Три "Богдани" Київської опери
Київський театр опери та балету - без сумніву чудовий театр - прийнявши назву Національної опери, не впав, як раніше з ним уже траплялося, в національний пафос, й італійці в його репертуарі поки що явно лідирують. "Травіата", "Набукко", "Трубадур" - на самому Верді можна прожити цілісінький рік.
- "Трубадур", - зітхає мій свекор, якому, як завжди, коли ми йдемо до опери, випала почесна роль няньки при онуках. - Я теж колись усе на нього хотів піти.
- І що завадило? - на ходу цікавлюсь я.
- Та все якось... На "Богдана Хмельницького" потрапляв.
І поки чоловік утретє перев'язує краватку свекор устигає розповісти.
...На початку 50-х років на кращих сценах України й багатьох братніх республік із тріумфом пройшла національна українська опера "Богдан Хмельницький" композитора Данькевича на лібрето Корнійчука з Вандою Василевською. (В основі конфлікту лежали історичні епізоди боротьби українців із поляками, і хто, як не подружжя літераторів, що глибоко пізнало приховану суть цієї боротьби, могли написати історично правдиве лібрето). "Богдан Хмельницький" отримав всенародне визнання й низку державних та урядових нагород... коли раптом з'ясувалося, що твір цей ідеологічно шкідливий, зміст його сумнівний та й музика відповідно. Авторам невдалого патріотичного прориву загрожували великі неприємності. Тоді родина літераторів, поплювавши в долоні, сіла й переписала лібрето. Данькевича - який важко переніс це мудре, взагалі, рішення партії й чи то зліг, чи то запив - підлікували й правильно зорієнтували, після чого він вніс до музики потрібну правку й... національна опера продовжила своє існування.
Мій свекор - тоді молода культурна людина, студент, театрал і кіноман (наскільки це було можливо в Радянському Союзі початку 50-х), уперше потрапив на "Богдана", коли радянськими сценами циркулював його початковий варіант і народ сунув хмарою послухати й подивитися національну оперу. Послухали, подивилися - сподобалось. Гарна музика, і лібрето гарне. Не угледіли ідеологічної тухлини...
Вдруге довелося йти на "Богдана" в приказному порядку. Це вже був виправлений варіант, і кожен просто зобов'язаний був переконатися, що з точно розставленими політико-ідеологічними акцентами опера звучить зовсім інакше. Ну, що ж, - треба, значить, треба. Пішли, послухали, подивилися... теж наче нічого. Особливої різниці, щоправда, не помітили, але цього, хвала Богові, ні з кого не питали.
І, нарешті, втретє зустріч із національною оперою відбулася вже зовсім несподівано. Насправді молодь вибралася на "Трубадура", однак виставу довго не починали, а потім усі почали чомусь бурхливо аплодувати, і навіть артисти, котрі з'явилися на сцені - замість того, щоб співати, теж почали аплодувати й дивитися кудись під ложу, в якій саме сидів мій майбутній свекор. Він глянув униз і побачив прямо під собою - Микиту Сергійовича Хрущова. Потім світло погасили й вистава пішла своїм ходом, із тією лише маленькою поправкою, що був це ніякий не "Трубадур", а знов-таки "Богдан Хмельницький"... Другого дня в газетах ще написали, що вистава пройшла на високій ноті, що оркестр грав із великим піднесенням, а артисти співали з надзвичайною майстерністю.
- Тож наслухалися тоді "Богдана"... - зітхає свекор. - Ну й добре, а то потім він кудись зник.
Витіснили його італійці. І що характерно: у лібрето цього "Трубадура" сам чорт ногу зламає. Кажуть навіть, що десь уже не один десяток років лежить великий приз тому, хто зможе до ладу розповісти, що в цій опері відбувається. І нічого - йде в усьому світі. І ніхто не вимагає переписати сценарій, точно розставивши акценти. Не кажучи вже про музику...
А артисти в нашій опері, як і в минулі роки - як і в самій Італії, мабуть, - співають із надзвичайною майстерністю, й оркестр грає з великим піднесенням, і спектаклі йдуть, мов на підбір, на високій ноті. Національна опера - справжня гордість країни.
