Тихий… ультиматум

Два концерти фортепіанних багателей Валентина Сильвестрова відбулись у Києві у виконанні піаніста і композитора Олега Безбородька

Патроном концертів, що  поєднували живопис і музику, є добре відомий в Києві «Дім  Майстер Клас», знакові проєкти якого давно слугують камертоном високої музики столиці. Останній з них – «Катарсис» цілковито відповідав своїй назві, що перекладається, як очищення, піднесення душі через мистецтво.

          Музика Сильвестрова звучала під дерев’яними скульптурами геніального Пінзеля та його учня Франциска Олендзького у Хлібні Софії Київської, збудованій 10 століть, тому сприймалась як знаковий символ. Можливо, сама атмосфера Хлібні, застиглі в дереві барокові образи та зачарована музикою публіка надихнули композитора продовжити дивовижний вечір власним виконанням своїх мелодій.    

          За словами Валентина Сильвестрова, його «багательний епос» бере початок ще з 2000 року. За майже 12 років він створив понад 300 п’єс –  вальси, прелюдії, миттєвості, серенади, пасторалі, баркароли, інтермецо, які називає багателями. Нагадаю, в музичний ужиток багателі впровадив ще на початку ХУІІІ століття геній мистецтва клавесину Франсуа Куперен. Між тим, для Сильвестрова цей жанр є, насамперед, принципом мислення (багательність), в основі якого домінує мелодія, процес її народження. Адже мініатюри клавесиністів, ноктюрни, вальси, мазурки Шопена, серенада Шуберта, його ж експромти, музичні моменти, як і прелюдії Рахманінова, Ревуцького запам’ятовуються, передусім, своїми мелодіями.

          Центром тяжіння творчості Сильвестрова є мелодична опора. Навіть у «найкрутіший» авангардний період пошуків змін і розширення звукових можливостей він мислив мелодичними структурами, що розгортались у макро-формах: «Ідея мелодії була присутня із самого початку в усіх моїх творах. Просто нині вона виражена ясно та остаточно – своєрідний «тихий» ультиматум, який має бути прийнятий».

           Відома сентенція Валентина Сильвестрова про те, що мелодію неможливо створити: її треба «дочекатись», «уловити» та затримати нотними знаками. Не менш важливим є для нього відтворення самого процесу виникнення мелодії: «Народжується музична миттєвість – миттєвість зародження мелодії. Вона приходить, і ти її уловлюєш. І є момент таємничої самоорганізації, коли ти підключаєшся до мелодії, а не організовуєш її».

          Нотний текст своїх опусів Сильвестров супроводжує безліччю виконавських позначок. Найдрібніші динамічні коливання (проте в межах PPPP-mF), мікро-відхилення від плину мелодії, вказівки, пов’язані з мікро-інтонаційними структурами, образними відблисками, тонкощі педалізації і таке інше спрямовані, по суті, на максимальну фіксацію творчості як стану осяяння.

           Можливо, саме тому мало хто із солістів наважується на виконання сильвестрівської музики. Виняткова вимогливість до точності дотримання всіх мікро-нюансів, детальних позначок, мета яких наблизити до авторської уяви про звучання його опусів, насправді, стає на заваді такого поняття, як суб’єктивна інтерпретація, якою, власне, й має відрізнятись соліст. Надто глибокий суб’єктивний ліричний світ музики Сильвестрова, який він трепетно оберігає і захищає, аби дозволити втручатись і змінювати його. Виконавець має бути максимально наближеним до звукового мислення Сильвестрова, духовно відчувати його музику, «дихати» з нею в унісон.

           Ось таким, можна сказати, еталонним виконавцем є для Валентина Сильвестрова, близький йому по духу, творчому контексту і як піаніст, і як композитор Олег Безбородько. Заворожлива атмосфера його виконавства, увага до кожного звуку як безцінної частинки мелодії, темброві розсипи в межах «піанісимо» гранично наближено відтворюють мелодичний космос Сильвестрова. До речі, обидва повністю змінюють сприйняття таких усталених у виконавській практиці понять, як «віртуозність», «технічність»: адже карколомні пасажі, бравурні октави, гучноголосі  акорди аж ніяк не входять у виконавський тезаурус сильвестрівської музики. Натомість, найвищий її виконавський пілотаж – перебування в мікро-коливаннях і найтонших градаціях мелодичного руху, що озвучують застигле у нотному тексті творчу осяйність.

           Валентин Сильвестров змінює й саме ставлення до жанру багателі як «дрібнички», «мініатюри». Свої багателі він компонує у міні-цикли, які утворюють макро-форму, що сприймається як розгорнутий цілісний твір: у концерті, про який йдеться, він тривав майже 80 хвилин. Драматургія такої композиції передбачає глибоку зосередженість, увагу і занурення в метамузику композитора. А це виклик не лише для виконавця, а й для слухачів – намагатися вловити народження мелодій, стежити за рухом інтонаційних духовних знаків, збираючи їх у єдиний музичний простір краси і ніжності, внутрішньої гармонії і довершеності, миттєвості та вічності.

P. S. «Я пропоную – не сприймайте це як манію величі – цілий звід музики (30 циклів тривалістю 30 годин), що перебуває в зоні втішання і тої світлої радості, які залишила нам класична музика» (Валентин Сильвестров)

Фото Руслана СИНГАЄВСЬКОГО