Нескінченна історія

Назва нової частини — «Темні долі» (англ. Terminator: Dark Fate — «Темна доля», якщо точно).

Те, яких змін зазнав весь проект за останні 35 років, є доволі показовим.

ЗЛИЙ АРНІ

«Термінатор» став невід’ємною частиною поп-культури та сучасного Голлівуду. Як відомо, перший «Термінатор» (англ. The Terminator) вийшов 1984-го. Згідно з легендою, ідея прийшла Джеймсу КЕМЕРОНУ уві сні 1981 року в Римі: працюючи над повнометражним дебютом «Піраньї-2: Нерест», режисер захворів, і в лихоманці йому примарився масивний страшидло з червоним оком, який переслідує перелякану дівчину.

На той момент Кемерону не було 30. Мав хіба що досвід співпраці з королем кінематографа категорії «В» Роджером КОРМАНОМ. Останній зняв сотні фільмів — переважно горорів та кривавих комедій — і серед них жодного по-справжньому хорошого, тим не менш, умів вирізняти таланти: у нього починали Френсіс Форд КОПОЛА, Мартін СКОРСЕЗЕ і Джонатан ДЕМІ («Мовчання ягнят»). Відповідно, все, що міг представити Джеймс як режисер, — це копійчані жахи з промовистими назвами «Галактичний терор» і вищезгадані «Піраньї».

Не дивно, що грошей на казочку про роботів, ще й початківцю, ніхто не давав. У підсумку Джеймс продав сценарій за символічний один долар так само маловідомій продюсерці Гейл Енн ГЕРД. Вони потім одружилися, але важливіше те, що знайшовся бюджет — на старті 4, а згодом 6,4 млн.

Арнольда ШВАРЦЕНЕГГЕРА спочатку хотіли взяти на роль Кайла Різа — захисника і коханого головної героїні. Та щойно Кемерон побачив Арні, то відразу зрозумів, що робота гратиме саме цей рельєфний австрієць із непроникним обличчям.

Першу картину багато хто вважає найкращою в усьому циклі. Фактор свіжості сюжету спрацював тут на всі сто. Справді, що відбувається? У багатолюдному й шумному Лос-Анджелесі живе нічим не примітна, окрім хіба що копиці розкішного русявого волосся, офіціантка Сара Коннор (зіграна так само невідомою на той момент 28-річною Ліндою ГЕМІЛТОН), на яку раптом починає полювати нещадний вбивця, невразливий для куль. Рятує дівчину молодий боєць Кайл Різ, який розкриває враженій дівчині жахливу правду: і він, і переслідувач — прибульці з майбутнього, але лиходій — не людина, а робот моделі Т-800, створений саме для вбивства, ніяка поліція його не зупинить, Сара і Кайл можуть сподіватися лише на себе. Мало того, майбутнє — це моторошна антиутопія, де тисячі отаких термінаторів добивають рештки людства.

Звичайно, у світовій культурі й, зокрема, в кіні сюжет про бунт машин як частина фабули про повстання творіння проти творця є архетиповим. До речі, тут можна згадати про фантастичний роман українського радянського письменника Володимира Владка «Залізний бунт» («Роботарі ідуть», 1931), екранізований 1935 року під назвою «Загибель сенсації» («Робот Джима Ріплі»). Але ніколи ще машина не була настільки винахідливою, настільки невразливою, і, головне, настільки схожою на нас. Тут зійшлося багато факторів: енергія і талант Кемерона та його помічників, які придумали безліч ефектних сцен двобоїв, похмура атмосфера нічного Лос-Анджелеса, який місцями сам по собі схожий на декорації Апокаліпсису, рік випуску фільму — 1984, що відсилає до знаменитої антиутопії Джорджа Орвела, нарешті, загальна атмосфера тривоги, породжена загостренням холодної війни. Систему «Скайнет», котра оголосила в майбутньому війну людству та наплодила термінаторів, багато хто називав метафорою СРСР. Згадували й програму «Стратегічна оборонна ініціатива», проголошену президентом Рональдом Рейганом на випадок можливої ядерної війни з «імперією зла». Один кінокритик навіть назвав фільм «нападом рейганівської параної».

При цьому в сюжеті одразу заявлений мотив фатальної приреченості, вищезгаданої темної долі: процесор термінатора, знищеного Сарою у фіналі, знаходять працівники компанії «Кібердайн Сістемз» і на його основі створюють «Скайнет», ядерна війна все одно відбудеться, і Сара тепер приречена жити з цим жахливим знанням; з другого боку, Різ стає батьком її майбутньої дитини, яка виросте в лідера опору машинам.

У підсумку вийшов жорсткий, захопливий трилер, який, сподобавшись і глядачам, і пресі, приніс усемеро більше грошей, ніж на нього було витрачено. Саме ця робота стала справжнім народженням Кемерона як режисера, слово «термінатор» перетворилося в загальновживане, фраза Шварценеггера «I’ll be back» («Я повернусь») увійшла в число найвідоміших кіноцитат.

РТУТНИЙ ЛИХОДІЙ

Звичайно, продовження стало лише справою часу. «Термінатор 2: Судний день» (Terminator 2: Judgement Day) вийшов 1991 року. Його успіх тримається на кількох ключових компонентах. По-перше, Гемілтон. Її перетворення тут разюче. Безневинна офіціантка перетворилася в жилаву андрогінну психопатку, що на рівних б’ється зі здоровенними чоловіками й стріляє з усього, що може стріляти. Шварценеггер, не втративши в кремезності й незворушності, перепрограмувався на «доброго» робота. І, звісно, спецефекти. Так, у фільмі безліч адреналінових перестрілок, перегонів та вибухів. Але всі отетеріли, коли на екран вступило чудовисько під назвою термінатор Т-1000. Голлівуд бачив багато, але робот із рідкого металу, що протікає крізь шпарини, абсолютно неуразливий для земної зброї й мімікрує під будь-яку людину — до такого не додумалися найвинахідливіші постановники. На виробництво всього лише чотирьох хвилин екранного часу з участю Т-1000 пішло вісім місяців та півмільйона доларів. Але витрати були недаремні: фільм приніс 520 млн прибутку при 102 млн витрат. Фактично, саме ці кілька хвилин змінили комерційний кінематограф. Комп’ютерна анімація стала відтепер важливим елементом кіновидовища.

Що ж до сюжету, то він більш прямолінійно відтворює прокляття холодної війни. У майбутньому «Скайнет», створений для захисту й контролю над ядерною зброєю, ледь досягнувши певного рівня інтелекту, починає розглядати Росію як негайну загрозу — хоча на дворі вже 1990-ті — й запускає ракети. Однак загалом настрій фільму набагато оптимістичніший. Виявляється, машину все-таки можна поставити на службу людині (переналаштований Арні-Т-800 є тому доказом), невразливого ртутного робота — знищити, а долю — змінити. Плюс — вперше в особі звитяжної Сари заявлений мотив сильної жінки. Лінда Гемілтон у цьому образі стала свого роду іконою для західних феміністок.

ДЕГРАДАЦІЯ

Кемерон визначив дилогію як повністю завершений твір і відмовився знімати її продовження. На жаль, у Голлівуді нічого не закінчується просто так. Гроші — не менш потужна сила, аніж якийсь там «Скайнет». Доки будь-яка ідея приносить прибуток, доти з’являтимуться продовження аж до повного абсурду. «Термінатор 3: Повстання машин» вийшов 2003-го (режисер — Джонатан Мостоу). Роль термінатора-рятівника знову зіграв Шварценеггер — його персонаж як ні в чому не бувало воскрес. Сару Коннор сценаристи умертвили за допомогою злоякісної пухлини. Джон Коннор виявляється одинаком-маргіналом без мети в житті. Вбити його «Скайнет» посилає нову модель — TX, яка цього разу має зовнішність молодої блондинки з холодним і жорстоким обличчям (Крістал ЛОКЕН). Вона вразливіша, тому що являє собою комбінацію жорсткого скелета і зовнішнього покриття з того самого рідкого металу. Щоправда, виникає питання, чому «Скайнет», здатний до самонавчання, не послав щось більш убивче. Інша новація — вперше в циклі з’являється інтернет. Саме Всемережжя, захоплене «Скайнетом», приносить людству смерть. Так опосередковано автори втілили мотиви кібербезпеки, інтернет-залежності й хакерських атак, що не на жарт бентежили тоді авдиторію.

Хоча фільм ледве окупився за рахунок світового прокату, корисливі продюсери випустили ще два продовження. У «Термінатор: Хай прийде рятівник» (МакДжі, 2009) вперше показувалося не теперішнє, а майбутнє — війна між людьми й машинами. Джона Коннора зіграла нова зірка — Крістіан БЕЙЛ, абсолютно не схожий на Коннора з попередньої частини — але кого хвилювали такі дрібниці. Шварценеггер, поглинений роботою на посаді губернатора Каліфорнії, в кадр не вступив. Фільм багато в чому схожий на коміксне кіно, яке тоді стало модним візуальним продуктом, але це до сенсації не привело. Становище врятували закордонні глядачі — 370 млн зборів проти 200 мільйонів бюджету. Жалюгідна сума порівняно з попередніми роками.

«Термінатор: Генезис» (Алан ТЕЙЛОР, 2015) проігнорував події попередніх частин, хоча містив відсилання до них. З’являються на екрані й постарілі Лінда Гемілтон та Арні. Злий робот тепер має назву Т-3000 й складається з агресивних наночастинок, що виглядає непогано, але не більше. Нового тут нічого немає — таке відчуття, що фільм просто скроєний зі штампів попередніх чотирьох частин.

ЖІНОЧА СИЛА

Не можеш протистояти процесу — очоль його. Кемерон, зайнявши крісло продюсера, оголосив позаторік, що зробить пряме продовження «Судного дня», а все зняте пізніше відкине. Режисером (дуже вірне рішення) найняли Тіма МІЛЛЕРА, який прославився чорними комікс-комедіями «Дедпул» і «Дедпул-2».

Робот-вбивця на цей раз має марку Rev-9 (Гебріел ЛУНА). Він здатний розділятися на дві частини: зловісно чорний металевий скелет, здатний діяти самостійно, і знаменитий рідкий метал, утім, вдосконалений — здатний вибудовувати структури прямо в повітрі. Арні, він же Т-800, замаскувався під мирного обивателя на ім’я Карл, який торгує в глушині фіранками й навіть має дружину і сина. Кемерон та Міллер розуміли, що в світі багато чого змінилося за 35 років. Тому, наприклад, відчутно штрикнули антимігрантську політику Трампа. Сюжет починається в Латинській Америці, а об’єктом полювання Rev-9 і надією людства виявляється юна мексиканка Дані Рамос (Наталія РЕЙЄС). Частина сцен знята в центрі тимчасового утримання нелегалів на півдні США, причому імміграційна поліція показана без найменшої симпатії. Міллер не став вигадувати принципово нові трюки, проте поміняв антураж. Сутички відбуваються в небі й під водою (раніше такого не було), в хід іде велика кількість холодної зброї, все дуже хвацько. Знову важить тема фаталізму — похмурого майбутнього, якого не скасувати, адже «темна доля» вбудована у свідомість людського роду: так, «Скайнета» більше немає, але люди все одно придумали систему для кібервійни під назвою «Легіон», яка, звісно, затіяла все те ж саме.

Кіборгу-вбивці (тут явна заслуга Міллера) додали суто людських рис, що робить його ще небезпечнішим. Він балакучий, навіть красномовний, інколи доволі влучно жартує й навіть філософствує. Арні ж поданий як відверто комічний персонаж, який безпристрасним голосом промовляє різні побутові банальності — і це в такій подачі звучить реально смішно.

Безумовне акторське відкриття — 32-річна канадійка Маккензі ДЕВІС  у ролі Грейс — комбінації людини з машиною. Девіс раніше грала переважно в серіалах; у «Темних долях», майстерно комбінуючи бійки з психологічним нюансуванням, створила потужний образ войовниці, хороброї та незламної, мов Сара Коннор замолоду. Сара-Гемілтон теж з’являється, причому досить видовищно — з ручним кулеметом, у чорних окулярах і з класичним «Я повернусь».

Феміністичний компонент вийшов на новий рівень. Тягар боротьби за власні життя і за майбутнє людства лягає на плечі трьох сильних жінок різного віку і темпераментів — Дані, Грейс і Сари. І це не виглядає ані натяжкою, ані кон’юнктурою.

Новий «Термінатор» не став революційним проривом. Однак, безсумнівно, освіжив цикл. Дивитися його цікаво і не соромно.

Добре б, якби на цьому нарешті все закінчилося.

Але у фільму відкритий фінал.

На жаль.