Передвісник катастрофи

На великі екрани України виплив «Титанік» Дж. Кемерона

«ТИТАНIК» ПРОРОКУЄ КАТАСТРОФУ, ВIД ЯКОЇ ГОДI ВРЯТУВАТИСЯ...

Отримавши одинадцятого «Оскара», Джеймс Кемерон від усієї своєї американської душі вигукнув: «Я — король усього світу!» Колись великий земляк режисера поет Т. Ст. Еліот прошепотів у «Порожніх людях»: «Світ закінчується саме так: не криком, а вищанням». Не ризикую прогнозувати звуковий режим апокаліпсису, але перше століття кінематографа завершується справді таки Кемероном. І тим гірше для того століття.

Десь у його середині великий французький романіст і кінорежисер Андре Мальро написав «Ескіз із психології кіно», де блискучі спостереження над тією «психологією» (власне, естетикою) завершив фразою: «А окрім того, кіно — це ще й виробництво». На схилку ж століття кінематограф, мов суперлайнер зразка 1912-го року «Титанік», перевернувся догори днищем: у фільмі Джеймса Кемерона «естетики» і «психології», як їх розуміли Мальро і нині вже затонула його Європа, уже немає, однак є те, що великий письменник трохи по-естетськи означив одним-єдиним словом. «Виробництво».

Це справді грандіозно, справді якісно — як і будь-який інший досконалий витвір сучасної технічної цивілізації. Приміром, як уцілілі блоки Чорнобильської АЕС — мало не еталон сугестивного індустріального пейзажу.

Щоправда, на кінематографічному «Титаніку» є ще автономна у його структурі «естетика» костюму й інтер’єру, але ж їх доволі й у будь-якому «костюмному» фільмі, котрий проплив повз «Оскара». Від естетики ж, що рухала кінематографічне століття, залишилася в блокбастері Кемерона лише сентиментальна фабула, стара мелодрама «класового» протистояння. Щоправда, ця елементарна до зворушливості фабула, доповнена вже зовсім наївною «сучасною» новелою про сердечні переживання столітньої (!) леді, практично опинилася поза драматургічною увагою авторів фільму, цілковито заклопотаних «виробництвом» і облаштуванням художньої катастрофи. Сюжетний примітив, окрім іншого, посилюється разючою невідповідністю між вікторіанськими костюмами героїв «першого класу» та їхніми сучасними щиросердими американськими обличчями, що вповні вписалися б у пасажирську фізіогноміку «третього класу». Демократично, але «художньо» вже зовсім непереконливо.

... Автора ж цих рядків у фільмі «Титанік» найбільше вразила не блискуче відзнята кінематографічна катастрофа, а репліка одного з героїв-офіцерів (очевидно, історично запротокольована), що у матроса-спостерігача, який, власне, і прогавив той фатальний айсберг, не виявилося бінокля. «Титанік» — не фільм, зрозуміло, а той корабель, — став справді титанічним аргументом цілковитої залежності технічної цивілізації від якоїсь, як сказано з іншого приводу у «Гамлеті», «дрібнички».

Здається, лише Олександр Блок та кілька інших ліриків-самітників з європейського «першого класу» осягнули у квітні 1912-го, що європейський і взагалі світовий «корабель» неймовірно ризикує, «впливаючи» в нове століття, що «Титанік» — це справді глобальна, але все ж таки лише метафора того, що мало трапитися і, зрештою, сталося з людством. Інший великий лірик — Апполінер — невдовзі констатував: я жив у добу, коли закінчувалися королі. І ось, нарешті, наприкінці століття чуємо від безтурботного «чемпіона прокату»: «Я — король усього світу!»

Та все ж таки у художнього «виробництва» закони рішуче інші, аніж у власне виробництва. Будь-який художній твір неодмінно, бодай на якійсь своїй «периферії» про щось та «сигналізує». Столітня героїня дивиться на місце трагедії «Титаніка» з палуби вже не «муляжного», а справжнього корабля «Мстислав Келдиш», із батискафів якого американці — і серед них Джеймс Кемерон — обстежували на дні океану рештки «Титаніка». І чи підозрює американський режисер, що тут у його фільмі з’являється мало не «фрейдівська» обмовка: адже радянський вчений, серед інших його сервільних колег, безпосередньо несе відповідальність за те, що, зрештою, завершилося Чорнобильською катастрофою. І чи замислювався Джеймс Кемерон над тим, що в квітні 1912-го року посеред Атлантичного океану пролунало виразне попередження про те, що станеться в 1986-му на українському Поліссі?

На початку більшовицької диктатури її запеклий опонент Леонід Андреєв, попереджаючи про світову небезпеку того, що невдовзі назвуть тоталітаризмом, писав, що прикладом обов’язку для художника має стати притчева поведінка радіотелеграфіста «Титаніка», який, уже по пояс у воді, продовжував відстукувати свою трагічну «морзянку». Кемеронів фільм, звісно, не схожий на того легендарного радіотелеграфіста, але мимоволі примушує здригнутися від думки про сучасну цивілізацію, яка на початку століття «забула» бінокль для корабельного спостерігача, а на його схилку — не натиснула рятівні клавіші на пульті «четвертого реактора».

... Сьогодні «Титанік» можна комфортно, попиваючи колу та дивуючись фантастичним спецефектам, подивитися в Києві. Цікаво, що серед інших чудес комфорту загиблого на початку сторіччя суперлайнера був і зал для перегляду найновіших «сінема».