Подвійна порція фрі-джазу

Давним-давно, після виступу в Києві наприкінці 60-х, ввічливий Дюк Еллінгтон назвав українську публіку найкращою в світі.

Днями кияни змогли довести це ще раз на концертах французького Національного джазового оркестру (Orchestre National de Jazz) з Парижа. Колектив створено 1986 року з ініціативи міністра культури Франції. Кожних два роки в оркестрі міняється керівник, який на власний розсуд формує новий склад і програму. Нинішній керівник оркестру — контрабасист, композитор і аранжувальник Дідьє Левалле. Він безперечно тяжіє до фрі-джазу. Цей напрям уже понад тридцять років є авангардом джазу. Між іншим, самі музиканти (склад оркестру — інтернаціональний, серед його учасників є, мабуть, найкращі джазмени Європи; тут кожен — і бездоганний акомпаніатор, і віртуозний соліст) імпровізують не просто легко, а й пустотливо, що властиво лише прекрасним майстрам. Причому сам Левалле зі своїм контрабасом майже не помітний. Що, до речі, передусім свідчить про його високий клас, смак і такт.

Одне слово, впродовж двох вечорів Київ отримав подвійну порцію фрі-джазу вищого гатунку. Київська публіка не розбещена такими джазовими враженнями (згадується хіба що концерт Vienna Art Orchеstra кілька років тому). І в такій ситуації просто безглуздо ховати свій захват під маскою снобізму. До речі, французькі джазмени змогли оцінити не лише досвідченість слухачів, а й майстерність українських музикантів. У одному з концертів із ними виступив київський джазовий квартет гітариста Станіслава Мороза. І треба чесно сказати, що за наших джазменів, особливо саксофоніста Дмитра Маркитантова та контрабасиста Максима Гладецького, не було соромно навіть порівняно з п’ятнадцятьма прекрасними музикантами О. N. J.