«Перцю»- 100!

Про історію становлення легендарного українського гумористично-сатиричного журналу згадують письменник Олег Чорногуз і художники Радна Сахалтуєв та Анатолій Василенко

До ювілею часопису в Малому Маріїнському палаці відкрилася виставка картин та малюнків найвідоміших майстрів веселого олівця, народних художників України Анатолія Василенка та Радни  Сахалтуєва та журналіста і письменника-журналіста Валерія Орла.

На відкритті вернісажу ми поспілкуватися  письменником-сатириком  та колишнім багаторічним редактором «Перцю» Олегом ЧОРНОГУЗОМ:

- Я тримав у руках перші три номери «Червоного Перця», видані ще в 1921-му році, які мені показав «перчанин» Юрій Кругляк. Тож можна стверджувати, що «Перець» народився на рік раніше, ніж його радянський аналог журнал «Крокодил».

Його першим засновником і редактором став надзвичайно плодовитий Василь Еллан Блакитний-справжнє ім‘я Василь Михайлович Елланський. А правою рукою став неперевершений Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко). Допомагали їм такі гарні гумористи як Юрій Вухналь ,Юхим Ґедзь, Антоша Ко, Б.Сіманців та інші.

А першими ілюстраторами стали Хвостенко-Хвостов, О.Довженко, А.Петрицький, К.Агніт, О.Козюренко та інші.

Журнал вимушено став рупором офіційної радянської войовничої сатири, але в ньому часто друкувалися фейлетони на теми безпорадності адміністрації, бюрократизму, побуту.

В «Перці» охоче друкували свої сатиричні послання та памфлети Павло Тичина і Микола Бажан, Володимир Сосюра і Максим Рильський.

Але в рік Голодомору в «Червоному Перці» почалися арешти.  Комуністичні владії вирішили розправитись із острівцем вільнолюбного гумору в Україні. Весь редакційний колектив звинуватили, уявіть собі, у тероризмі і підготовці замаху на владних керманичів усіх заарештували! Тож «Червоний Перець» на довгі вісім років припинив існування.

Особливо знущались над Остапом Вишнею та навіть у сталінській катівні йому не зраджувало почуття гумору: «Визнаю себе винним навіть у тому, що моя бабуся на базарі пиріжками торгувала»,-заявив він із болісним жартом слідчому на допиті…

***

Відновили журнал уже під назвою  «Перець» за наказом Й. Сталіна  напередодні фашистського нападу, коли треба було перемагати ворога у Другій світовій війні. І через кілька років повернули легендарного Остапа Вишню із жорстоких печорських таборів…

Після війни аж 40 років керував журналом Федір Маківчук, який був переніс рік заснування «Перцю» на 1927-ий рік.

- Бо у 1987-му році захотів відзначити його 50-річчя, свій ювілей на редакторському посту і отримати «дєдушку Леніна» а  то й звання Героя соціалістичної праці,- пояснив Олег Чорногуз. Та почалися горбачовські часи , антиалкогольна компанія, яка зачепила «Перець». І  найвищі звання до ювілеїв на той час перестали присвоювати.

Втім тоді почався злет легендарного художника «Перця» Анатолія Василенка, про якого розповів його побратим, «український Уолт Дісней» Радна САХАЛТУЄВ:

- З Толею я підтримую дружбу дотепер. Ми потоваришували в «Перці». Він  дуже багатогранна творча особистість. Не просто там отримав завдання, намалював, здав в номер і все.... Як автор, Анатолій Петрович  ставився до роботи з внутрішньою вимогливістю до себе. Він перший комікси почав малювати. Всі чекали побачити його чергових персонажів. Дорослі - в «Перці», а діти в дитячих журналах, із якими він теж довго і плідно працював.

Значно пізніше вже були його політичні карикатури та шаржі в журналі «Кореспондент». Це Талант із великої літери! Коли Василенко прийшов на телебачення ,  режисер Вікерс  запитав: «У вас є почуття абсурду?» Толя   відповів: «Є». Режисер посміхнувся: «Ну, тоді, ми з вами легко спрацюємося». Йому, без перебільшення, дано бачити більше , ніж нам. І він це яскраво показує в своїй творчості…

***

У  роки Незалежності виявилися найважчими для уславленого журналу: тираж «Перця» з 3,3 мільйонів скотився до 10 тисяч… Хоча редакція й не сиділа,  склавши руки , бо  почали окремими виданнями друкувати журнал для дітей «Перченя» і «Перець дайджест». Але «десятий вал» цін на видання та розповсюдження «Перцю» заганяли його в збитки.

Тож команда В. Януковича у 2013 року його просто закрила журнал, а редакцію вигнала з видавництва «Преса України» на Шулявці…

У 2017-му році журнал відновився під назвою «Перець . Весела республіка» під засновництвом редакції газети «Сільські вісті». Та проіснував лише два роки, перейшовши в інтернет, за що низький уклін подвижнику онлайн-версії художнику Валерію Чмирьову.

- Вважаю, що могла б відродитись і друкована версія журналу-, заявив чи не найвідоміший художник «Перцю» за всі часи існування Анатолій  ВАСИЛЕНКО.- Та ставку треба було б зробити на шедеврові малюнки, а не на завеликі матеріали, якими зарясніли сторінки «Перця. Веселої республіки».

Хочу віддати данину пам’яті та поваги передовсім тим чудовим-колегам-художникам, із якими пощастило працювати пліч-о-пліч. Насамперед моєму співавтору Сергію Герасимчуку, який так рано пішов у засвіти та незабутнім Валерію Зелінському і Володимиру Солоньку, Анатолію Арутюнянцу.

Також Валерію Горбачову, який переїхав у США. І тим, що залишились  та Ігорю Александровичу,Олексію Кохану, який недавно зробив найкращий ескіз головного герба України. А як не згадати і про чудових редакторів та журналістів. Тих же незабутніх Степана Олійника та Павла Газового. Причому Павла Прокоповича я вважаю рівня народним художником слова, гумористом рівня Степана Руданського…

***

Шкода, що до 100років дожили не всі. Днями померли художник Володимир Солонько та письменник Юрій Цеков. Невідома доля і Дмитра Молякевича, який днями має відмітити 95-річчя.

І кращим пам‘ятником для них , на думку народних художників України Анатолія Василенка та Радни Сахалтуєва ,буде саме відродження паперового видання  українського «Перця».