«Український шоу-бізнес чесніший за російський», —

вважає один із найкомпетентніших його знавців Олександр Євтушенко Бесіду вела Вікторія НАДИКТО Він — один із творців музичної передачі «Тинди-Ринди», непотоплюваного феномену українського телебачення, головний редактор журналу «Галас», мабуть, найбільш професійного та об’єктивного видання про поп-музику в Україні.

— Існує думка, що на Україні шоу є, а бізнесу немає. Ви із цим згодні?

— Це було справедливим років два тому. Нині все змінилося. Якщо люди вирушають у всеукраїнські тури, отримують за виступи дуже добрі гроші, знімають дорогі кліпи, випускають компакт-диски, значить, у цій сфері крутяться чималі гроші, отже, бізнес є. В Україні існує з десяток розкручених артистів і груп, які з точки зору шоу-бізнесу є максимально рентабельним, на їхніх іменах заробляють цілі організації. Наприклад, ім’я Ірини Білик приносить чималі прибутки студії Nova Records.

— А хто з виконавців, котрі нещодавно дебютували, видається вам найбільш перспективним?

— Марина Одольська, Катя Chilli, Інеса, групи — «Нічлава», «Небесна Копалина», «Королівські зайці». По-моєму, сильний ривок зробила торік «Червона рута»: на фестивалі було декілька дуже своєрідних молодих музикантів. Однак у популярних телепрограмах, таких як «Мелорама» або «Пісня року», вважають за краще представляти лише відомі імена.

— Це свідчить про відсталість мислення авторів цих програм?

— Я так не вважаю. По-моєму, наші музичні передачі і за якістю, і, головне, за дотриманням певних моральних принципів вигідно відрізняються від аналогічних російських, де все диктує мафія шоу-бізнесу.

— Можливо, в українському шоу-бізнесі просто обертаються менші капітали, а згодом і він також «криміналізується»?

— Я не можу сказати, що в нас вже існує структура шоу-бізнесу, тому що нормальна схема його дії передбачає, серед іншого, і ризик, пов’язаний з укладанням коштів у нові імена. У нас поки таких людей мало, але все-таки саме завдяки талановитим продюсерам з’явилися такі нестандартні особистості як, наприклад, Катя Chilli або «Табула Раса». Але загалом шанси пробитися в молодих дебютантів сьогодні мізерні.

— А в Росії їм легше?

— Та що ви! Там з останньої нездари при вкладенні кругленької суми можна зробити зірку національного масштабу, що й відбувається. Такої системи ніде в світі немає; звичайно розкручують те, що може принести гроші, а в Росії — те, що гроші має.

— Які музичні ніші вже зайняті в українській популярній музиці?

— Стрімко заповнюється ніша молодіжної танцювальної музики. З одного боку, відчувається вплив «Території А», яка насаджує свої смаки — простенькі танцювальні мелодії. Більш серйозні конкуренти — перший ешелон «Червоної рути», де є й альтернативний поп, і альтернативний данс. Однак, звісно, є ще маса напрямів, які шоу-бізнес практично ігнорує. Причиною цього, на мій погляд, є відсутність середнього класу — споживача багатьох жанрів.

— А яка музика подобається вам особисто?

— Змішані жанри, електронна романтика. Будь-яка гарна музика, у якій відчувається талант й інтелект, шарм і, якщо хочете, етнічне забарвлення авторів. А взагалі, у мене безліч уподобань.

— Що спричиняє роздратування?

— Бездарність, дурість і претензійність. Для мене втіленням усіх цих якостей є сучасна московська попса.

— Невже там немає нікого, хто заслуговує на увагу?

— Дуже мало. Може, Лінда, хоча й вона занадто манірна. Гарні старі рок-групи, ті ж ДДТ, «Чайф». Попри те, що в Росії є міцні професійні студії, складається враження, що все робиться на одній самограйці й пишеться одним композитором. Відбувається спрощення, і навіть талановиті люди замість того, щоб працювати, корчать із себе дурнів. Все для того, щоб вигідніше себе продати.

— Чим простіше, тим краще продається?

— Так, очевидно, вважають продюсери.

— Які тенденції, на ваш погляд, домінують сьогодні в музиці?

— Усе по-справжньому сучасне пов’язане зі спробами глобального синтезу й дослідженнями в галузі етнічної та ритуальної музики. А головною тенденцією 90-х років я вважаю змішування неживого й живого звуку: коли частина партій, ритмічний підмурок закладається в комп’ютер, а решта грається «вживу» на концерті.