Між теорією та практикою

Протягом трьох днів у Харківській «Схід Опера» проходив Всеукраїнський оперний форум «Opera UA 2021»

Події цього проєкту  стали обрамленням для гучної прем’єри опери «Вишиваний. Король України».   Над створенням і постановкою майже тригодинної партитури визначна українська композиторка Алла Загайкевич працювала разом із диригентом Юрієм Яковенком. А для письменника Сергія Жадана та режисера Ростислава Держипільського це було перше в житті тривале занурення в оперний світ, який зазвичай диктує власні правила і літераторам-лібретистам, і тим режисерам, які блискуче володіють всіма можливостями драматичного театру.

       Про саму прем’єру «День» вже писав ( «Голоси Вишиваного, №127-128), а зараз хотілося би зупинитися на тих проблемах і викликах, які обговорювали переважно вже після прем’єри, у колі тих, хто опери вигадує, пише, ставить, хто керує театрами і впливовими мистецькими структурами, державними і недержавними, хто пише про ті вистави, що вже відбулися, а також формує сучасний культурно-історичний дискурс.

        Подію такого масштабу уможливила співпраця трьох організацій: фундації Culture. Innovations. Future, Українського культурного фонду та «Схід Опера». У п’яти секціях Форуму обговорювали такі теми: «Репертуарна політика театру у короткостроковій і довгостроковій перспективі» (модераторка Галина Григоренко), «Традиція та новація: оперний театр України сьогодні» (Ігор Тулузов), «Розвиток оперної культури в України», «Перспективи оперної кар’єри в Україні та за кордоном» (обидві - Анна Ставиченко), «Оперне мистецтво – інструмент культурної політики та дипломатії» (Євген Лавренчук). Окрім того, всі ті, хто того бажав могли відвідати пітчинґ оперних стартапів (їх презентації модерували Анна Гадецька і Євген Лавренчук). Також всі три дні тривали воркшопи «Критична сила», під час яких молоді музикознавці та театрознавці під орудою професора Юрія Чекана шліфували власні аналітичні навички та критичну майстерність.

СТРАТЕГІЇ ПРИСУТНОСТІ

       Для керівників оперних театрів України «Opera UA 2021» стала рідкісною нагодою для доволі неформального спілкування у колі колег (до речі, у 2019 році ця подія проходила в Одесі і була приурочена до прем’єри вердієвської La Traviata у постановці Євгена Лавренчука). Для багатьох інших – можливістю висловити часом не зовсім зручні погляди та констатувати прикрі факти. І водночас саме перша секція була схожа радше на рекламні презентації театрів, під час яких кожен керівник називав заплановані прем’єри, наголошував сильні сторони своєї команди та ті стратегічні напрямки, які лежать в основі творчої роботи театру.

       Головний режисер київської Національної опери похвалився домовленостями з видатним британським колегою Тоні Палмером (який, до речі, близько року тому прилітав в Київ на зустріч зі студентами НМАУ ім. П.І.Чайковського).

      Директор Харківської опери Олег Оріщенко та його заступник Ігор Тулузов наголосили, що «Вишиваний» - це суто український продукт, і що Харків – це єдине в Україні місто, де національний оперний театр працює в сучасній будівлі.

        Київська муніципальна опера, за словами Петра Качанова, прагне насамперед бути доступною авдиторії, а тому послідовно перекладає всі оперні тексти українською й активно співпрацює з сучасними українськими композиторами, наприклад – Олександром Родіним, автором балету «Аладдін». До речі, Олександр Родін заочно став зіркою першої секції Форуму – про нього згадала і головна режисерка одеського театру Оксана Тараненко (для Одеси Родін написав оперу «Катерина»). Вона також відзначила, що для будь-якого оперного театру важливо мати репертуарний кістяк і той новий матеріал, на якому трупа буде рости, намагатися стрибнути вище власної голови.

        З особливим інтересом слухачі чекали на виступ Михайла Шведа – композитора і заступника директора Львівської опери, театру, який продовжує реалізовувати блискучу ініціативу «Український прорив». Віддаючи належне дбайливому ставленню до класичного репертуару, Михайло Швед водночас підкреслив велику роль міжнародних проєктів, співпраці із закордонними постановниками для різнобічного виховання співаків і оркестрантів, а також дієвість різного штибу просвітницьких подій. Цікавий факт: касові продажі фольк-опери Євгена Станковича «Цвіт папороті» досі тримаються на рівні опер Верді! Тож згодом, якщо нічого не завадить, у Львові можна буде побачити прем’єри опер Євгена Ланюка «Чуже обличчя» та «Страшної помсти» Євгена Станковича.

         Керівничка музично-літературної частини опери у Дніпрі Майя Лєбєдєва відзначила акцент на балетному репертуарі, до якого, за даними соцопитувань, тяжіє дніпровський глядач.

НИЗОВА ІНІЦІАТИВА

      Оперний режисер Антон Литвинов комунікував із молодими митцями, які подали власні проєкти (або ідеї) на пітчинґ оперних стартапів. Із понад п’ятидесяти заявок шляхом запальних дискусій експертна рада обрала для презентації на Форумі десять. У кожного з цих десяти було десять хвилин, щоб переконати присутніх на панелі директорів театрів у тому, що саме його або її ініціатива варта уваги та фінансових інвестицій.

     Андрій Кошман з фундації Nova Opera розповів про «Eros» - оперу за Платоновим «Бенкетом», музику до якого створює молодий український композитор Максим Шалигін. Проте більша частина розповіді стосувалася принципів роботи Nova Opera, яка від 2014 року створила і представила публіці тринадцять вистав. Ця оперна компанія працює з малими виконавськими складами, в основі яких – віолончель, перкусія і клавішні. Також вони мріють створити оперу за «Енеїдою» Котляревського, але досі не змогли зібрати для цієї ідеї відповідну команду.

      Лабораторію сучасної опери Opera Aperta представляли Ілля Разумейко та Роман Григорів, сидячи у своєму «штабі» - кімнатці в приміщенні Національної спілки композиторів України. Їхня головна турбота на сезон 2022/23 – це гастролі археологічної опери «Чорнобильдорф» у Венеції, Ґданську і Більбао, із необхідністю адаптовувати виставу щоразу до нової локації. Позатим 30 і 31 жовтня у залі центрального корпусу знаменитої київської «Вернадки» вони покажуть Opera Lingua – проєкт, у якому задіяні артисти Національного ансамблю солістів «Київська камерата» та семеро універсальних виконавиць, здатних одночасно співати і танцювати.

       Пінчинґ показав, наскільки широко і часом навіть провокативно українські митці трактують оперний жанр. Рок-опера «Тарас Бульба» (її презентували Микола Арсенюк, Сергій Радзєцький та Дмитро Терновий) за всіма ознаками наближається до масштабного концерту поп-музики. Виступ Віолетти Самонь спровокував ґрунтовну дискусію про оперні студії при наших консерваторіях та кричущий брак молодіжних програм в українських оперних театрах для тих, хто щойно закінчив навчання в консерваторії. Постановка «Синьої Бороди» Бейли Бартока, яку презентували Олександр Співаковський, Світлана Євдокименко та Анастасія Врублевська, має на меті свого роду мистецьку профілактику хатнього насильства. Молода режисерка Софія Лугова презентувала ідею моновистави «Графічний П’єро», у якій вона поєднала дві партитури: «Місячного П’єро» Арнольда Шенберґа та «П’єро мертвопетлює» Олександра Козаренка. Відеоряд цієї вистави було відзнято на київському Подолі, тож цей стартап зацікавив директора Київської опери Петра Качанова.

      Кожен по-своєму перспективні проєкти презентували й інші учасники. Дмитро Кутовий і Дмитро Терновий (Road Show Opera) наполягали на важливості формування фінансової «подушки» для малих ініціатив. Твір композитора Дмитра Малого та режисерки Юліти Ран «Зелене Коло» продовжив славні традицій української фольк-опери. Олександра Крмаджян («Ніч: відбиток») розповіла про можливості віртуального простору оперного твору. Режисерка Марина Рижова у трилогії «KAVKA» на музику Вікторії Шинкаренко цілком переконливо довела, наскільки тонко світ кафкіанських образів резонує з сучасним світом, а отже – заслуговує на те, щоб стати частиною української оперної культури.

ПРОФЕСІЙНА ГІДНІСТЬ

      Всі теми і гарячі дискусії третього дня Форуму навряд чи вдасться вмістити в один текст. Гострота розмови показала, що проблеми музичного театру (і ширше – української культурної політики) не просто актуальні, а от-от можна очікувати на серйозні реформи у сфері управління в мистецькій сфері та, відповідно, у кадровій стратегії. Що ж відбудеться насправді і як це матиме наслідки – покаже час.

       Про що ж говорили? Завліт Львівської опери Стефанія Олійник переконувала, що просто дешеві квитки – це замало для того, щоб випрацювати звичку у широкої авдиторії ходити до опери. Історичний багаж важливий, але він спрацьовує лише тоді, коли резонує з потребами сьогодення. (Хоча навіть учасники Форуму часом забували, наскільки популярним був оперний жанр в Україні, наприклад, в першій третині ХХ століття, і що існують вони таки не на «випаленій землі», тож варто часом користати з досвіду минулих поколінь.)

       Галина Дуб розповіла про «Оперний вікенд» і про свою мрію – запустити на повну потужність роботу «Малої опери» у Києві на Лук’янівці, те, про що мріяла незабутня Євгенія Мірошниченко. Диригентка «Схід Опера» Анастасія Врублевська розповіла про досвід проведення в Харкові Лабораторії камерних опер і про гастролі в Житомирі, які спровокували там справжній фурор. Проте найбільших захват спровокував виступ оперної співачки Олени Лютаревич-Марченко, яка після навчання в Італії повернулася до рідного Кам’янця-Подільського і зробила там справжню оперну революцію – з виставами у музейному просторі на відкритому повітрі, міжнародним конкурсом вокалістів та «переродженням» мешканців невеличкого міста на заповзятих оперних фанів. Зараз Олена мешкає в Черкасах, тож тепер пощастило ще одному українському місту, яке не має стаціонарного оперного театру.

       Світовім досвідом ділилися визначні українські музиканти, які здобули заслужену славу за кордоном і вдома. Максим Добролюбов і Наталія Степаняк приїхали до Харкова, а четверо інших зірок – Ольга Безсмертна, Олексій Пальчиков, Іван Чередниченко та Андрій Юркевич – ділилися власним досвідом через відеозв’язок. Якщо спробувати вивести певне «середнє арифметичне» з їх розповідей, то воно буде таке: Україна має чудову музичну школу, проте стилістичний вишкіл, вправність у співі різними мовами ліпше здобувати на Заході. Як варіант – запрошувати до України людей, які знаються на стильових нюансах і готові навчати цьому українських студентів. А ще – нам дуже бракує поваги до власної професії, відчуття власної професійної гідності навіть у тому, де ми можемо помилятися, бути не ідеальними. Тож варто менше змагатися, порівнювати власні здобутки із здобутками інших, а натомість більше співпрацювати і виявляти повагу одне до одного хоча б через відвідування групових репетицій з вивченими партіями.

       У заключній дискусії постали болючі організаційні питання. Наскільки дієвою й ефективною є теперішня конкурсна процедура з обрання керівників мистецьких інституцій? Що робити із статусом «національний», якого всі прагнуть через суттєві фінансові преференції? Чи варто взагалі намагатися керувати мистецькими процесами?

       Галина Григоренко, голова Державного агентства України з питань мистецтва та мистецької освіти, переконана, що напряму керувати мистецтвом не можна, можна лише виставляти державні пріоритети і посилювати їх через відповідне фінансове регулювання.

       Ірина Подоляк, яка свого часу ініціювала закон про контрактну систему в мистецьких інституціях, цілком свідома його недосконалості («як латки на старій ряднині») і тих непростих дискусій, що він спровокував у мистецькому середовищі. Так само, вона не в захваті від результатів багатьох конкурсів, тож згода, що, можливо, варто подумати про іншу процедуру призначення керівників.

      Натомість щойно переобраний директор Українського інституту Володимир Шейко спробував назвати ознаки повноцінної мистецької індустрії і довести, що в Україні відсутні або дуже слабкі цілі її ланки. Від наголосив важливість горизонтальної самоорганізації, спроможності колективно відстоювати власні інтереси та залучати міжнародний досвід. Оперний форум утвердив Володимира Шейка в думці, що ми самі дуже часто не можемо оцінити власну конкурентоспроможність, не є на світових радарах. Цікавий світу український театр має працювати з темами, які цікаві всім, не лише нам, і працювати винахідливо, знаходити для цих тем актуальну й адекватну форму. І саме тому із того, що він побачив на пітчинґу оперних стартапів, закордонний потенціал мають, на думку Шейка, лише пару проєктів. Інший бік цієї ж проблеми – це знання мов, яке має стати одним із пріоритетів мистецької освіти.