На службі у драми

Розмова з керівником оркестру Львівського національного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької Богданом Мочурадом

Зазвичай, коли виходять публікації про театр, – це розмови з акторами, режисерами або директорами цих установ культури. Інші працівники театру, як правило, залишаються  «за кадром». Хоча це – неправильно, бо і до прем’єр, і до постановок поточного репертуару дотичні всі, починаючи від монтувальників і декораторів і закінчуючи капельдинером, себто – білетером.

«День» багато уваги приділяє подіям Львівського національного українського театру драматичного імені Марії Заньковецької. Зокрема, кілька днів тому розповідав про відкриття Камерної сцени, виставами на якій починається театральний сезон 2022 – 2023, а він – вже 105-й за ліком.

Оркестр Театру Заньковецької

Офіційно початок сезону – 10 вересня, і цього дня на Великій сцені покажуть прем’єрну постановку, котрою, власне, заньківчани завершували 104-й сезон – це ідилічна пастораль «Полісянка» за мотивами Вінцента Марцинкевича (інсценівка Ореста Огородника, режисер – Орест Огородник). Вистава відбувається у супроводі оркестру, керівник якого, народний артист України Богдан Мочурад, також є, на мою думку, дійовою особою «Полісянки», і за цим насправді дуже приємно спостерігати.

Окрім того, у переддень відкриття Великої сцени, 9 вересня, оркестр гратиме на балконі театру, що вже стало доброю традицією.

Про це і не тільки йтиметься у розмові з Богданом Івановичем Мочурадом, але почати бесіду хочу з концерту до дня народження пам'яті Кузьми, лідера гурту «Скрябін» Андрія Кузьменка (17 серпня 1968, Самбір – 2 лютого 2015, Лозуватка ), яку готує оркестр – «Шампанські очі 2.0.».

Андрій Кузьменко (Кузьма Скрябін) на сцені Театрі Заньковецької

– Концерт пам'яті Кузьми відбудеться 17 серпня о 19-й годині у FESTrepublic, – розповідає Богдан Мочурад. – Ми з Андрієм познайомилися багато років тому. Багато разом працювали. Поїздили трошки Україною. Дуже шкода, що загинув…

На річницю смерті ми робили концерт-реквієм у «Форумі». А минулого року виступали у Митрополичих садах, біля церкви Юра, куди прийшло дуже багато людей.  Цього року вирішили повторити, але вже в іншій локації  і з іншими солістами.

Дуже багато буде молодих солістів. І мене тішить, що його пісні співають молоді, що Андрія не забувають. Квитки добре продаються, а це означає, що його пісня живе і що про нього не забувають.

Оркестр Театру Заньковецької

– Оркестр Театру Заньковецької доволі часто вдається до доброчинності. Говорю, зокрема, про час пандемії коронавірусу. Та й зараз ви виступаєте у військових частинах. А директор Театру Заньковецької, Андрій Мацяк, знаючи, що я матиму з вами, пане Богдане, розмову, зазначив, що ви й у храмах виступаєте – на користь хворих діточок…

– Так, під час пандемії ми робили акцію до Дня медика 2019 року – грали просто неба у 8-й та 1-й лікарнях, також – біля поліклінічних відділень. Граємо і в часі війни концерти у військових частинах, зокрема – у травні у Червонограді. Трапляється, і по три виступи в один день маємо.

Хочемо зробити кілька виїзних концертів для воїнів і до Дня незалежності.

Проєкт «Відчинилося життя»

Окрема сторінка оркестру Театру Заньковецької – проєкт «Відчинилося життя» з незрячими виконавцями. Щиро дякую вам за це. Неодноразово була на концертах – вони насправді вражають!  

– Так, ми любимо цей проєкт, а почався він 2008 року. Працювали з незрячими маленькими і дорослими солістами. І не тільки з України – з-за кордону також. Мали інтегровані концерти щороку, а от цього року, через війну, не матимемо. Заздалегідь планувалися на травень – Рівно і Житомир, на вересень також спланували три концерти, але все зупинилося. Така зараз ситуація.

Щойно ви згадували про виступи у храмах – ми називаємо їх «концерти на вимогу». Це коли комусь потрібно зібрати гроші на лікування. Також збирали кошти на медичне обладнання – приміром, для недоношених немовлят.

На одному з концертів оркестру Театру Заньковецької. Солісти – Олесь Федорченко та Ірина Швайківська

Найчастіше граємо у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Виконуємо класичні програми.

А загалом можу сказати про три іпостасі оркестру Театру Заньковецької. Перша – супроводження вистав (на щастя, їх є багато і є молоді режисери, які хочуть працювати з оркестром). Друга – виконання естрадної (популярної, розважальної) музики, і ми перші у Львові почали це робити, тобто почали давати у театрі концерти естрадної музики, і дуже багато людей у Львові знають нас як естрадний оркестр.

Третя іпостась – класична музика, яку ми граємо у церквах.

«Людина-свято», за словами Богдана Мочурада, народна артистка України Людмила Нікончук

– Де виступали?

– У храмі Святого Лазаря, де хорова школа «Дударик». Також – у храмі Марії Сніжної, храмі Климентія Шептицького. А тепер-от граємо здебільшого у Гарнізонному храмі Петра і Павла. По-перше, там – гарна аура. По-друге – завжди дуже багато людей. А особливо в ті, мирні, часи, коли у Львові було багато туристів, і вони йшли до храму, а він – у середмісті, на звук музики.

Виконання класичної музики пасує до храму. Також дає нам можливість зайти на нову території – у світ класики, на якій ми виховані і яка – вічна. Солістами у цих концертах є мої оркестранти. З одного боку, це – виклик для музиканта, тому що не кожен оркестрант може вийти перед оркестром і зіграти соло. Можливо, це й шанс для оркестранта. І я даю такий шанс.

Проєкт «Відчинилося життя»

Заразом такі концерти – можливість допомогти людям. А допомога потрібна завжди – люди хворіють.

Доволі часто спілкуюся з дотичними до театру людьми,  в тім числі – фронтовиками, і багато хто говорить мені, що тепер взагалі не сприймає того театру, що був до війни, бо не розуміє…  Чи змінили ви репертуарну політику? Зокрема, щодо тих концертів, котрі везете у військові частини? Також концерту, котрий гратимете з балкона театру 9 вересня, перед відкриттям Великої сцени?

– Звичайно, репертуар змінюється. Перед самим початком війни, 16 лютого, ми грали концерт пам'яті  Небесної Сотні. Я вважаю себе людиною, яка не має інтуїції, тобто не вмію передбачати. Але того дня мав відчуття надзвичайної тривоги…

Щодо вашого питання про зміну репертуару, то, коли їдемо до військових, намагаємося дарувати на концертах радість. Бачимо їхні втомлені очі і хочемо розрадити бодай на годину – півтори, поки триває наш виступ. Тому добираю дуже оптимістичні твори, які б дали їм наснагу, віру і впевненість. Переважно беру у поїздки дівчат-солісток, а вони в нас – дуже красиві, дуже голосисті. Леся Бонковська, Ірина Швайківська, Ліда Остринська, Валентина Мацялко, Марічка Шумейко, Наталка Поліщук, Людмила Нікончук… Людмилу Нікончук я називаю «людина-свято», бо, як тільки виходить на сцену, настрій у всіх поліпшується, чути аплодисменти.

Оркестр Театру Заньковецької

Щодо концерту на балконі перед відкриттям Великої сцени, то частина його буде присвячена післясвяттю Дня незалежності, а частина – нашому театральному репертуару (і з нових вистав, і з давніших).

– Багато людей приходить слухати, коли граєте на балконі?

– Так! До речі: в час пандемії ми півтора місяці грали щоп’ятниці, щосуботи і щонеділі… Під час одного з концертів дощ лив як з відра, а ми не мали як піти, бо люди стояли під балконом! Ми були геть мокрі, змокли й ноти наші, але дограли до кінця, бо публіка не розходилася.

Зараз у театрі тривають роботи над виставою про Богдана Весоловського – пісняра, композитора та акордеоніста, який ввійшов в історію музичного Львова як створювач легкого жанру (автор танго, фокстротів та вальсів). Режисер – Богдан Ревкевич. Оркестр у ній буде задіяний?

– Вистава про Весоловського – мрія мого життя. Він – дуже цікавий композитор, дуже в нього цікава музика. Можливо, це навіть тема не для вистави – для великого фільму.

Оркестр Театру Заньковецької



Єдине, чим переймаюся, чи вдасться відтворити нам «запах» Львова середини 1930-х років – шляхетності, яка межувала з безтурботністю.

– Скільки у репертуарі Театру Заньковецької вистав, які йдуть у супроводі живого оркестру?

– З останніх – «Полісянка». З давніших – «Наталка Полтавка»,  «Шаріка», «Труффальдіно із Бергамо», «Сватання на Гончарівці», «За двома зайцями», «Смак до черешень» (Камерна сцена), «Буна» (Камерна сцена), «Різдвяна ніч» і от зараз буде «Львівське танго» (про Богдана Весоловського).

У «Полісянці» оркестр , як на мене, – дійова особа. Це ваша пропозиція? Чи пропозиція режисера Ореста Огородника, на яку ви пристали?

– Коли я працював в Оперному театрі, народний артист України Ігор Лацанич, який майже 20 років був головним диригентом Львівської опери, завжди говорив оркестру: «Ми на службі у вокалу». У Театрі Заньковецької ми – на службі у драми. І для мене слово режисера – аксіома, яка не обговорюється, якщо не суперечить моїм професійним принципам. Єдине, що говорю акторам: «Всі музичні вистави граються для мене».

Керівник оркестру Театру Заньковецької Богдан Мочурад



– Чому?

– Тому що я єдиний їх бачу, бо музиканти мої – в ямі і в нотах. Крім того, я бачу всі вистави. Наприклад, коли я прийшов до театру 2001 року, «Шаріка» пройшла 90 разів. Тепер вже – 300. Отже, від 90 до 300 я продиригував. Кожна вистава – інша.

– Це правда. Театр – не кіно. Живе мистецтво.

– Я все бачу: де не пішло – де пішло, зауважую, коли з'являється щось нове і дістаю від того захват і шал. Деколи під час вистави дозволяю собі поговорити з акторами… Деколи вони мене провокують, деколи я їх провокую… Єдине, на що сподіваюся – що це не завжди чути в залі.

Знову ж таки повертаюся до опери. Колись давно, коли прослуховували нових претендентів на роботу, питання це вирішував оркестр. Тобто якщо оркестр вставав і аплодував молодому вокалістові, його брали на роботу. Це навіть не обговорювалося, бо оркестр його прийняв! Це була наче кругла з гербом печатка. Бо оркестранти – досвідчені люди, які не будуть кривити душею.

Публіка любить виступи оркестру Театру Заньковецької

Щодо нас… Я дозволяю, коли музиканти є в паузі, не грають, встати і дивитися на сцену. І видно ж відразу: якщо актор добре грає, оркестр встає і зазирає на сцену. Якщо ж оркестр сидить у паузах, це також певна ознака – нецікавості.

Чи великий репертуар оркестру Театру Заньковецької?

– Величезний! Крім вистав, у нас, приміром, щодо естрадних творів, – 350 партитур. І суто для оркестру, і для солістів, і для інструменталістів з оркестром. І класичних, може, з 60 партитур.

Скільки упродовж року маєте музичних вечорів (своїх концертів) у театрі?

–  Шість чи сім. Ще ми вже два роки поспіль граємо різдвяні концерти (у грудні – січні), і їх також шість чи сім.

– Хто з відомих виконавців українських і не тільки співав з вашим оркестром?

– По-перше, Кузьма Скрябін, якого ми вже згадували. Також – Сергій Хоменко,  Ніна Матвієнко, Олег Лихач (соліст Львівської опери), Люба Качала (солістка Львівської опери), Мар'ян Шуневич, Сашко Положинський, Леся Горова, Тарас Петриненко, Валентина Степова… Дуже плідно працюємо зі співаком з Польщі Якубом Воцялом (відомий виконавець мюзиклів «Рапсодія з демоном», «Ісус Христос – суперзірка»). Робили з ним програму «Хіти Бродвею». Тричі вона виконувалася у нас, шість чи сім разів – у Польщі.  20 лютого він мав у нас співати, але скасували той концерт. Але ми й далі в контакті з Якубом. Дасть Бог, ситуація стабілізується і продовжимо співпрацю.

Я дякую і дирекції нашого театру, і нашим режисерам, які завжди зацікавлені у співпраці з оркестром. Згадую, що, коли прийшов до театру, то навіть Алла Григорівна Бабенко (народна артистка України, чудовий режисер. – Т.К.), яка ніколи не залучала до своїх постановок оркестр, брала наш квартет у виставу «Жіночі ігри»  на Камерній сцені, а потім ще були «Хитра вдовичка», «Любий друг»,  «Благочестива Марта» і так далі.

Багато вистав з нами ставили Федір Миколайович Стригун і Вадим Сікорський.

Коли я прийшов до театру, а було це 2001 року, у супроводі оркестру йшли чотири  вистави: «Гуцулка Ксеня», «Шаріка», «Наталка Полтавка» і «Ханума». В місяць ми грали шість – вісім вистав. А далі що? Сидіти чекати на пенсію? То й стали думати, що робити.  Грати класику не було як, бо оркестр – трохи розбалансований (мало струнних). То й спало на думку спробувати зробити естрадну програму. Ми вперше зіграли її 15 лютого 2003 року, до Дня святого Валентина. Я так переживав, що люди не сприймуть – встануть і підуть, що лупонув 3-годинний концерт без антракту. Можете собі таке уявити? Три години без антракту! Боявся антракту! Але ми мали стільки позитивних відгуків, що дирекція скасувала дві «Наталки», щоби дати нам можливість грати концерти. Відтоді й почали грати! І навіть з тієї програми записали свій перший компакт-диск. А тепер маємо їх вісім.

Розумію, що зараз дуже непевні і важкі часи. Та все ж запитаю: що хотіли би бачити на сцені Театру Заньковецької собі – для душі і серця?

– Мрію бачити в репертуарі нашого театру мюзикл. «Тригрошова опера» Брехта була найближче до цієї моєї мрії, бо там багато пластики, вокалу, музики. Стосовно «Труффальдіно» і «Попелюшки», то це – радше, музичні вистав, а не мюзикли. Кілька місяців тому побачив мюзикл «Джекілл і Хайд». Вражений тією виставою. Наразі не висловлював пропозицій щодо цієї постановки – тільки поділився міркуванням з режисером Ігорем Білицем. Все, зрештою, залежить від того, як далі розвиватимуться події в Україні. Але мюзикл хочу бачити на нашій сцені.

І дуже хочу поновлення а репертуарі «Гуцулки Ксені». Дуже мені її бракує – від тієї музики бриніла кожна клітинка моєї душі, бо ментально це – моє. Думаю, що й глядачеві «Гуцулки» бракує. 

Фото з архіву Богдана МОЧУРАДА та Андрія КУБ'ЯКА