Світова прем'єра під час війни

До кінця вересня проходитиме сьомий Міжнародний фестиваль мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері». Нинішнього повномасштабно-воєнного року його акцент — «Мистецтво перемоги» (Thе art of Victory)

Відкрився цей фестивальний сезон світовою прем’єрою опери «Катерина» — масштабної, глибоко філософічної вистави, реалізованої колективом Одеського національного театру опери та балету попри всі загрози воєнного часу.

Над її створенням працювала надзвичайно потужна команда – талановиті актори й музиканти, художник Ігор Анисенко, хореограф Олексій Скляренко, головний диригент В’ячеслав Чернухо-Воліч, лібрето й музику написав відомий український композитор, випускник одеської консерваторії Олександр Родін, постановочний процес тримався на потужній творчій енергії режисерки Оксани Тараненко, а ініціаторкою та художньою керівницею проєкту виступила гендиректор театру Надія Бабіч.

Емоційна драматичність матеріалу Т.Шевченка, використана для написання лібрето, підсилена прекрасною музикою у всьому її мелодійному багатстві й фактурно-оркестровому різноманітті, з першої хвилини захопили увагу глядача. Глибини та характерної ритмічності дійству додали високопрофесійна робота зі світлом і відео, хореографічна складова, розгорнуті хорові сцени. Вдалу сценографію підкреслили вишукані костюмні рішення.

На сцені витворювалась справжня магія української автентики, далека від горезвісної “шароварщини”. Це досягалось як зануренням присутніх в плетиво звукових, фактурних, колористичних образів, так і вдалим включенням в сюжет елементів українських народних обрядів, а також авторським зверненням до усталених народних символів – калина, дім, колиска, мавка, сонце, завірюха, Смерть, криниця тощо.

Композитор, розвиваючи сюжетну лінію, ніби “нанизав” та взаємодоповнив звучанням народних інструментів елементи архаїчних, традиційних і сучасних музичних форм, а хор, як єдиний організм, вокально і драматично наповнив простір сцени життям.

Надзвичайною плідною стала ідея використати героїв класичного народного новорічного вертепу (Смерть, Чорт, Відьма, Циган, Шинкарка, Янгол та лірник Перебендя) для розповіді історії головної героїні. Вони з'явились на сцені з першої хвилини й залишились присутніми протягом всієї вистави, надаючи їй глибини та афористичності.

Вражаюче актуальними та майстерно продуманими були мізансцени з російським військом – дикою, агресивною, п'яною сірою солдатською масою, позбавленою індивідуальності. При цьому, на мою думку, сам образ москаля Івана, особливо в першому акті, потребував би більш чіткої артикуляції.

Все ж сенсові паралелі літературного, музичного й візуального тримали глядачів у емоційному напруженні, а фінальна хорова акапельна сцена цієї якісно і талановито поставленої опери була сприйнята багатьма зі сльозами на очах.

Мабуть, через трагічну долю української дівчини Катерини глядачі змогли розгледіти щось значно більш узагальнене і глобальне – лихо довірливого українського народу. Бо боротьба «свого» й «чужого» розгортається не лише на рівні окремих персонажів (Катерина — Іван, «чорнобриві» — «москалі»). Це протистояння відбувається у сфері онтологічній — як конфлікт добра і зла, життя і смерті, Бога й Диявола. Відбувається як у душах людей, такі в суспільстві загалом.

Під час відкриття мистецького фестивалю «Оксамитовий сезон в Одеській опері. Мистецтво перемоги» міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко висловив подяку та повагу Збройним силам України. Бо саме завдяки нашим захисникам глядачі у період великої російсько-української війни мають можливість бути свідками історичної події — прем’єри конкурентоздатної опери «Катерина» українською мовою українського композитора за сюжетом Шевченкової поеми.