Паломництво до Орфея
30 вересня Валентинові Сильвестрову виповнюється 80 років. Цифри і традиція запропонували композиторові нову гру, в якій найуразливішою виявилася партія всіх нас
Композитор Валентин Сильвестров сьогодні відомий і старшому поколінню, і молодим. Його музика звучить. Його голос бажаний. З ім’ям Сильвестрова виходять нові диски і видаються книжки, здається, світ полюбив його.
30 вересня Валентинові Васильовичу виповнюється 80 років. Цифри і традиція запропонували композиторові нові умови буття, нову гру, в якій найуразливішою виявилася партія всіх нас. Тепер нам доведеться знову шукати нове ставлення до музики Сильвестрова і тримати іспит на її розуміння.
На гребні хвилі інтересу до творчості композитора не просто підібрати свіжі слова. Сильвестров відкритий світові, і численні його інтерв’ю в мережі кидають виклик критикам і музикознавцям. Він сам говорить про свою творчість, розповідає багато, детально, охоче, з теплою і простою інтонацією. І чи можуть слова бути кращими і точнішими за ті, які знайдені в цих виступах?
Говорити багато про свою музику і супутні їй події — рідкісна здатність обраних класиків музичного мистецтва. Такими були Роберт Шуман, Ігор Стравінський, Джон Кейдж. У цьому ряду Валентин Сильвестров виступає в ореолі особливо складної символіки. Він і представник покоління 1960-х, для якого освоєння нових мов у мистецтві було запорукою правдивості в житті. Він і дзен-буддійський філософ, для якого відмова від складності в техніці композиції була пов’язана з пошуком шляху в музиці. Він і постмодерніст, для якого мова стала фундаментом всієї культури. Він і поет, для якого найцікавіше починається «по той бік» мови, де мешкає «усього живого непорушний зв’язок».
Сильвестров, як і Стравінський, прожив досить багато стилів. Це проживання було пов’язане з примиренням минулого і сьогодення, традиції та експерименту. Але, на відміну від попередників, Валентин Васильович був завжди зосереджений не стільки на інтелектуальній грі, скільки на пошуку стрижня музичного мистецтва, того невловимого, що дозволяє вмить упізнати на слух справжню красу і натхнення. Як маркер цих пошуків, слово «музика» проникає в назви творів композитора — «Дитяча музика», «Кіч-музика», «Музика у старовинному стилі», «Лісова музика» (на вірші Г.Айги для голосу, валторни і фортепіано) і, нарешті, «Мета-музика» для фортепіано та симфонічного оркестру. Сам автор розшифровує слово «мета-музика» як «метафорична музика» і вважає цей вираз найбільш точним визначенням свого музичного стилю...
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Для професійного цеху творчість Валентина Сильвестрова завжди залишалася ребусом. Музикознавці не могли не зважати на ту високу оцінку пошуків композитора, яку дав один з найбільших авторитетів «нової музики» Теодор Адорно. У той же час було очевидно, що творчість Сильвестрова абсолютно не вписується в магістральну лінію ХХ століття — презентувати «нове» в кожному опусі. В результаті з’явилися «компромісні номінації «слабкий стиль», «мовчання неактуальною мовою». Але Сильвестров не мовчав. Він просто досліджував музичну лексику і виявив, що правдивість ховається не в матеріальному, відчутному звуці, а в його обертонах і проміжках між кінцем і початком звучання. Тому композитор так багато приділяє уваги «тиші», «тихому співу», «мовчанню» і «постлюдіям» — «музиці після музики».
В музичному світі Сильвестров отримав визнання практично одразу. 1967 року він став лауреатом Міжнародної премії ім. С.Кусевицького (США), а 1970-го — лауреатом Міжнародного конкурсу композиторів Gaudeamus» (Нідерланди). У творчості композитора 1960-і були позначені вивченням техніки «нововіденської школи». Він і його друзі — композитори Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Володимир Загорцев, Володимир Губа і диригент Ігор Блажков — утворили творчу групу, яка згодом отримала назву «Київського авангарду». Згодом в одному з інтерв’ю композитор згадує: «Нас усіх сварила радянська преса, і це справді об’єднувало. Осуд був тоді знаком якості, і кожен з нас формував те середовище спілкування, в якому міг «тримати оборону». Потім композитор поступово знайшов інші принципи своєї композиції.
Соціальні винагороди прийшли до Валентина Васильовича із значним запізненням. 1989-го року йому дають звання народного артиста, перескочивши рівень заслуженого діяча мистецтв (випадок, абсолютно неможливий раніше, зауважує музикознавець Олена Зінькевич). 1995 року композитор стає лауреатом Шевченківської премії, 1997-го удостоєний ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, 2007-го його нагороджено орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Але серед слухачів творчість Сильвестрова цінують зовсім не за нагороди. Мовою аматорів — він пише «красиву» музику. Втім, сам композитор ніколи не ставив перед собою спеціально таку мету. У своїх інтерв’ю він неодноразово говорив про те, що краса ніколи і ніким не була втрачена або знайдена. Краса живе сама по собі у світі, який нас оточує: у сході сонця, деревах, траві, радості вітання, «у звичайних мирних заняттях, у яких немає злоби». На думку Сильвестрова, навіть мистецтво чоботаря пов’язане з красою, хоча воно і функціональне. Питання полягає лише в тому, чи зможемо ми поглядом, не затьмареним повсякденністю, побачити цю красу.
У творчих поглядах В.В.Сильвестрова поняття краси нерозривно пов’язане з поняттями істини і добра. Якщо зруйнувати цю тріаду — виходять псевдостилі, які ні до чого доброго людство не приводять, як, наприклад, стиль соцреалізму, який прагнув представити красу, при цьому обманюючи людей про реальний стан речей в їхньому житті і розмахуючи кулаками на адресу ідеологічних ворогів...
Важливість миті, моментальної дії, дбайливе ставлення до музичних думок, що з’являються, — за всім цим ми приходимо до Сильвестрова. Хоча сам композитор іронізує з приводу своєї музики: «Слухати не обов’язково. Нічого, окрім музики, там немає». Втім, звичайно ж, він лукавить, адже там є «мелодія» і «арпеджіо» — той мінімум, яким орудував Орфей.
P.S.
29 вересня, напередодні ювілею маестро, в Колонному залі ім. Лисенка відбудеться вечір під назвою «В. Сильвестров — 80!». Твори композитора виконають Симфонічний оркестр Національної філармонії України під керівництвом Романа Кофмана, соліст — Олексій Любимов (фортепіано).
30 вересня Валентин Васильович прийматиме привітання у Великому залі НМАУ — прозвучить його симфонічна музика в гранд-концерті, яким відкриється «Київ Музик Фест-2017», у виконанні Національного симфонічного оркестру України (диригент — Володимир Сіренко, солісти — Олег Безбородько, фортепіано і Богдана Півненко, скрипка).
1 жовтня — в Міжнародний день музики, авторські концерти Валентина Сильвестрова продовжаться хоровими творами, зокрема,циклом «Майдан 2014», написаним маестро в бурхливий період Революції Гідності. Цей твір представить Муніципальний камерний хор «Київ»: диригент — Микола Гобдич, солісти — Євгеній Надолинський (тенор), Вікторія Окунєва і Олена Горяйнова (альт).
Продовження теми:
