Подвижник

Ім’я Володимира Петранюка, актора, режисера, драматурга, перш за все, пов’язане з Київським театром української традиції «Дзеркало»

Він його заснував у далекі 1980-ті, коли в театральному просторі розпочався потужний рух театрів-студій. Тоді ентузіасти і віддані мистецтву люди, організовували театри, що згодом стали основою новітнього театрального процесу, свідченням розвитку й оновлення національного театру. Непросто тоді виживалось молодим колективам, витримали лише по-справжньому стійкі й творчо переконані.

Вистави Театру «Дзеркало» неодноразово представляли Україну на різноманітних міжнародних фестивалях, відзначались нагородами. Творчість «Дзеркала» самобутня. В. Петранюк з творчими соратниками започаткував і розвиває унікальний напрямок – український патріотичний театр. Репертуар Театру - це драматичні розповіді про визначних українських діячів, митців, письменників. Їхні постаті розглядаються через призму національного патріотизму, значущості вчинків, що прославляли й звеличували Україну.

Одним з перших В. Петранюк звернувся до болючої теми сучасності, втіливши на сцені виставу «Блокпост Україна» про війну на Сході і присвятивши її героєві Василю Кіндрацькому та його загиблим побратимам. Ця вистава – сценічне віддзеркалення тієї катастрофи, що відбувається сьогодні в Україні. Емоційного драматизму дії додала поезія Бориса Гуменюка, очевидця бойових подій, вона підсилила правду про цю гібридну війну. Вистава, за висловом В. Петранюка – це наш бій за Україну з минулим за майбутнє! У бажанні бути на вістрі соціальних подій, ця вистава перегукується з іншою, давньою, створеною за власною п’єсою у 1986 р. – «Полум’яні автографи», яку Петранюк присвятив ліквідаторам аварії на ЧАЄС і з якою Театр 90 разів побував у Чорнобильській зоні.

Володимир Петранюк – автор майже двох десятків пас, в останній збірці митця – «Мазепа, Шевченко, Бандера – духовний тризуб України», представлено авторський погляд на знакові постаті української історії. Визначаючи високе значення цих особистостей, їх вклад у духовну спадщину українського народу, В. Петранюк розглядає їхні долі через найсокровенніше людське переживання – любов. Це відображено уже в назвах п’єс – історична драма «Думка на два серця. Мазепа і Мотря», «Полусмак останнього кохання. Історія любові Т. Шевченка», «Чорна рілля. Любов і смерть Бандери», містерія «Вій» за мотивами творів Гоголя і Кропивницького. Герої п’єс В. Петранюка своїми відвертими почуттями постають з відкритими серцями, душами, які маються в часі і просторі власним призначенням і вибором, заглибленні у внутрішні переживання. Велети духу, у трактуванні автора, щирі і нещасні, обтяжені тягарем відповідальності і обділені людським щастям. Глибокий психологізм і внутрішня сила зосереджені в образах Шевченка, Мазепи, Бандери. Вони відзначені захопленням автора до неймовірних подій життя героїв, симпатією до їхніх чоловічих почуттів, повагою до державної діяльності, їх ставлення до батьківщини. Доля кожного з історичних персонажів у драматургічному викладі В. Петранюка, сягає висот загальнонаціонального культурного явища.

Поет Борис Гуменюк сказав про Володимира Петранюка, що такі, як він – «тримають на своїх плечах Україну. Цей митець привносить в культуру свою особистість, свій самобутній світ, який говорить до нас власним унікальним голосом. Подвижник, фанат, титан – саме такі епітети спадають на думку при згадці про цього дивовижного Чоловіка».   

Алла ПІДЛУЖНА