Театр на війні. День 15-й

Ростислав Держипільський, керівник Івано-Франківського національного театру імені Івана Франка про виклики, які нині стоять перед нами

15-й день наша країна відбиває атаки орків, які бомблять українські міста та села, окупанти не щадять ані жінок, ані дітей, але наші Збройні сили героїчно боряться з кремлівською навалою. В перший день війни бомбили всі великі міста нашої країни, зокрема й Івано-Франківськ… Нині там спокійно і тисячі українців шукають прихисток на Галичині. Про те, як у воєнний час вдалося організовувати роботу в театрі, про волонтерський рух і чи є час подумати про творчість «Дню» розповів художній керівник провідного театру України Ростислав ДЕРЖИПІЛЬСЬКИЙ:

- Сьогодні Франківський драмтеатр, як і в мирний час, працює, мов чіткий механізм, але на іншому «фронті». Фактично після перших – одного, можливо, двох днів, такого жахливого шоку, турбулентності, коли майже нічого не було зрозуміло, ми швидко мобілізувалися та створили координаційний центр допомоги, опору, психологічної й гуманітарної підтримки, який почав активно функціонувати. Ми назвали його символічно - криївкою «Рух опору – Рух допомоги». Розкажу про нього детальніше.

На сьогодні колектив театру розподілений по різних напрямках задля забезпечення функціонування ЗСУ, територіальної оборони, переселенців, які тимчасово перебувають у театрі, щоб рухатися далі за кордон, або в інші міста, які шукають прихистку в нашому місті. Ми організували в театрі кафе, годуємо всіх евакуйованих людей з різних міст.

На камерній сцені відкрили пункт прийому одягу, харчів, засобів гігієни та ліків, а ще – амуніції. Там цілодобово працює логістичний центр, який координує зв’язки з за кордоном, волонтерські групи, шукає трансфери, акумулює кошти, приймає допомогу від івано-франківців та з інших країн, зокрема, з Польщі, Італії, Франції, Британії… Вдячний безмежно нашим керівникам, які самовіддано працюють, це наші актори Надія Левченко, Іван Бліндар, які є головними координаторами цього гуманітарного центру.

У нас залучений до цього процесу театральний пошивочний цех, долучилися і секретар, і бухгалтери, і волонтери. Всі вони шиють необхідне для збройних сил України. Надходить запит - і дівчата чітко все відшивають.

Ми відкрили також дитячу кімнату, де протягом дня наші актори й волонтери займаються з дітками біженців – грають в ігри, малюють, проводять квести, заняття з пантоміми. Для батьків це дуже важлива підмога.

У театрі є два психологи-волонтери, які надають дорослим і дітям емоційну психологічну підтримку.

У перукарському цеху ми запустили активну роботу. Наш актор надає ці послуги – на найвищому рівні. Знаєте, я читав, як у часи Другої світової війни, наші воїни УПА у криївках завжди тримали себе в тонусі, були доглянуті й зібрані. І ми маємо наслідувати цей приклад. Бачив учора ввечері, які щасливі наші актори після відвідин перукарні – красиві та готові працювати для перемоги.

Буквально з першого дня, коли наш аеропорт зазнав шести ракетних ударів, ми відкрили театральний підвал для всіх містян, організувавши там комфортне укриття. Коли лунає сирена, до нашого бомбосховища в центрі міста збігаються всі, хто є поруч. Там є вода, зв'язок, психологи, з якими можна за потреби поговорити…

За 15 днів війни до нас приїхало багато творчих людей з різних куточків України. Ми маємо надію створити в театрі креативний центр. Але скажу вам відверто, що на першому етапі зараз ці нагальні термінові питання пошуку коштів, розв’язання матеріальних проблем, логістики виходять на перший план. Важко думати про творчість. Хоча я розумію, що дух є дуже важливим. У нас вже є цікаві напрацювання – ми готуємо проєкт «Вкрадені пісні». Зрозуміло, вкрадені росією. І ми будемо повертати Україні зухвало вкрадені перлини пісенної творчості. У цьому проєкті з нами співпрацює письменник Юрій Андрухович.

Про творчість глобально – немає ані можливості, ані часу, і немає бажання, чесно скажу, сьогодні думати… Але ми розпочали показ вистав у нашому бомбосховищі. Так, 8 березня зіграли «Енеїду» в укритті. Люди вже сходилися на заплановану виставу, але тут почали лунати сирени. Ми всі разом дочекалися відбою повітряної тривоги, а тоді почали грати. Люди плакали, сміялися, аплодували. Це був неймовірний досвід для нас усіх. Плануємо й надалі робити вистави для біженців. Наступною буде «Hamlet»…

Думаю, все зміниться після нашої перемоги. І парадигма українського театру також. Такі процеси, які сьогодні переживає наша нація, вони просто не можуть пройти непоміченими. І, на жаль, загибель багатьох українців, і руйнування міст, і наших цінностей матеріальної культури – все це змінить нас. Але я думаю, це зробить нас сильнішими. І зокрема у мистецькому спрямуванні. Бо всі ці події, які наша країна переживала останні вісім років, сьогодні є кульмінацією, і не можуть не позначитися на нашому майбутньому, на майбутньому мистецтва загалом, і театру зокрема. Це виведе нашу націю на новий високий рівень. Ми нині показуємо цілому світові приклад - нашою мужністю, жертовністю, згуртованістю. І не за горами час, коли ми будемо взірцевими у створенні найкращих мистецьких продуктів. Слава Україні!