Тріумф Катерини Горностай

Четверта Національна Премія кінокритиків «Кіноколо» оголосила переможців

Українські стрічки одержали нагороди на урочистій церемонії відкриття п’ятого ювілейного кінофестивалю «Київський тиждень критики». Лідером став повнометражний дебют Катерини ГОРНОСТАЙ «Стоп-Земля»: картина здобула головний приз за найкращий повнометражний ігровий фільм і перемогла ще в чотирьох номінаціях: найкраща режисура, найкращий сценарій, найкращий дебют — «Відкриття року» і найкраща акторка (Марія ФЕДОРЧЕНКО, для котрої це теж дебют).

Це не перша перемога фільму: його прем’єра відбулася на 71-й Берлінале, де стрічку нагородили «Кришталевим ведмедем» Молодіжного форуму. Українська прем’єра пройшла на XII Одеському міжнародному фестивалі й принесла фільму Гран-прі, нагороди за найкращий повний метр і найкращу акторську роботу.

Герої «Стоп-Землі» — київські старшокласниці й старшокласники. Акторки й актори, відповідно — непрофесіонал(к)и. Назагал, щоби правдиво відтворити реалії сучасної школи, режисерка взяла інтерв’ю у більш ніж 200 українських підлітків і набрала повноцінний клас — 25 молодих людей. Грають фактично самих себе, чи, якщо бути точним, вони настільки органічні, що виникає саме таке враження. Тобто перед нами якщо й не «портрет покоління», то доволі правдива його замальовка.

У центрі сюжету — Маша, Яна, Сеня й Саша. Перші троє — друзі-нерозлийвода. Маша потай закохана в Сашу, а в того — постійні конфлікти з матір’ю-одиначкою. Втім, у всіх тут свої біди й свої причини для радості. Горностай тримає в полі зору ще як мінімум добрий десяток персонажів і кожного наділяє опуклим характером.

І все тут — як у будь-якому класі: молодечі забави, всякі стрибки й вихватки, жартики та ігри в пляшечку. Але без принижень. Є сильніші, яскравіші, популярніші, є слабші, блазні, аутсайдер(к)и, але ніхто не самостверджується за рахунок інших. Так, матюкаються. Так, можуть хильнути зайвого чи покурити веселого. Але без ієрархій та харчових ланцюжків. Мають море інформації під рукою — бо висять в інтернеті й «втичать» у телефони — і завдяки цьому ширші в поглядах, вільніші в думках, аніж попередники. Ти із біднішої сім'ї? Не біда. Ти бісексуал(к)а? Аби тобі було добре. Штовхнули випадково? Вибач.

Тривоги їхні насправді одвічні. Як жити далі, коли твоє дитинство вже на виході? Як насмілитися запросити на танець хлопця, котрий тобі подобається? Як розібратися з депресією, що гризе тебе без будь-якої очевидної причини? Як забути те, що ти, будучи ще зовсім малим, пережив у прифронтовому містечку на Донбасі?

Горностай їх не ідеалізує. І не спекулює їхніми проблемами. Просто дивиться на них, як на рівних. Бо не забуває про свої 16. Саме такого погляду нашому кіну дуже бракує.

Катерина Горностай народилася 1989 року в Луцьку. Донька науковців Світлани Васьківської та Павла Горностая, онука науковця Петра Горностая. Закінчила природничий факультет (2010) та магістратуру з журналістики (2012) Києво-Могилянської академії. Протягом 2012 — 2013 рр. навчалася в московській «Школе документального кино и театра» Марини РАЗБЄЖКІНОЇ та Михайла УГАРОВА. Режисерський дебют — неігрова новела «Між нами» — відбувся 2013 р. на кінофестивалі «Молодість» і отримав схвалення кінокритики. Була учасницею Євромайдану, під час якого знімала фото й відео. Дві її новели — «Зуби Леніна» та «Мирний протест Маші» увійшли до альманаху «Євромайдан. Чорновий монтаж»; середньометражний «Скрізь Майдан» відзначений спеціальним призом фестивалю Docudays UA. 2015-го перша ігрова робота Катерини «Віддалік» відзначена на Одеському фестивалі — Wiz-Art Film (приз за найкращу акторську гру) й на фестивалі «Молодість» (найкраща українська короткометражка). Фільм «Бузок» здобув спеціальну відзнаку журі та Премію FIPRESCI на Одеському фестивалі 2017-го. Мешкає в Києві, викладає документальне кіно в Школі журналістики Києво-Могилянської академії.

Найкращим актором став Віталій САЛІЙ — виконавець головної ролі в картині «Я працюю на цвинтарі». За мотивами однойменної книжки Павла БЕЛЯНСЬКОГО, трагікомедія режисера Олексія ТАРАНЕНКА розповідає про чоловіка, котрий, тікаючи від життя, знаходить тиху (насправді ні) роботу на кладовищі. Віталій Салій — актор київського Театру драми і комедії на Лівому березі, серіалу «Перші ластівки. Zалежні» та фільму «Крути-1918».

У номінації «Найкращий документальний фільм» перемогла стрічка «Цей дощ ніколи не скінчиться». У фільмі Аліни ГОРЛОВОЇ йдеться про 20-річного сирійця, котрий через війну залишив свою країну і разом з батьками приїхав в Україну, де зіткнувся з іншою війною. На найбільшому у світі фестивалі документального кіна IDFA картина перемогла в номінації First Appearance.

Найкращим короткометражним ігровим фільмом визнали роботу «Папині кросівки» режисерки Ольги ЖУРБИ про тринадцятирічного хлопця, котрого всиновлює американська родина. Прем’єра фільму відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Локарно в конкурсній програмі Pardi di Domani («Леопарди майбутнього»). На Одеському міжнародному кінофестивалі «Папині кросівки» було визнано найкращим короткометражним фільмом, а також нагороджено Призом Міжнародної асоціації преси ФІПРЕССІ.

Премію за найкращий анімаційний фільм здобула картина «Непотрібні речі» Дмитра ЛІСЕНБАРТА. Знята за мотивами оповідання Роберта Шеклі «Крамниця старовинних чудасій», стрічка розповідає історію робота на ім’я Роб. Світова прем’єра фільму відбулася на Шанхайському міжнародному кінофестивалі, а українська — на Одеському. Картина стала переможницею українського конкурсу Міжнародного фестивалю актуальної анімації та медіамистецтв LINOLEUM.

Лауреатом Премії «За досягнення», яку цьогоріч було вручено вперше, став Денис БУДАНОВ — український кінокритик, котрий займається цифровою архівацією національного кінопроцесу — представленням вітчизняних стрічок, кінофестивалів, кінокритичних публікацій у головних кінобазах мережі, серед яких IMDb, Letterbox тощо. Варто зазначити, що, живучи в Криму, Денис дотримується відкрито проукраїнської позиції.

Національна Премія кінокритиків «Кіноколо» — щорічна премія, яку було засновано 2018 року для відзначення досягнень українського кінематографа й діячів кіноіндустрії за останній рік від імені спільноти кінокритиків України. Минулого 2020 року найкращим фільмом року стала драма «Атлантида» Валентина ВАСЯНОВИЧА, 2019-го — «Додому» Нарімана АЛІЄВА, 2018-го — «Донбас» Сергія ЛОЗНИЦІ.

До комітету «Кінокола» входять кінокритики й кінознавці, які є членами ФІПРЕССІ; українські кінокритики, чиї рецензії та критичні матеріали публікуються в друкованій пресі, онлайн-медіа, на радіо або телебаченні; журналісти, які видають аналітичні матеріали про українське кіно в ЗМІ. Наразі комітет Премії налічує 45 членів та членкинь. Лауреати Премії обираються шляхом голосування у два етапи. Спочатку серед списку всіх поданих фільмів українського виробництва, а також висунутих на здобуття Премії «За досягнення» авторів, які відповідають умовам Премії, члени комітету обирають номінантів. Під час другого етапу проходить голосування для визначення переможців.

Організаторами Премії виступають Спілка кінокритиків України, Асоціація «Сприяння розвитку кінематографа в Україні — дивись українське!» та компанія «Артхаус Трафік» за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

Київський тиждень критики — головний міжнародний фестиваль арт-кіно столичної осені, кураторами якого виступають українські кінокритики й кінокритикині: співзасновниця Спілки кінокритиків України Дарія БАДЬЙОР; кінознавець і режисер Станіслав БИТЮЦЬКИЙ; колумніст та автор видань LB.ua, «Фокус» і DTF Magazine Сергій КСАВЕРОВ та кінокритикиня Анна ДАЦЮК. Фестиваль триває до 27 жовтня в кінотеатрі «Жовтень».