збереження власних традицій, так водночас і до танцю   інноваційного,        що підводить українську культуру на світовий рівень. Здається, дуже слушні думки напередодні міжнародного свята танцю.