Учитель і корифей

Сьогодні, 13 квітня, у Львові помер народний артист України, актор Театру імені Марії Заньковецької – Борис Михайлович Мірус

«Наша гордість, наш натхненник, учитель та корифей, – зазначено на сайті театру. – Завжди у гарному настрої та з чудовим почуттям гумору. Людина з невичерпною енергією та любов'ю до життя. Ми вчилися у Вас акторської та життєвої мудрості, просили поради та дослухалися до критики. Дякуємо Вам за науку, теплі слова, велич та майстерність акторського таланту і за те, що Ви у нас були...

Спочивайте з Богом, Майстре сцени!..»

Борисові Михайловичу було 92 роки.

Народився 1928 року у селі Синякова Чортківського району, що на Тернопільщині.

Закінчив 1948-го акторську студію при театрі ім. Марії Заньковецької і був зарахований до трупи.

«Коли я увійшов до Театру ім. Марії Заньковецької у пошуках репетитора для вступу, що мене підкорило, так це запах гриму!.. У цей, без сумніву, найважливіший для мене вечір, коли я вперше потрапив за лаштунки незнайомого театру, заньківчани грали українську класику. Мабуть, це був «Назар Стодоля» Шевченка, бо коридорами ходили загримовані актори в українських строях, а за ними стелився шлейф отого дивовижного запаху гриму. Мені перехопило подих від захвату, я був вражений у самісіньке серце! Як з'ясувалось невдовзі – на все життя...», – описував народний артист у книжці «Мої 70 заньківчанських літ», що її презентували три роки тому, свої перші враження від перебування у театрі.

Отже, на сцену рідного театру Борис Мірус вийшов нереально давно – 73 років тому, і стартував фантастично – головною роллю у виставі Островського та Соловйова «Одруження Бєлугіна». Причому з великим успіхом. Вже тоді йому пророкували стрімке просування в кар’єрі. Здавалося б, жити і радіти, далі вчитися, вдосконалюватися, влаштовувати особисте життя. Але вже через рік його заарештували і як політв’язня відправили до «Речлагу». «Я мав «перерву» в акторстві – з 1949-го до 1956-го, – розповідав в одному з інтерв’ю для газети «День» Борис Мірус. – Мене ізолювали як небезпечний елемент суспільства й відправили добувати вугілля у Воркуту, під Північне сяйво. Я його ніколи не бачив, а тут отримав нагоду аж 7 років спостерігати…»

До рідного театру повернувся 1957-го. Створив понад 200 образів, більшість із яких стали надбанням українського сценічного мистецтва. Грав у виставах «Марія Заньковецька» Івана Рябокляча, «Тил» Миколи Зарудного, «Дами і гусари» Олександра Фредра, «В степах України» Олександра Корнійчука, «Князь Данило Галицький» Василя Босовича, «Хазяїн» та «Савва Чалий» Івана Карпенка-Карого, «Маруся Чурай» Ліни Костенко, «Мазепа» Богдана Лепкого, «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської, «Візит літньої пані» Фрідріха Дюренматта та ін.

Колеги називають Міруса актором від Бога, кажуть, що Борис Михайлович був актором без амплуа і йому були підвладні всі ролі. А ще хвалять за делікатність, прекрасне почуття гумору і щасливий дар акторської органіки. Також ставлять у заслугу те, що він у свої понад 90 років «зберіг форму», що, радше, виняток, ніж правило.

Сам Мірус, коли йому робили компліменти на кшталт «не виглядаєте на свої роки», завжди віджартовувався: «Мабуть, у моїй метриці – помилка».

У театрі вже повідомили про церемонію прощання: четвер, 15 квітня, 10.00 – церква Святої Трійці (вул. Тершаківців, 11а), Личаківській цвинтар.

Тим часом, поповнюється стрічка коментарів під повідомленням про відхід Бориса Міруса:

«Taras Lysak Вічная пам'ять! Велика людина пішла від нас! Сумуємо разом з родиною, всіма заньківчанами та шанувальниками.

Микола Варивода

Надзвичайно добра і чуйна людина була,знав його з 80-х років, нехай спочиває з Богом,вічна пам'ять п. Борису.

Маріанна Челецька Світла пам'ять Світлій Душі Майстра Сцени – Акторові, який свою душу залишив у власних спогадах "Мої 70 заньківчанських літ (2017), а робота актора у мемуарному жанрі є особливо цінним джерелом і здобутком для майбутніх поколінь! Мої щирі співчуття родині та колегам по сцені Бориса Михайловича.

Юлія Коваленко Царство небесне, незабутня Людино, яскравий та глибокий Артисте!

Наталія Тюльдюкова Сумно… Чудовий артист! Відходить епоха…»

«День» сумує з приводу смерті Бориса Михайловича Міруса і висловлює щирі співчуття його рідним і колегам.

Царствіє Небесне. Спочивайте з Богом.

Учитель і корифей

Учитель і корифей

Сьогодні, 13 квітня, у Львові помер народний артист України, актор Театру імені Марії Заньковецької – Борис Михайлович Мірус

«Наша гордість, наш натхненник, учитель та корифей, – зазначено на сайті театру. – Завжди у гарному настрої та з чудовим почуттям гумору. Людина з невичерпною енергією та любов'ю до життя. Ми вчилися у Вас акторської та життєвої мудрості, просили поради та дослухалися до критики. Дякуємо Вам за науку, теплі слова, велич та майстерність акторського таланту і за те, що Ви у нас були...

Спочивайте з Богом, Майстре сцени!..»

Борисові Михайловичу було 92 роки.

Народився 1928 року у селі Синякова Чортківського району, що на Тернопільщині.

Закінчив 1948-го акторську студію при театрі ім. Марії Заньковецької і був зарахований до трупи.

«Коли я увійшов до Театру ім. Марії Заньковецької у пошуках репетитора для вступу, що мене підкорило, так це запах гриму!.. У цей, без сумніву, найважливіший для мене вечір, коли я вперше потрапив за лаштунки незнайомого театру, заньківчани грали українську класику. Мабуть, це був «Назар Стодоля» Шевченка, бо коридорами ходили загримовані актори в українських строях, а за ними стелився шлейф отого дивовижного запаху гриму. Мені перехопило подих від захвату, я був вражений у самісіньке серце! Як з'ясувалось невдовзі – на все життя...», – описував народний артист у книжці «Мої 70 заньківчанських літ», що її презентували три роки тому, свої перші враження від перебування у театрі.

Отже, на сцену рідного театру Борис Мірус вийшов нереально давно – 73 років тому, і стартував фантастично – головною роллю у виставі Островського та Соловйова «Одруження Бєлугіна». Причому з великим успіхом. Вже тоді йому пророкували стрімке просування в кар’єрі. Здавалося б, жити і радіти, далі вчитися, вдосконалюватися, влаштовувати особисте життя. Але вже через рік його заарештували і як політв’язня відправили до «Речлагу». «Я мав «перерву» в акторстві – з 1949-го до 1956-го, – розповідав в одному з інтерв’ю для газети «День» Борис Мірус. – Мене ізолювали як небезпечний елемент суспільства й відправили добувати вугілля у Воркуту, під Північне сяйво. Я його ніколи не бачив, а тут отримав нагоду аж 7 років спостерігати…»

До рідного театру повернувся 1957-го. Створив понад 200 образів, більшість із яких стали надбанням українського сценічного мистецтва. Грав у виставах «Марія Заньковецька» Івана Рябокляча, «Тил» Миколи Зарудного, «Дами і гусари» Олександра Фредра, «В степах України» Олександра Корнійчука, «Князь Данило Галицький» Василя Босовича, «Хазяїн» та «Савва Чалий» Івана Карпенка-Карого, «Маруся Чурай» Ліни Костенко, «Мазепа» Богдана Лепкого, «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської, «Візит літньої пані» Фрідріха Дюренматта та ін.

Колеги називають Міруса актором від Бога, кажуть, що Борис Михайлович був актором без амплуа і йому були підвладні всі ролі. А ще хвалять за делікатність, прекрасне почуття гумору і щасливий дар акторської органіки. Також ставлять у заслугу те, що він у свої понад 90 років «зберіг форму», що, радше, виняток, ніж правило.

Сам Мірус, коли йому робили компліменти на кшталт «не виглядаєте на свої роки», завжди віджартовувався: «Мабуть, у моїй метриці – помилка».

У театрі вже повідомили про церемонію прощання: четвер, 15 квітня, 10.00 – церква Святої Трійці (вул. Тершаківців, 11а), Личаківській цвинтар.

Тим часом, поповнюється стрічка коментарів під повідомленням про відхід Бориса Міруса:

«Taras Lysak Вічная пам'ять! Велика людина пішла від нас! Сумуємо разом з родиною, всіма заньківчанами та шанувальниками.

Микола Варивода

Надзвичайно добра і чуйна людина була,знав його з 80-х років, нехай спочиває з Богом,вічна пам'ять п. Борису.

Маріанна Челецька Світла пам'ять Світлій Душі Майстра Сцени – Акторові, який свою душу залишив у власних спогадах "Мої 70 заньківчанських літ (2017), а робота актора у мемуарному жанрі є особливо цінним джерелом і здобутком для майбутніх поколінь! Мої щирі співчуття родині та колегам по сцені Бориса Михайловича.

Юлія Коваленко Царство небесне, незабутня Людино, яскравий та глибокий Артисте!

Наталія Тюльдюкова Сумно… Чудовий артист! Відходить епоха…»

«День» сумує з приводу смерті Бориса Михайловича Міруса і висловлює щирі співчуття його рідним і колегам.

Царствіє Небесне. Спочивайте з Богом.