Пішов з життя німецький кінознавець Ханс Шлегель

Всі останні дні збирався написати йому - і от...

Познайомився з ним у жовтні 1993-го. Він приїхав на фестиваль "Молодість". Як тільки вручив йому свою візитку, він одразу просіяв: "О, вас рекомендував мені Наум Клейман, його думка для мене дуже важлива". Він шукав українських критиків, журналістів для висвітлення міжнародного Берлінського кінофестивалю. Уже за місяць потому я отримав запрошення до Берліна (я і Володя Войтенко), з тих пір і їздимо.

Ханс був відбірником Берліна, його східноєвропейської частиніи. Закінчив Братиславський університет, досконало знав словацьку, чеську мови, вільно більшістю інших мов цієї частини Європи. Прекрасно знав кіно, в тому числі українське. Зокрема, творчість Олександра Довженка. Ініціював два семінари в Києві, присвячені німецько-українським взаємозв"язкам у кіно. 2009-го побачила світ збірка праць "Україна-Німеччина: кінематографічні зв"язки" (упорядники Г.Й.Шлегель і С.Тримбач).

2001-го завдяки його зусиллям фільм Юрія Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу" було включено до програми Берлінського кінофестивалю (поза конкурсом). Картину було прийнято недружньо. Це збіглося зі зміною команди Берліна, Ханс мусив піти. Працював, зокрема, на новому фестивалі у Вісбадені. В його рамках організовува симпозіуми - особливо в пам"яті той, що був присвячений сюрреалізму в країнах Центральної та Східної Європи (прикметно, що найбільше фільмів було українських: "Звенигора" Довженка, "Тіні забутих предків" С.Параджанова, "Криниця для спраглих" і "Вечір на Івана Купала" Юрія Іллєнка).

У полі його інтересів особливе місце мали творчість Сергія Ейзенштейна і Андрєя Тарковського. Дуже цінував і шанував творчість КІРИ МУРАТОВОЇ, чиї фільми незмінно (за часів Ханса) включались до берлінського конкурсу. Як і пізніше Вісбаденського.

20 років тому пережив ракове захворювання, важку операцію. Одначе вижив, повернувся до активної роботи. Останній рік все це повернулося, так що йшов з життя в муках.

Колись у Москві разом з ним побували в гостях у Наума Клеймана, в квартирі-музеї Ейзенштейна. Коли вийшли, я сказав: "Дивовижна людина Клейман. Я ніколи не чув, щоби він говорив про щось інше, аніж про кіно". Ханс зненацька образився: "А хіба ви чули коли-небудь, щоби я говорив про щось інше?" Справді, його поведеність, його зануреність у кіно були феноменальними.

Востаннє ми предметно і довго говорили позаторік, коли він приїздив до Києва, на "Молодість". Довго гуляли в парку, понад Дніпром.

Спасибі, дорогий Хансе, за все-за все! Ви багато працювали, Ви так любили кіно, Ви були одним із його натхненних провідників, його тлумачем і патріотом. Вічна Вам пам"ять і Царство Небесне!